Сонячна машина

— Правда, Елiзо? Я зараз. Бiдна Елiзонька! Я тiльки скажу пару слiв Iрмi — i ми зараз же поїдемо. Двi хвилинки!

Труда швидко навшпиньках виходить i бiжить до салону сказати пару слiв Iрмi.

Iрма сидить з iндусом якраз проти дверей. Труда її виразно бачить, але водить очима в усiх напрямках i не говорить їй пари слiв. А побачивши за колонами самотню високу постать Макса, рiшуче, не вимахуючи по-хлоп'ячому руками, навiть не горблячись, пiдходить до нього.

— Максе, менi треба сказати вам пару слiв.

Макс лiниво розмикає схрещенi руки й ноги, недбало вiдриває спину вiд колони й iде за Трудою до сусiдньої кiмнати.

— Прошу щiльно зачинити за собою дверi.

Дверi лiниво й щiльно зачиняються

Макс, не хапаючись, повертається й здивовано дивиться: перед ним не Труда, не маленький хлопчинка з недбалими манерами, а вирiвняна строга постать жiнки з гордо пiдведеною головою й велично припущеними на очi повiками I не смiшновелично, а власно-велично.

— Добродiю Максе, дозвольте спитати, що це все значить?

— Що саме?!

— Вся ваша поведiнка?

Макс нудно поводить одним плечем.

— Поведiнка — як поведiнка А в чому рiч?

— Вам вiдома остання постанова найвищої Ради?

— Яка саме?

— Про завдання сонцеїстських жiнок.

Максове лице неохоче кривиться усмiхом.

— Я вас питаю: вiдома?

— Занадто добре.

— Ви — сонцеїст?

— У чому рiч, Трудо?

Труда стоїть все в тiй самiй позi, а голос теж надзвичайний, рiвний, величний.

— Ви — не сонцеїст, добродiю. Ви — старий трупоїд i рабовласник. Я вам це кажу цiлком переконано. I зовсiм не для себе. А для того, щоб ви не шкодили спiльнiй справi.

— О? Чим же я шкоджу, дозвольте спитати?

— Вашим виглядом, вашою поведiнкою, вашими посмiшками. Хто вас просигь iз таким виглядом являтися до салону? Ви ще дуелi тут захочете вчиняти? Будь ласка, коли у вас не має нi крихти сили, коли ви егоїст i i… то принаймнi не пере шкоджайте другим!

Макс високо здiймає брови.

— Ах, он у чому рiч?! Перешкоджаю! Дуже прошу вибiї чти! Я Дiйсно злочинець я перешкоджаю такому охочому, дбайливому виконуванню завдання. Але прошу тодi сказати менi, з якими саме любовниками вашими я перешкоджаю, щоб я…

Труда бурно скидає з себе величнiсть.

— Не смiйте говорити таких речей! Ви — нехороший! Чуєте ви? Я нiяких любовникiв не маю, нiхто менi навiть руки не поцiлував. Менi гидко й моторошно подумати про ц. е Але коли б треба було, я стала б любовницею всiєї армiї.Чуєте? I коли треба буде, завтра ж стану любовницею кожного солдата. I не соромлюсь, i нiкого не боюсь. I не думайте, що перед вами буду почувати себе винною За що?! Яке ви маєте право говорити зi мною таким тоном, з такими посмiшками, з такою ворожiстю? Як вам не сором? Фе, ви менi неприємнi. Прощайте.

I, закинувши голiвку догори, швидко проходить повз Макса до дверей.

— Трудо, почекайте, Трудо!

В голосi Макса немає вже лiнi й посмiшечки. Щось гаряче й нiякове чується в ньому. Але якась сила несе Труду далi й не дозволяє навiть голови повернути назад.

А в грудях почування пiднесення й полегкостi. I яке щастя, що вiн так гаряче й нiяково сказав «Трудо!».

В бiдної ж Елiзоньки ще дужче розболiлась голова. Навiть до авто сiсти, видно, трудно. Так одразу, без причини. Очевидно, недокрiв'я. Та, розумiється, буде недокрiв'я вiд трупоїдства.

— Елiзо! Я вам рiшуче кажу, не агiтую, не вмовляю, а просто кажу їжте сонячний хлiб. Ви подивiться на мого батька… Ну, не буду, не буду, вибачте, я погана. Вам тепер не до дебатiв. Але менi так добре тепер, Елiзо, так легко, так… ух, так гарно, що просто нестерпно бачити вас такою. Може, не так швидко їхати? Може, не балакати? Дуже болить? Вам треба, приїхавши додому, полежати спокiйно. I доки ж ви будете чекати з вашим Георгом. Ну, вiнчайтесь же з ним. Хiба це перешкоджає вiдновлювати нам порядок? Ах, простiть, Елiзо, бiльше не буду! Кiнець. Мовчу.

