Юнак з моря (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

Юнак з моря (на украинском языке)

Василь Бережний

Юнак з моря

Цього лiта погода на Чорноморському узбережжi видалась нестiйка. В бахрому прохолодних дощiв лише зрiдка вплiталась золота нитка сонячного дня, та й то пiд вечiр тускнiла, окутуючись мжичкою. Вiдпочиваючi занудилися б зовсiм, коли б не всесвiтнiй чемпiонат з футболу в Аргентiнi - можна було цiлими вечорами сидiти бiля телевiзора, з неослабною увагою стежачи за грою смаглявих бразiльцiв чи моторних iталiйцiв.

А сьогоднi з самiсiнького ранку ревiв ревун: море вкуталося туманом, i це провiщало тепло. I справдi, сонце почало розганяти молочну iмлу, i перед очима вiдпочиваючих сяйнула така манлива морська блакить, що не пiти на пляж було просто неможливо. Неля Несмiх - тугенька бiлявка - взула пляжнi тапочки, осiдлала свого симпатичного носика зеленими окулярами, взяла поролоновий килимок, поклала в сумочку яскравий польський купальник, грубеньку книжечку, рушник, шапочку i подалася до моря. Поспiшала, щоб не причепився той занудливий Вiталiй iз своїми солоними анекдотами, дерев'янi сходинки так i вгиналися пiд її ногами.

Розiславши килимка посеред пляжу, заскочила в кабiнку для переодягання i через хвилину вийшла в купальнику- ще стрункiша i привабливiша.

З кожною хвилиною небо яснiшало, над прибережними садами i заростями пливли бiлястi пасма туману i швидко танули у високостi. А темнi цятки рибальських човнiв у сонячнiй млi запливли, здається, на самiсiньке небо. Поступово пляж повнився людьми, гамором, хтось уже ввiмкнув транзистора. Неля взяла книжку, але, навiть не розгорнувши, поклала на колiна. Хiба ж у такiй обстановцi можна зосередитись? Проте настрiй був радiсний, дiвчинi здавалось, що все - i золоту перлину сонця, i нiжну блакить неба, з якого зникали останнi клаптi туману, i хитливу синяву моря - природа створила для неї, на втiху їй. Можливо, i отой плавець - i коли вiн устиг так далеко забратися? - прямує до неї. Ось уже видно помахи його рук, вiн то з'являється, то зникає помiж хвиль. Вода ще не прогрiлась, не бiльше п'ятнадцяти градусiв, а вiн, бач, не боїться застудитись, певне, загартований. Цiкаво, що воно за один...

- Сонце вже обцiловує вас! - Вiталiй Покльований кинув свiй надутий матрац лiворуч од неї. - А я й не зоглядiвся, де подiлася наша пасочка... Ех, не взяв камери...

Неля неохоче вiдiрвала погляд вiд плавця i подивилася на Вiталiя. Обличчя його скидалося на комiчну маску: широкий рот розтягнувся до вух, гудзички очей поблискували мiж рiденькими вiями весело i задиристо, мовляв, погляньте, я ж - симпатичний. Неля мимоволi посмiхнулася, i це пiдбадьорило молодого чоловiка.

- А ще казала "Несмiх"; он як ви гарно усмiхаєтесь! Якщо так засмiєтеся в об'єктив - побiжу за камерою. Ви фотогенiчна, я зроблю вас кiнозiркою, хочете? Неля Несмiх - у головнiй ролi мого фiльму, га? Звучить?

- Облиште, - дiвчина змахнула рукою, - не вийде з мене артистки.

- Чому? Якщо я... Ну, гаразд, залишимо це питання поки що вiдкритим. Тут у мене є дещо цiкаве для вас

Розташувавшись, Покльований дiстав з паки газет кiлька зiм'ятих аркушiв друкованого на машинцi тексту. Мабуть, цi аркушики побували не в одних руках, бо нижнi куточки позагиналися, багато рядкiв затерто пальцями.

- Це лекцiя про Неопiзнанi Лiтаючi Об'єкти - скорочено - НЛО, упiвголоса сказав Вiталiй, - спецiально випросив для вас. Я вже вам говорив, що прибульцi...

Неля загадково усмiхнулась:

- Пригадала: бачила я ваших iнопланетян!

- Та що ви?! Де? - Вiталiй уп'явся в дiвчину очицями-гудзиками.

- У трамваї, в тролейбусi - їх зразу помiтно: штовхаються, наступають на ноги.

Вираз обличчя Покльованого був такий кумедний, що Неля пирхнула зi смiху.

- Ну, от, я думав, справдi, а вона знову iронiзує... Прочитайте ось, що каже вчений.

Неля, все ще осмiхаючись, почала, читати, водночас позирала i на море. Невiдомий плавець поволi наближався до буйка.

