На краю Ойкумени

Пандіон часто любувався каменем Яхмоса, що привів його кінець кінцем до моря, як наївно вірив Кідого, схильний визнавати могутність чарівних речей.

Прозорість твердого каменя наштовхнула Пандіона на думку вирізати гему.[127] Правда, камінь був твердіший, ніж ті, що вживалися для цього в Елладі. Там їх обробляли наждаком з острова Наксоса.[128] Раптом еллін згадав, що у нього, коли вірити старому вождю володарів слонів, були камені, твердішого від яких нема нічого в світі., Пандіон дістав найменший з подарованих йому каменів півдня і обережно провів гострою гранню по краю голубуватозеленого кристала. На непіддатливій гладенькій поверхні залишилась біла риска. Молодий еллін натиснув сильніше. Камінь прорізав глибоку канавку, наче різець з чорної бронзи на шматку м'якого мармуру. Незвичайна сила прозорих каменів півдня справді перевершувала все, що було досі відоме Пандіону. В його руках були чарівні різці, що робили легким завдання.

Пандіон розбив маленький камінь, старанно зібрав усі гострі скалки і вправив їх з допомогою твердої смоли у дерев'яні палички. Тепер у нього був десяток різців різної товщини—і для грубої обробки і для найтонших штрихів. Що ж зобразить він на чудовому голубуватозеленому кристалі, який дістав Яхмос у руїнах тисячолітнього храму, а він доніс цілим до моря, що так довго був символом моря в душному полоні землі? Невиразні образи проносились в уяві Пандіона.

Молодий еллін пішов із селища і бродив самотнім, поки не опинився біля моря. Він довго сидів на камені, то дивлячись удалину, то стежачи за маленькою хвилею прозорої води, яка підбігала до його ніг. Настав вечір, короткі сутінки знищили блиск моря, рух хвиль став непомітним. Все густіша оксамитночорна ніч, але разом з тим у небі з'являлося все більше яскравих зірок, і знову небесні вогники, заколивавшись у хвилях, оживили завмерле море. Піднявши голову в небо, молодий еллін ловив обриси незнайомих сузір'їв. Дуга Чумацького Шляху перекидалася через увесь небозвід таким самим, як і на батьківщині, срібним мостом, але вона була вужчою. Один її кінець був глибоко розщеплений і розбитий на окремі плями між широкими темними смугами. Обіч і нижче горіли голубуватобілим світлом дві туманних зоряних хмари.[129] Біля них чітко виділялася велика чорна-пречорна пляма грушовидної форми, неначе брила вугілля закривала у цьому місці всі зірки.[130] Нічого такого не бачив Пандіон у рідному небі півночі. Контраст між чорною плямою і білими хмарами зненацька вразив його. Молодий еллін раптом побачив у ньому всю суть південної країни. Чорне і біле в усьому своєму прямому і чітко-грубому поєднанні — ось що становило душу Африки, її зовнішній вигляд, такий, яким Пандіон зараз відчував його. Чорні і білі смуги незвичайних коней, чорна шкіра тубільців, що була розмальована білою фарбою і відтіняла білі зуби й білки очей, вироби з чорної і перлисто-білої древесини, чорні й білі колони стовбурів у лісах, світло степів і темрява лісових нетрів, чорні скелі з білими смугами кварцу і багато чого такого пронеслося перед очима Пандіона.

Зовсім інше було на батьківщині — на бідних і кам'янистих берегах Зеленого моря. Ріка життя там не котилася буйним потоком, не сходились так різко її чорні і білі сторони.

Пандіон підвівся. Неосяжний океан, на другому боці якого була його Енніада, відділяв молодого елліна від Африки. Позаду лишилася країна, яку похмуро заслонили нічні тіні гір і про яку він уже більше не думав. Попереду на хвилях перебігали відблиски зоряних вогнів, і море там, на півночі, зливалося з рідною Елладою, і Тесса була на його березі. Заради повернення на батьківщину, заради Тесси він боровся і йшов крізь кров, піски, спеку й темряву, всіляку небезпеку від звірів і людей.

Тесса, далека, кохана й неприступна, стала перед очима, зовсім як ті туманні зірки над морем, де північний Ківш пірнув краєм за горизонт.

І в нього виникло рішення: він створить на камені — твердому символі моря — Тессу, яка стоїть на березі.