I цим разом Труда таки дотримує слова навiть прощаючись, не каже нi слова — мовчки, серйозно, поважно стискає руку Елiзи.

А в грудях — ух, весняно, легко, спiвуче дзвенить гарячий нiяковий окрик «Трудо! Почекайте!»

Принцеса Елiза дiйсно слухається поради Труди — лягає на канапу i лежить непорушне. I не встає навiть тодi, як Ганс Штор, поштиво застукавши, просить її свiтлiсть на вечерю. їх свплiсть вечеряти не буде.

I, коли приїжджає принц Георг iз графом Адольфом, коли в присмерках увiходять до темної кiмнати, принцеса Елiза так само лежить i не рухається.

А коли засвiчується свiтло й принцеса Елiза бачить щось незвичне в обличчях гостей, коли принц Георг, майже не звернувши уваги на її бiль голови, не вiтається, а зараз же гарячково пошепки починає давати в кутку накази графовi Адольфовi, тодi тiльки вона швидко пiдводиться, похапцем поправлячи волосся з бокiв i пильно вдивляється в два шепочучi лиця в кутку.

— Так зараз же зателефонуйте менi! I негайно присилайте назад авто. Можете їхати.

Граф Адольф поштиво вклоняється їхнiм свiтлостям i швидко, нечутно вибiгає з кiмнати.

Принцеса Елiза мовчки жде.

Принц Георг 'пiдходить до неї й чудно посмiхається. Щербини в ротi вже немає, але лице незвичайно схвильоване, чуже, з виразно помiтними жовтими затоками на блiдому чолi.

— Важнi подiї, кузино. Надзвичайно важнi.

Вiн кидає погляд на вiкна

— Ми — на гребенi кризи, кузиною Прийнято серйознi постановию Питання тепер-чи вдасться ще перевести їх у життя.

Принцеса Елiза, чуючи, що нiс її стає блiдий, так само мовчки жде.

Перша постанова така iти природними шляхамию Кузина мала рацiю: помилку зроблено з самого початку. Не взято на увагу, що Нiмеччина тепер — первiсна країнаю Цивiлiзацiя й культура в цiлковитiй руїнiю Дiйсно, було б справжнє чудо, коли б удалося вiдновити все так одразу. Отже, треба йти природним шляхомю Первiснi народи переходили певнi етапи в свойому господарствi й громадському життi. Спочатку зовсiм дикий стан, щось наче теперiшнiй, потiм скотарство, потiм хлiборобство, потiм виробництво дрiбне, i аж закiнчення всього ланцюга — цивiлiзацiї з усiма складностямию Отже, тепер треба перейти всi цi етапию Звичайно, швидким темпомю Але перейти їх треба

Таким чином увесь план кампанiї мiняється Нiмеччина лишається подiленою на округи. Але все мiське населення виводиться з мiст i приставляється до скотарства, хлiборобства i дрiбного ремесла. Коли буде забезпечене годування, тодi приступати поволi до дальшого розроблення плану. Як вивести населення з мiст? Силою, терором. Спочатку прочистити одну округу вiд Сонячної машини, забезпечити потрiбною кiлькiстю годiвельного й господарського матерiалу, тодi перегнати на цю територiю продезинфiковане населення, вiдiбравши в нього Сонячнi машини.

Головне ж — негайно вивести армiю з Берлiна. Розклад набирає каїастрофiчного характеру. Пропаганда й уживання Сонячної машини провадиться вже в самiй армiї, по казармах.

Наслiдок тактики Сукурамi! Цю нiч буде генеральна iнспекцiя й прочистка. Можливi ексцеси деяких вiддiлiв. Вони будуть знищенi свiтлом в один мент. Окремi одиницi, хоч трохи запiдозренi, — розстрiлянi. На ранок уся операцiя повинна бути скiнчена й армiя виведена в намiчену округу. А тут, у Берлiнi, лишиться тiльки невелика, але цiлком певна частина для дезинфекцiї мiста й населення. Цебто: всiх провiдникiв, всi непевнi з якого-небудь погляду елементи, помiчених саботажникiв i так далi вивiшати по всьому Берлiну. Без нiякого рахунку. Хоч десять тисяч. Рештi населення дається три днi, щоб позносило все скло й одержало спецiальну. посвiдку. Через три днi всякого, хто не матиме такої посвiдки, буде вбиватися на всякому мiсцi. Через п'ять днiв усе населення повинно вийти з мiста в призначену округу. На кордонi кожного будуть обшукувати i пропускати на очищену територiю. Там ставиться кожного на роботу й дається риж, зерно, м'ясо. Нiяких сонячних хлiбiв нi на хвилину!