- Читайте, читайте, Нелю, - Покльований, мабуть, помiтив, що вона поглядає вдалину, - нарештi ви переконаєтесь, що iнопланетяни вже давно спостерiгають нашу Землю. Це факт. Я навiть фотографiї бачив - i їхнiх космiчних кораблiв, i їх самих...

Неля зауважила, що прiзвище лектора - Ажажа - так само читається i з кiнця. Покльований розтягнув свої губи i не то в жарт, не то серйозно сказав:

- Я теж помiтив. Може, вiн сам прибулець... А що, хiба це не можливо?

Правду кажучи, Нелi не дуже хотiлося читати, але несподiвано лекцiя не просто зацiкавила, а заiнтригувала її. Скiльки сталося загадкових подiй, а вона нiчого не чула!

Бiля Тегерана опустився на землю великий лiтаючий диск, уряд Iрану звернувся iз запитом до Москви i Вашiнгтона, чи це не випробування нових апаратiв? I СРСР i Сполученi Штати вiдповiли; нi. Були пiднятi в повiтря iранськi винищувачi, та нав'язати контакт не вдалося: непроханi гостi вiдлетiли з такою швидкiстю, про яку й не мрiють земнi авiатори. А на тому мiсцi, де сидiла "тарiлка", залишилась якась їдка зеленкувата слизь, i тепер там нiщо не росте.

В Iталiї подiбний апарат опустився на полi, з нього вийшли величезнi (по два метри i бiльше) iнопланетяни, i коли iталiйка пiднесла їм букет квiтiв, один з них усмiхнувся - отже, в них теж є емоцiї.

Десь бiля Петрозаводська подiбний апарат опустився в озеро, а коли здiйнявся, то вирвав величезний шмат берега.

У Бразiлiї космiчний корабель iнопланетян зазнав аварiї i розбився. З якого металу вiн був збудований - досi не визначили.

Аварiя чужопланетного корабля сталася i в Сполучених Штатах, десь у пустельнiй частинi Калiфорнiї. Тут корабель лишився цiлий, вiйськове вiдомство сховало його в пiдземному ангарi, а мертвий екiпаж вмiщено у морозильники...

Неля аж здригнулася, нiби вiдчувши холод. Пiдвела голову - з води виходив той завзятий плавець, що наважився купатись у таку негоду, i, здається, мав приємнiсть вiд холодної купелi. Оце справжнiй мужчина!

Незнайомець наближався неквапною ходою, Неля зняла окуляри i дивилася на нього з-пiд примружених вiй - це було так ефектно! Та юнак чомусь не помiчав її i, певно, пройшов би мимо, коли б Неля, переборовши нiяковiсть, не обiзвалась:

- Ну, як вода?

Краєчком ока помiтила: Вiталiй невдоволено зморщився, та це її зовсiм не обходило. На пляжi незнайомi заговорюють i знайомляться без нiяких церемонiй. Тим бiльше...

- Вода? - юнак оглянувся на море. - Нiчого, мокра.

Через кiлька хвилин вони вже розмовляли, як давнi знайомi. Щось у цьому серйозному хлопцевi iмпонувало Нелi. Може, швидка реакцiя? Чи стриманий, навiть суворий вираз обличчя? Була в ньому якась вабляча сила, що одразу змусила дiвоче серце забитися частiше, викликала рум'янець, блиск в очах.

Неля поцiкавилася, чи вiн чув про НЛО. Чув i читав не тiльки оцю лекцiю, а й друкованi матерiали, зокрема в польському журналi "Пшекруй", в iталiйських i французьких виданнях.

- Невже все це правда? - вигукнула Неля. - I в очах у неї засвiтився острах. - Мене дивує, що вони вiдвiдують Землю ще з бiблiйних часiв - ось тут сказано: електричними розрядами лiтаюча "тарiлка" розбила мур, що захищав Тiр, вiйсько Олександра Македонського ринулось в тi проломи i здобуло мiсто, - так от, двi з половиною тисячi рокiв, а в контакт не вступили!

- А хiба ж то не контакт - зруйнування муру? - заперечив Покльований. Або iталiйка...

- Я маю на увазi контакти з урядами, чи ось тепер з ООН. Як ви гадаєте? - Неля просила пiдтримки у плавця, що сидiв, обхопивши руками колiна, i, здавалося, бiльше дослухався до шуму моря. - Чому вони не звертаються, наприклад, до Ради Безпеки?

- Так, їхня поведiнка, м'яко кажучи, трохи дивна.

- Контакти! - чмихнув Покльований. - А може, вони їм зовсiм i не потрiбнi. Може, їхня цивiлiзацiя настiльки вища вiд земної, що... Якi, наприклад, переговори ми ведемо з муравлями? А вони ж мають свою соцiальну органiзацiю...