Страница 2 из 5
- Муравлi - цiлком iнший бiологiчний тип, - заперечив плавець. - А тут iдеться про гуманоїдiв.
- Правильно, - пiдхопила Неля, - хоч вони, як твердить Ажажа, рiзняться мiж собою...
- Карлики i гiганти? - перебив Покльований. - То не карлики, а дiтлахи, малеча.
- Прилiтають на екскурсiю?
- А що? - Вiталiй скинув бровами. - Ми ж не знаємо, яка там система навчання.
- Значить, ото в Калiфорнiї загинули учнi, - зауважив плавець.
- Вам виднiше, - розтягнув свої губи Вiталiй.
Потiм враз спохмурнiв i бiльше на цю тему не сказав нi слова.
"Що це з ним дiється? - подумки обурювалась Неля. - Невже ревнує? Оце так! Що це вiн собi в голову забрав? Ну, розповiдав анекдоти... Але ж я навiть у кiно з ним не пiшла. Теж менi серцеїд знайшовся! I в Києвi, мабуть, дружина й дiти... А з оцим в кiно пiду охоче".
I таки пiшли, запросив! Пiсля фiльму довго ходили алеями парку i шепталися, i "їли яблуко нiмоти", як сказав поет, довелося достукуватись у корпус, бо пiсля дванадцятої сторож замкнув дверi. Ввi снi прогулянка продовжувалась, Ростислав (так звали юнака) повiв її до моря, i вони пливли разом, час вiд часу вiн зникав за хвилями, гра веселила, Неля смiялася, пройнята радiсними вiдчуваннями. Коли це раптом перед ними виринув Вiталiй, скорчив мiну: "Вам виднiше! Вам виднiше!"
Коли пiсля снiданку знову зiйшлися на пляжi i Ростилав поплив до буйка, Неля згадала вчорашню Вiталiєву реплiку:
- А чому ви думаєте, що йому - виднiше... ну, про тих... iнопланетян?
Покльований одразу спохмурнiв, одвiв очi вбiк.
- А тому, що цей тип... iз них.
- Овва!
- Нелю, ви зовсiм неуважна, а я тiльки глянув на нього...
- Може, що купається, а ви ловите дрижакiв? - силувано усмiхнулася Неля. - Просто загартований, ну, спортсмен... Морж!
- А ви звернули увагу, що цей "морж" не пiрнає? Волосся в нього сухiсiньке.
- Ну, то й що?
- А те, що йому, певне, не можна мочити голову, на правiй скронi в нього якась металiчна клема.
- Таке й вигадаєте, - вже не так упевнено озвалась Неля. - Яка може бути клема?
- Скиньте свої зеленi окуляри, то й побачите. - Покльований пiдозрiливо озирнувся. - Може, то передатчик?
Неля знизала плечима, не знаючи, що йому й сказати на це. Почала механiчно гортати книжку. Лiтаючi "тарiлки", iнопланетяни - все це якось не вмiщалося в ту реальну картину свiту, яка вiдбивалася в її свiдомостi. Але як подумати... Невже з мiльйонiв i мiльйонiв планет у Всесвiтi лише одна Земля населена мислячими iстотами? I цей Ростислав... Металiчна клема... Виходить, провела вечiр з iнопланетянином? Вигадка, хохма. Хоче мене залякати Вiталiй... Не вдасться!
Та коли Ростислав лiг на своєму килимку позагоряти, раптом вiдчула, що не може розмовляти з ним просто й невимушено, як це було вчора. Кортiло побачити ту клему, але кожного разу погляди їхнi зустрiчалися, i їй ставало соромно за оце своє пiдглядання, та ще як Ростислав помiтить... Подала йому книжку.
- О ти... ви читаєте по-французькому?
- Я викладаю французьку. А ви читаєте?
- Так. Та це кросворд! Цiкаво.
- Оце такий кросворд? - здивувався Вiталiй. - На цiлу книжку?
- Сам кросворд ось, - Ростислав розгорнув аркуш завбiльшки iз скатертину. - А в книжцi запитання.
- Це найбiльший у свiтi кросворд, - пояснила Неля. - Його склав бельгiєць Анрi Блез. Тут двадцять п'ять тисяч клiтин, щоб заповнити їх, треба вiдповiсти на сiм тисяч сiмсот сорок вiсiм запитань.
- Ого! - прицмокнув Вiталiй. - Оце головоломка! Розв'яжеш, Ростику?
Оте "Ростику" неприємно рiзонуло Нелю. Що за фамiльярнiсть?
- Та його, мабуть, нiхто не вiзьметься розв'язувати, - сказала. Пiдраховано, якщо нiчим iншим не займатись, а тiльки цим кросвордом, то потрiбно буде не менше як сто двадцять годин!
- Але ж ми у вiдпустцi, - обiзвався Ростислав, - чому ж не спробувати?
