Страница 24 из 87
Таємницi далекого Всесвiту, хоч якi велетенськi вони були, не приваблювали Ернана Рамiро.
- Я - людина практична, мене цiкавить те, що можна використати, посмiхаючись, казав вiн. - А Всесвiт, космос тощо, певна рiч, хоч i дуже красивi й романтичнi, але надто далекi; я ж хочу займатися тим, що, зрештою, принесе в мої руки практичну користь. Великий космос цього менi не дасть. А малесеньке атомне ядро, механiка - дадуть!
Саме в цiй галузi вiн i працював. I працював не як студент, який покiрно i слухняно виконує вказiвки професорiв, побоюючись самостiйностi. О нi! Ернан Рамiро був злiплений з iншого тiста. Побудова нових смiливих теорiй i найскладнiшi, найтоншi експерименти, якi злякали б декого з досвiдчених дослiдникiв, - ось що тягло Ернана Рамiро до себе, наче магнiт. Ще студентом вiн написав оригiнальну наукову працю пiд назвою "Деякi особливостi подiлу електричних сил в атомному ядрi", пiдкрiплену разючими наслiдками його власних експериментiв на цю тему. Навколо працi студента Ернана Рамiро розгорнулися пристраснi науковi суперечки, вона була невдовзi перекладена на iншi мови i надрукована в наукових журналах багатьох країн.
I ця ж таки праця поклала фундамент мiцної дружби мiж Ернаном Рамiро i Анхело Альваресом, теж студентом, який не менш пристрасно захоплювався iншою галуззю новiтньої технiки - електронiкою i автоматикою. То була дружба двох ентузiастiв науки, дружба, що грунтувалася не тiльки на взаємних симпатiях i повазi, а й на спiльному переконаннi, що в результатi такого єднання можна досягти надзвичайних наслiдкiв. Анхело Альварес, який полюбляв точнi й стислi формулювання, одного разу так висловився з приводу цього:
- Архiмедовi потрiбен був важiль, щоб перекинути земну кулю. Застарiла технiка! Ми з Ернаном зробимо це легше. Вiн дасть потрiбну енергiю, а я засоби керування тiєю енергiєю. Тримайся, стара Земле!
Ернан Рамiро не заперечував. Так само, як Анхело вiрив у його здiбностi фiзика-атомника, так i Ернан захоплювався конструкторським талантом Альвареса i чудодiйним умiнням його справдi золотих рук. Наполеглива праця Ернана Рамiро тiльки обiцяла разючi наслiдки в майбутньому; тим часом Анхело Альварес вражав усiх уже тепер чи не кожною своєю новою роботою, новою конструкцiєю. Здавалося, що досить йому було зацiкавитися певною iдеєю, як вона без найменшої затримки перетворювалася в його свiдомостi на закiнчену механiчну систему. Насвистуючи нескладну мелодiйку, вiн легко, майже недбало накидав на шматку паперу прозорi штрихи рисунка чи ескiза. I за тим рисунком або ескiзом одразу можна було будувати бездоганний механiзм, який починав працювати майже без налагоджування чи пiдгонки.
- Ти, Анхело, i сам як той автомат, - жартував Ернан. - Досить вкинути в тебе iдею, як ти у вiдповiдь майже негайно викинеш з себе готову конструкцiю! Твоя механiчна черепашка - твiй прообраз, бо ти так само автоматично знаходиш вiрний шлях, як i вона.
Вiн мав на увазi чудодiйну механiчну "черепашку, виготовлену Альваресом, ще коли вiн був студентом-першокурсником, у години дозвiлля, як забавку. Але та забавка примушувала всiх, хто бачив її в дiї, розгублено розводити руками i без кiнця дивуватися.
Уявiть собi невелику округлу рiч завдовжки не бiльше п'ятнадцяти сантиметрiв на малесеньких, непомiтних зовнi, колiщатках, прикриту зверху овальним блискучим панциром, що надавав їй подiбностi до черепашки, хоч, правда, тiльки з одним скляним оком, яке мiстилося у переднiй частинi панцира.
Анхело Альварес ставив свою черепашку посерединi кiмнати й казав:
- Ну, дитино, побiжи пiд крiсло на тому кiнцi кiмнати. Як я гукну, ти й побiжиш, гаразд? А щоб тобi було на чому продемонструвати свiй розум, я поставлю рiзнi перепони. I вiн розставляв на шляху черепашки стiльцi, клав на пiдлогу книжки тощо. Потiм голосно гукав:
- Вперед, черепашко!
