Страница 25 из 87
Минув рiк, другий. Напружена праця тривала. Нi їй, нi дружбi пристрасних дослiдникiв не завадило те, що Ернан Рамiро одружився з своєю лаборанткою, тихою i спокiйною Хуанiтою. Та й що могло змiнитися? Як i ранiше, чи не двi третини їх життя проходило в лабораторiї, як i ранiше, Хуанiта була надiйною помiчницею Ернана Рамiро i Анхело Альвареса. А що вона стала дружиною Ернана, то це ще бiльше змiцнило їх взаємини, бо тепер у Анхело замiсть одного друга стало двоє, однаково близьких його серцю. А незабаром у те його щире серце ввiйшла ще одна малесенька iстота: у Ернана i Хуанiти народився син, сiроокий пустун Лорхе. I невiдомо було, хто любив цього хлопчика бiльше, - Ернан, Хуанiта чи Анхело, який прив'язався до Лорхе, наче до власного сина.
А тим часом фалангiсти дедалi ширше й глибше поширювали свою владу, пiдкоряючи собi одну за одною всi галузi життя країни. Хтозна, чи помiчали це дослiдники, з головою зануренi в працю, в якiй вони чiтко розрiзняли вже контури своєї заповiтної мрiї, втiленої в складних розрахунках i безлiчi не менш складних рисункiв, накреслених умiлою рукою Анхело. Праця забирала майже весь їх час; а те, що лишалося, було присвячене спiльному улюбленцевi, жвавому i пустотливому Лорхе.
Вперше дослiдники вiдчули довгу руку фалангiстiв, яка намацала їх i наче зависла над їхньою працею, коли вони несподiвано одержали розпорядження подати до мiнiстерства науки вичерпнi вiдомостi про характер i мету своїх дослiджень. Прочитавши цей категоричний наказ, Ернан Рамiро похмуро всмiхнувся:
- Бач, мiнiстерство науки! Ну, я їм вiдповiм. Хай розбираються!
Вiн написав у вiдповiдь, що займається деякими теоретичними проблемами ядерної фiзики, пов'язаними з використанням атомної енергiї, - i вирiшив, що з цим покiнчено. На жаль, сталося не так.
Через деякий час до лабораторiї з'явився якийсь чоловiк в окулярах i з фалангiстським значком на лацканi пiджака; вiн показав повноваження мiнiстерства науки i зажадав, щоб його ознайомили з точним напрямом дослiджень i документацiєю лабораторiї. Вiн поводився, як людина, що навiть i думки не припускає про можливiсть опору його вимогам. Бiльше того, з його запитань можна було вiдразу зрозумiти, що цей чоловiк знає значно бiльше, нiж написав Ернан Рамiро в своїй вiдповiдi мiнiстерству науки. Ставало ясним, що фалангiсти про щось пронюхали. Звiдки? Невже ж серед технiчних працiвникiв лабораторiї знайшовся такий, що iнформував їх?.. Певна рiч, нiхто з тих технiчних працiвникiв не знав справжнiх задумiв i мети Рамiро i Альвареса; але деякi деталi працi могли наштовхнути зацiкавлених осiб з мiнiстерства науки на непотрiбнi друзям догадки.
Так чи iнакше, непрошений гiсть з мiнiстерства науки викликав у запального Ернана Рамiро таке обурення, що iнженер, незважаючи на застережливi погляди й знаки Хуанiти й Альвареса, майже виштовхнув його за дверi, виразно попередивши, що взагалi не радить йому бiльше з'являтися в лабораторiї.
- Бо це може загрожувати вам, пане, деякими особистими неприємностями, - додав Ернан дуже багатозначно.
А втiм, людину в окулярах, мабуть, трудно було збентежити, бо вона не менш значуще вiдповiла, виходячи:
- Спасибi за попередження, але гадаю, що ви, пане Рамiро, наражаєтесь на значно бiльшi неприємностi.
- Геть! - закричав Ернан Рамiро.
Вiн iще стояв посеред кiмнати, важко дихаючи, коли почув тихий голос Хуанiти, яка говорила Альваресу:
- А тепер, Анхело, давайте негайно збирати всi креслення й записи. їх не можна лишати тут. Якщо фалангiсти почали щось робити, то вони вже не вiдступляться.
- Що ти хочеш сказати, Хуанiто? Що ти маєш на увазi? - здивовано спитав Рамiро, враз забувши про своє збудження.
- Всi креслення й записи треба сховати в надiйному мiсцi, - так само тихо пояснила Хуанiта. - Ти, Ернан, поводишся, наче мала й нерозумна дитина. Навiщо ти вигнав цього чоловiка? Хiба ти не розумiєш, що це нiчого не дасть, бо в їх руках - сила? Що ти можеш протиставити їм? Ах, Ернан, Ернан!..