Вiталiй пiдморгнув Нелi: хiба не на моє виходить? I сказав з натяком:
- Та часу ще багато, надто ж у декого.
- Давайте так, - почав Ростислав, не вiдриваючи очей вiд книжки Анрi Блеза, - я диктуватиму, а ти... ви, Нелю, пишiть. Гадаю, що за три-чотири пляжнi днi ми впораємось. Згода?
Вiталiй уп'явся своїми очицями в молодика:
- Ставлю шампанське i коньяк, якщо розв'яжете хоча б за п'ять днiв!
- Не треба, - спокiйно вiдповiв Ростислав, - спиртного не вживаю.
Покльований знову перезирнувся з Нелею. А їй стало цiкаво, спалахнула:
- Згода!
I вони почали. Ростислав, лежачи на спинi i тримаючи вгорi книжку iз запитаннями, диктував вiдповiдi, а Неля, розiславши простирадло кросворда, швидко записувала. Вiталiй французької не знав, але згоряв од цiкавостi. Чапав навколо них, наче стерiг, щоб не повтiкали, присiдав на хвилинку, пiдводився, щось бурмотiв i весь час пильно позирав на "прибульця", що так недоречно i навiть не помiчаючи зруйнував його флiрт iз "пасочкою". Ох, i дурнi ж цi дiвчата!.. Ну, нiчого, заклепка на скронi є, он виднiється крiзь волосся, невже й досi не помiтила? А так вiн здорово скидається на людину. I волосяний покрив, навiть нiгтi на руках i ногах, i по п'ять пальцiв... Молодий, здоровий, ще й гарно складений, чорти б його взяли!
Поглянувши на свiй обвислий живiт i кривулястi ноги, Вiталiй з гiркотою визнав, що тягатися з цим спортсменистим нема чого й думати. Але якщо вiн з тих, то iнша справа! А може, це робот? Бiлковий робот, призначений для вiдвiдин, постiйно зв'язаний iз своєю базою? Для цивiлiзацiї, яка змогла перекинути мiст на Землю, це, звичайно, не проблема. Обачнiсть i ще раз обачнiсть! Треба не сполохати пташку... Ох, i фiльм зроблю!
Покльований заджеркотав камерою, обходячи навколо кросвордистiв.
Не дуже високо понад береговою лiнiєю з'явився зелений вертолiт прикордонна служба. Вiталiй облишив знiмати, дивився на металеву комаху, задерши голову, а коли машина пролiтала над ними, замахав рукою, мало не скрикнув: ось де вiнi Ловiть його!
Кожного разу, як тiльки прибулець iшов "освiжатись", у Вiталiєвих грудях так i тенькало: втече! У морi на нього може чекати їхня субмарина, пiдбере - тiльки його й бачили. Та Ростислав нiде не дiвався, поплававши вволю, знову брався за кросворд.
- Та нехай йому грець, в мене вже рука заболiла! - вигукнула Неля, кидаючи ручку. Випросталась просто на кросвордi i заплющила очi.
- Е нi, так ми не домовлялись, - Ростислав скочив на рiвнi ноги. Пiшли поплаваємо i знову... Невже не цiкаво? Мене цей кросворд заiнтригував.
"Та кросворда ти розв'яжеш, а от своє головне завдання... - зловтiшно подумав Вiталiй. - Чи не спiткнешся? Ажажа у своїй лекцiї твердить, що ви не агресивнi, такi собi мирнi дослiдники. Але яка мета цих ваших дослiджень? Ось що важливо дiзнатись!"
- Ну, то що, пiшли? - Ростислав уже стояв по колiна в водi, очiкуючи на Нелю.
Дiвчина, вагаючись, поглянула на кисле Вiталiєве обличчя, але той, захоплений мовчазною полемiкою з прибульцем, не помiтив її погляду. Неля пiдхопилася, натягла на голову оранжеву гумову шапочку i рушила назустрiч хвилi, що набiгала на берег.
Спочатку було холодно, хотiла вже вертатись, але Ростислав пiдбадьорив:
- Енергiйнiше руками!
I справдi, через кiлька хвилин зiгрiлась, стало приємно.
Берег подаленiв, вже й Покльованого не могла вирiзнити серед юрмища пляжникiв. I поблизу нiкого не було, анiкогiсiнько, тiльки вони з Ростиславом серед розбурханих хвиль. Побоювання, острах одразу вилетiли з Нелиної голови, краса моря заполонила дiвчину, i вона линула в цiй голубiй прозоростi, легко помахуючи руками, наче крильми.
Ростислав пирхав, нiби той морж, очi йому повнились свiтлом, вiдтавали.
- Наче в мiжпланетному просторi! - у захватi гукнув Ростислав. - Мiж небом i Землею...
У Нелi мурашки пробiгли по тiлу: мiжпланетний простiр... небо... Невже справдi цей Ростислав...
- А чому не пiрнаєш? - раптом спитала Неля. - Це ж так приємно!