Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 64 из 65

— Ви, гади, в тюрмі писнути боїтеся, під нарами сидите, а тут силу вирішили показати?

Агєєв виявився найстриманіший. Він мовчав і, здавалося, з цікавістю спостерігав за гостем. Чорнобородий підвівся, відштовхнув сусіда і ступив до Дорохова:

— Годі базікати! Вивертай кишені.— Узяв з нар мішок Дорохова й кинув його лисому: — Подивися, що у нього там.

«Зараз наваляться, почнуть обшукувати, знайдуть зброю, і тоді капут, — промайнуло у свідомості.— Треба діяти». Олександр ступив назустріч чорнобородому, вихопив у нього з кишені наган і тицьнув йому свого револьвера в живіт.

— Молися, падло! Зараз у рай спроваджу.

В землянці запала тиша. Сашко помітив, що бандит, який сидів на нарах, потягнувся до зброї.

— Ей, ти! Не чіпай берданки, шмальну! — І напустився на Агєєва — Ти чого ж, Миколо, сидиш? Угамуй своїх оглашенних. На, візьми мою пушку, а то завалю когось зопалу. — І Дорохов кинув свій револьвер на коліна Агєєву.

Лисий відсунув од себе мішок гостя, чорнобородий, потоптавшись, опустився на нари, решта розгублено мовчали.

— Скажи, Миколо, своїм мужикам, я до вас просився? Ти мене сам у свій барліг закликав Приніс вам ксиву, а ви мені права качати. Олександр повільно стяг светр, а потім спідню сорочку, зібгав її і кинув Агєєву.

— Ось. Козубець просив передати.

Той схопив сорочку і гримнув на решту:

— Тихо ви, розбазарились, як баби, замість того щоб з людиною поговорити. — В запалій умить тиші він розглянув карту. — Так це ж не та, що мені Севастян показував.

— Звісно, не та. Перед утечею він її кожному перемалював. Цю Козубець із себе зняв, звелів тобі віддати.

Сашко взяв із столу пляшку, подивився на світло і, побачивши, що вона порожня, з жалем зітхнув. Агєєв підштовхнув бандита, що сидів поруч, кивнув головою на тамбур, той вийшов і невдовзі повернувся з чверткою. Ватажок сам налив третю частину чвертки гостеві, і Дорохов з удаваною жадібністю вихилив спирт.

— Тримаємо про всяк випадок, — пояснив Агєєв. — Може, хто занедужає або пораниться. — З великої каструлі він витяг шматок м'яса і підсунув миску гостеві.

Олександр, упевнившись, що витримав першу перевірку, із задоволенням узявся до їжі — цього разу йому запропонували лосятину. Прожувавши шматок, почав говорити, звертаючись до Агєєва:

— Козубець просив передати, щоб ви його виручили. Охорона там у КПУ нікудишня. І вночі зв'язати старого міліціонера — раз плюнути. Нас звільнили чотирьох і наступного дня мали гнати до Зеї у військкомат. Звільнили, щоб з жінками попрощатися, щоб вони білизну та харчі якісь зібрали. Але у мене жінки нема й хати там нема. Я в чужу хату шаснув. Дивлюся, там золото й ця іграшка. Віддай лишень мені її назад. — І, забравши револьвер у Агєєва, засунув його за пояс.

— На Жовтневі як потрапив, у кого жив? — уперше заговорив сухорлявий бандит.





— Ніде не жив. Тільки добрався, знайшов одну бабусю. — Сашко змалював хату, де жив Козубець. — Пустила переночувати, вранці пішов до крамниці, на вулиці схопили: «Хто такий, звідки? Документи?» До цього нас з колонії передали в будівельну роту. Її в Зею. Із Зеї дванадцять чоловік на Ясне, на будівництво збагачувальної фабрики. Там на документи розжився і пішов на залізницю. Отакі, братці, мої справи. Про ваші не питаю. Сидіти у вашому барлозі не збираюся.

Сашко потягнувся до нар, узяв гітару, що висіла на цвяхові, ударив по струнах і заспівав:

Подивився на принишклих бандитів, швидше перебрав струни і змінив сумну стару злодійську пісню на задьористий куплет.