Пандіон шалено стиснув сильними пальцями різець, і міцна паличка зламалась. Уже кілька днів він з хвилюванням у серці, насилу стримуючи творче нетерпіння, схилявся над каменем Яхмоса, то впевнено прокреслюючи довгі лінії, то з безмірною обережністю зрізуючи найдрібніші крупинки. Зображення ставало все чіткішим. Голова Тесси удалась йому, — він бачив дівчину в ЇЇ гордому повороті і тепер так само виразно, як у час прощання на березі Ахелойового мису. Він урізував її в прозору глибінь каменя, і тепер вона опукло виступала матовою блакиттю на дзеркально-гладенькій поверхні. Кучері легкими, вільними штрихами лягали на округлість плеча, намічену чіткою дугою, але далі — далі Пандіон несподівано втратив усю силу свого натхнення. Молодий художник, як ніколи впевнений у собі, зразу окреслив глибокою канавкою тонкий контур тіла дівчини, і точна добірність ліній підтвердила успіх його роботи. Пандіон сточив зовнішню поверху ню, щоб виділити фігуру. Тут він раптом зрозумів, що зобразив зовсім не Тессу. В лініях стегон, колін і грудей виступило і ожило тіло Іруми, а окремі штрихи, безперечно, були наслідком останнього враження від краси Ньори. Постать Тесси не була тілом еллінської дівчини — у Пандіона вийшов якийсь далекий від дійсності образ. Але Пандіон хотів добитися іншого — зобразити живу і кохану Тессу. Напружуючи пам'ять, він намагався позбутись вражень останніх років, поки не переконався, що нові враження яскравіші.

Стало ще гірше, коли Пандіон зрозумів, що відтворити живе йому знову не вдається. Поки фігурка була тільки намічена, легенькі лінії жили. Але як тільки художник пробував зробити з плоского зображення опукле, живе тіло кам'яніло і завмирало, ставало холодним. Так, він не збагнув таємниці мистецтва. І цей його витвір не буде живим! Йому не вдасться здійснити задумане!

Зламавши від хвилювання різець, Пандіон узяв камінь і став розглядати його на віддалі витягненої руки. Так, він не може створити образ Тесси, і чудова гема не буде закінчена.

Крізь прозорий камінь проходило сонячне проміння, наповнюючи його золотавим відтінком рідного моря. Пандіон не торкнувся гладенької великої грані кристала і вирізав фігуру дівчини праворуч, біля самого краю. В камені, як на березі моря, стояла дівчина з обличчям Тесси, але Тессою вона не була. Натхнення, з яким Пандіон працював над каменем від світанку до присмерку, з нетерпінням чекаючи кожного наступного дня, покинуло його. Пандіон сховав камінь, зібрав різці і розігнув наболілу спину. Горе поразки зменшувалось від усвідомлення того, що він все-таки може створити щось прекрасне… але воно було убогим у порівнянні з живим! Захопившись роботою, Пандіон перестав чекати повернення товаришів. Підбіг хлопчик і відвернув юнака від важких думок.

— Бородатий приїхав, він кличе тебе до річки, — повідомив посланець Каві, гордий, що йому доручили це зробити.

Те, що етруск залишився на річці і кликав його туди, стурбувало Пандіона. Він поспішив до берега стежкою, яка звивалася поміж колючими кущами. Здалеку він помітив на піщаному схилі групу товаришів, які стояли колом навкруг в'язки стебел очерету. На очереті простяглася якась людина. Пандіон незграбно побіг, стараючись не дуже налягати на ще слабу ногу, і ввійшов у мовчазне коло товаришів по походу. Він упізнав молодого лівійця Такела, учасника втечі через пустиню. Молодий еллін став навколішки над тілом товариша. Перед очима Пандіона постала задушна ущелина між схилами піщаних гір, де він чвалав, ледве живий від спраги. Такел був серед тих, хто разом з померлим Ахмі приніс йому назустріч води від джерела. Тільки перед трупом Такела Пандіону стало зрозуміло, яким дорогим і близьким був кожен з товаришів по заколоту і походу. Вони стали йому рідними, і юнак не мислив, як можна існувати окремо від них. Пандіон міг тижнями не бачитися з товаришами, коли знав, що вони поблизу і їм ніщо не загрожує, що вони спокійні і зайняті своїми справами. А зараз смерть одного з них приголомшила його. Не встаючи з колін, він запитально глянув на етруска.