Вона сказала це дуже переконливо, - так переконливо, що Рамiро не знайшов одразу, що вiдповiсти. Вiн перевiв погляд на свого друга: Анхело не дивився в його бiк, а слухняно збирав креслення i складав їх на великий стiл.
- Значить, ви обидва проти мене? - палко вигукнув Ернан. - Що ж, на вашу думку, я мусив скоритися цим пройдисвiтам? Адже ясно, що вони мають на метi накласти свої бруднi лапи на нашу працю!
- Ми не проти тебе, навпаки, за тебе, Ернан, - мовила Хуанiта. - Але треба було дiяти iнакше... Ну, тепер не варт про це говорити, дiло зроблене. Нам лишається тiльки добре сховати креслення й записи. Звiсно, не в лабораторiї, а десь в iншому мiсцi. I заздалегiдь пiдготуватися, вирiшити, що саме казати, коли вони знову прийдуть. А це станеться незабаром...
Вона мала рацiю. Фалангiсти не марнували часу. Тiєї ж ночi до лабораторiї з'явилася жандармерiя в супроводi того самого чоловiка в окулярах. I поки уповноважений мiнiстерства науки задавав арештованим Ернану Рамiро i Анхело Альваресу стандартнi запитання вiдносно вiку, професiї, мiсця народження тощо, жандарми старанно обшукували примiщення i збирали всi аркушики паперу, де було хоч що-небудь написане. Коли вони скiнчили, чоловiк в окулярах недовiрливо поглянув на зiбране i спитав Ернана:
- А де ж основнi записи вашої наукової працi?
- Це все, - твердо вiдповiв iнженер.
- Ну, якщо ви не хочете говорити зараз, то ми знайдемо засiб зробити вас балакучiшим, - недбало кинув чоловiк в окулярах.
- Подивимось, - презирливо вiдповiв Рамiро.
- I ви також твердите, що тут усi записи? - перепитав чоловiк в окулярах Альвареса. Той мовчки кивнув головою.
- Гаразд, - зловiсно мовив уповноважений. I ще додав: - Раджу вам, пане Рамiро, попрощатися з вашою дружиною й сином. Вас обох з паном Альваресом перевезуть до слiдчої в'язницi, де будь-якi побачення забороненi.
Щось наче холодною важкою рукою стиснуло серце Ернана. Вiн подивився на мовчазну Хуанiту, що встигла ввiйти до лабораторiї з внутрiшнiх кiмнат, де вони жили. Вона тримала за руку зляканого Лорхе - тiльки три днi тому хлопчиковi сповнилося шiсть рокiв. Iнженер поцiлував сина, притиснув до грудей дружину. Хуанiта сказала тiльки одну фразу:
- За мене не турбуйся, Ернан.
їх вивели. Того разу Ернан Рамiро бачив Хуанiту з Лорхе востаннє. Та хiба ж вiн мiг тодi знати це?..
4. МИ ДIЗНАЄМОСЯ ПРО ВСЕ!
Потяглися довгi днi ув'язнення. Найважчим для Рамiро i Альвареса була вiдсутнiсть звичної любимої працi. Нiхто, звiсно, не заважав дослiдникам думати; але їм не давали нi шматка паперу, нi олiвця. Регулярно через кожнi два-три днi їх викликали на допити. I це теж було вкрай одноманiтним, бо весь допит щоразу крутився навколо одного й того ж: у чому полягала робота дослiдникiв i де схованi записи. Рамiро i Альварес трималися стiйко, повторюючи попереднi вiдповiдi.
Ернан Рамiро твердо знав: його можуть розiп'ясти, але вiн не вiддасть у бруднi лапи насильникiв-фалангiстiв наслiдки своєї багаторiчної працi! Вiн був певен, що й Анхело не скориться.
Та ось друзiв розлучили, перевели в окремi камери. Перед розлукою вони стиснули один одного в обiймах:
- Тримайся, Анхело!
- Прощай, Ернан!
I знов - хiба мiг Ернан Рамiро знати, що й справдi Анхело Альварес прощався з ним назавжди, що нiколи в життi вiн не побачить уже свого вiдданого друга?..
Вже на третiй день пiсля того Ернана Рамiро викликали на черговий допит. Слiдчий одразу сказав йому:
- Немає рацiї далi вiдмовчуватися, Рамiро. Ми знаємо все. Нам вiдомий не тiльки напрямок вашої роботи, а й мета.
Ернан Рамiро здивовано поглянув на слiдчого. Той спокiйно продовжував:
- Ваш друг Анхело Альварес розповiв нам усе.
- Ви брешете! - вихопилось в iнженера.
- Подивiться.
Слiдчий показав йому верхню частину протоколу. Рукою Анхело там було написано:
"Вважаючи, що дальший опiр недоцiльний, я вирiшив розповiсти тут усе, що складало змiст моєї спiльної працi з Ернаном Рамiро. Нашою метою було..."