КІНЕЦЬ БАНДИ АГЄЄВА

…Дорохов лежав на нарах, похропував, голосно сопів, вдаючи, що, стомившись у дорозі, міцно заснув. Але йому було не до сну. Він був переконаний, що бандити йому повірили. І тепер обдумував, як поводитися далі. Як вирватися з цієї компанії, щоб уже потім повернутися сюди з Мудриковим і всією групою? Мудриков! Він, мабуть, теж не спить. Домовилися, що сьогодні оперативна група поїде далі по Зеї. Промине копальні й зупиниться в тому самому селі, де школа, до якої бігають діти Агєєва. Там повинен чекати його повернення. Чекати Мудриков буде ще протягом півтори доби або, вірніше сказати, двох з того моменту, коли пішов Дорохов. Якщо той до цього строку не повернеться, почне діяти. Візьметься за матір Агєєва і через неї шукатиме ходу ось до цієї самої землянки. Головним чином для того, щоб виручити його, Дорохова, коли він до цього часу зостанеться живий. Ну, живий він, мабуть, буде, коли, звісно, не зробить якоїсь помилки… Та ось як звідси вибратися раніше, ніж у Мудрикова закінчиться строк чекання? Може, вдасться втекти після лазні? Цікаво, скільки ж бандитів піде паритися?

Так і не заснув Сашко в бандитському лігві до самого ранку.

Спозаранку Агєєв вийшов із землянки, подивився на небо, за якимись ознаками визначив, що скоро, може, на ніч, піде сніг, і одразу всіх розігнав. Двоє бандитів пішли в тайгу перевіряти сільця й капкани, двоє попрямували до найближчої річечки, де в них стояли снасті на рибу.

— Ми тут щодня снігу чекаємо, — пояснив він Дорохову. — Нова пороша всі наші сліди і стежки вкриє. От і користуюся нагодою.

Сашко спробував розговоритися з бандитом, що зостався. Це був хирлявий чоловічок років сорока, увесь скуйовджений, неохайний. Походжаючи по землянці, він весь час підтягав ватяні штани, наче побоюючись, що вони ось-ось спадуть. Розмови не вийшло, бо бандит гмукав або відповідав невлад. Дорохову здалося, що його мучать якісь турботи й сумніви. Агєєв же, навпаки, чіплявся з розпитами. Його цікавило все. Чи беруть до армії з колонії і кого? Як поводяться з дезертирами, коли вони самі вирішують об'явитися? Що видають по картках? Чи переможуть фашисти, чи їх нарешті поженуть з нашої землі? Кожне запитання він ставив обережно, видно, намагаючись приховати, що його цікавило… Коли Дорохов спробував заговорити про дітей, Микола Агєєв спочатку хотів щось сказати, потім махнув рукою і швидко вийшов із землянки, наче згадав про якусь невідкладну справу. Та Олександр устиг помітити, як він кілька разів важко зітхнув, наче йому не вистачало повітря.

«Мабуть, шкода хлоп'ят, а діти й справді чудові,— подумав Сашко. — Видно, мучить батька їхня доля».

Опівдні утрьох посьорбали вчорашнього варива і вляглися на нари. Обидва бандити дуже швидко заснули. Хоч уставай і йди. Але піти ось так зараз не можна було. Якщо навіть не наздоженуть, зчиниться переполох. Розбіжаться хто куди, поки повернешся з оперативною групою. Поховаються по різних кутках, перечекають якийсь час і потім, зібравшись на новому місці, стануть ще зліші.

Ні, так не годиться. Не для того ти сюди йшов, Сашко, щоб розігнати зграю. Та як бути? Наче крізь пелену, постало обличчя Фоміна, і дядько Миша звичайним рівним голосом повторив свою улюблену настанову: «Не поспішай, Сашок. Не поспішай. Думай. Думай і шукай правильного виходу. Досі в тебе все йшло як слід, і далі все залежатиме від тебе самого. Не квапся, не поспішай і думай».

Хоч як повільно тягся час, та все-таки звечоріло. Агєєв виглянув із землянки й почав збиратися. Оглянув рушницю, перемінив патрони, узяв з полиці ще кілька штук і засунув у кишеню тілогрійки.

— Хлопцям скажи, щоб хутра не підпарили, яке принесуть, — наказав він бандитові, що залишався. — Та грубки не закривайте, а то вчадієте, мов кошенята. — І вже Дорохову — Ти торбу з собою візьмеш?

— А чого з нею тягатися? Хай лежить. Я у вас з тиждень погостюю, — безтурботно відповів Сашко, приховуючи радість.

А йому й було чого радіти. Ідуть удвох і до ранку можуть затриматися. Думав, і цей недотепа ув'яжеться, а він, слава богу, тут лишається. Везе, ну просто везе… «Дивися, щоб це везіння тобі боком не вилізло», — осадив він самого себе.