I механiчна черепашка бадьоро вирушала в путь. Вона неквапливо, як i належить черепашцi, повзла по пiдлозi намiченим напрямком, самостiйно спиняючись перед перешкодами; на хвильку немов замислювалася перед ними, потiм повертала, обходила нiжку стiльця чи книжку i повзла далi до заздалегiдь вказаного крiсла, до своєї мети. Нiхто нею не керував, нiхто не торкався її, - а вона повзла й повзла, вибираючи собi шлях, наче розумна жива iстота!
Коли черепашка майже досягала мети, Альварес несподiвано грiзно гукав:
- Стiй! Тут не можна!
I черепашка слухняно спинялась. Вона застигала на мiсцi, мов мiркуючи. А тодi повертала, обходячи те мiсце, на яке їй забороняв ступати володар, i повзла далi, аж доки не залазила пiд призначене крiсло. Анхело весело кричав їй:
- Назад, дитинко, до мене!
Вкрай враженi глядачi бачили тодi, як черепашка поверталася i так само неквапливо вирушала в зворотний шлях, до свого господаря. Вона так само обережно обходила всi перешкоди, прямуючи до Альвареса, який зустрiчав черепашку оплесками i додавав:
- Ну, друзi, я думаю, що й ви похвалите її, чи не так?
Не варт, мабуть, говорити, що всi присутнi охоче нагороджували розумну механiчну черепашку бурхливими оплесками, наче вона розумiла й це.
На всi запитання друзiв про будову черепашки Альварес недбало вiдповiдав:
- Нiчого дивного. Трошки фотоелементiв, трошки мiкрофонiв, трошки напiвпровiдникових приладiв, трошки реле - i все. От коли Ернан дасть менi потрiбну атомну енергiю, - тодi ви й справдi побачите чудеса автоматики й електронiки! О, ми з ним таке збудуємо, що й не снилося свiтовi!
Весь iнститут ходив дивитися й на iнше чудо технiки - механiчнi руки, сконструйованi i збудованi Анхело Альваресом, коли його друговi треба було провести небезпечнi експерименти з штучними радiоактивними речовинами. Ернан Рамi-ро мусив манiпулювати тонкими iнструментами з-за бетонної стiни, щоб на нього не вплинули шкiдливi випромiнювання. Альварес прийшов друговi на допомогу, яка справдi була неоцiненною.
Ернан всовував кистi рук у своєрiднi стальнi рукавички, зробленi наче з металевої луски, - вони дещо нагадували залiзнi рукавички стародавнiх рицарiв. Складна система важелiв вiд тих рукавичок проходила крiзь канали в бетоннiй стiнi i закiнчувалася двома механiчними руками, кожна з яких мала по три стальнi пальцi. Крiзь перископ Ернан бачив те, що вiдбувалося за бетонною стiною, де були такi самi iнструменти, як i тi, що стояли перед ним. Вiн брав цi iнструменти своїми руками в металевих рукавичках - i стальнi руки за стiною точно повторювали кожен рух його пальцiв, брали такi ж самi iнструменти, манiпулювали ними обережно й безпомилково.
Смiючись, Альварес пропонував кожному бажаючому поголити його бритвою, яку триматимуть металевi руки, - такий вiн був упевнений у точностi їх рухiв... Щоправда, на цю операцiю охочих не знайшлося.
3. АРЕШТ ЕРНАНА РАМIРО
Закiнчивши iнститут, обидва друзi не розiйшлися, як це частенької трапляється. Навпаки, їх дружба ще змiцнiла. Саме в той час в Iберiї державну владу захопили фалангiсти з допомогою своїх чужоземних спiльникiв, потопивши в кровi опiр прогресивних партiй i патрiотiв. Ернан Рамiро був так заглиблений у дослiдження в своїй лабораторiї, що лише згодом дiзнався про полiтичнi подiї в країнi: адже все це його не цiкавило. Правда, коли Анхело Альварес принiс до лабораторiї газети з наказами генерала Фернандеса, Рамiро нахмурився: надто вже все це виглядало брутально i жорстоко. Але у вiдповiдь Альваресу, який тривожно спитав його, чи не позначиться все це на їхнiй роботi, вiн рiшуче сказав:
- Цi полiтикани нi чорта не розумiють у наших справах. Це для них надто тонка матерiя. Що б там не дiялося, ми будемо, Анхело, займатися своїм. Ми з тобою були й будемо поза полiтикою, ми живемо в iншому свiтi, якого все це не стосується!
Анхело знизав плечима: вiн був не так певен, що становище не змiниться. Та, зрештою, вiн надто звик до рiшучостi свого друга, щоб сперечатися, тим бiльше, що до полiтики вiн ставився майже так само, як i Рамiро. I вони наполегливо продовжували свою працю, про напрям i мету якої нiхто, крiм них, не знав. О, як помилявся Ернан Рамiро i разом з ним його друг Анхело Альварес! Але це вони зрозумiли тiльки значно пiзнiше!..