«Чорна зоря»

Коли Тихого вивели, Клубічко звелів негайно з'єднати його з жегушицьким відділенням КНБ. Йому сказали, що, за словами завідувача пансіонату Гоусера, в понеділок надвечір приїхала пані Салачова з празького Національного театру й забажала найняти на кілька днів кімнату. Гоусер з жалем відповів, що сезон скінчився п'ятнадцятого вересня, кімнати вогкуваті, куховарку, прибиральницю й весь інший персонал уже розпущено— тож бажання її вдовольнити він не може. Але пані Салачова все-таки умовила Гоусера: якщо він не вхопив прострілу, то вона теж не вхопить, — і той дозволив їй переночувати. Поки Гоусер з дружиною готували кімнату для актриси, пані Салачова поблукала парком, тоді повечеряла з ними, сказала, що любить вечірні прогулянки й що піде пройтися. Було вже темно, і, знаючи, що після смеркання в пансіонаті небезпечно, Гоусер умовляв її нікуди не ходити. Та вона поставила на своєму й пішла. Гоусери пограли в карти, не думаючи про Салачову, і раптом їм здалося, що з парку долинають підозрілі звуки. Оскільки це було не вперше, крім того, їм давно вже було страшно і в парку, і в пансіонаті, то вони й не вийшли. Невдовзі пані Салачова повернулася, й вони зраділи, що з нею нічого не сталося. Гоусерова провела гостю до покою, дала книжку… Перед дев'ятою, саме коли господарі вже вкладалися спати, пані Салачова постукала. Мовляв, вона не може заснути, передумала тут ночувати й повертається до Праги. Була вдягнена по-дорожньому, в руці тримала валізу, з якою приїхала. Завідувач висловив жаль і сказав, що проведе її до воріт. Пані Салачова категорично заперечила: вона, мовляв, добре знає дорогу і пішла сама. Однак Гоусер на всяк випадок рушив за нею назирці. Вона справді знайшла вихід. Недалечко стояв великий автомобіль з вимкненими фарами. Пані Салачова підійшла до нього, розбудила водія, сказавши при цьому: «Який ви сплюх, Барбароссо, заснете, де вас не постав». Водій взяв у неї валізу, вона сіла біля нього, увімкнув фари, і завідувач побачив на кузові емблему змії Ескулапа.

«Ну й ну, — подумав Клубічко, — таж це Соумарчик!..»

Тим часом начальник жегушицького відділення вів далі:

— Другого дня Гоусер мав їхати до Турнова, а що дружина його боялась залишатись у пансіонаті сама, то взяв її з собою. Повернулись вони аж пізно ввечері і зумисне голосно розмовляли.

— Навіщо це було їм, скажіть, будь ласка? — спитав Клубічко. — Ви наче розповідаєте страшну дитячу казку.

— З тієї причини, — відповів начальник, — що в пансіонаті від зими діються загадкові речі, і найліпше було б, якби сюди хтось од вас приїхав і допоміг нам розібратися. Мені здається, що це пов'язане із зникненням пана Салача, котрого ми од вівторка марно шукаємо.

Клубічко подивився на годинник.

— Гаразд, — сказав він, — приїду до вас, мабуть, години за дві: туман, принаймні тут, у Брно, спадає. Хутенько докажіть мені ту пригоду.

— Отже, у вівторок, коли Гоусери поверталися додому, їм здалося, ніби хтось никає парком. Запевняли, що бачили між дерев тіні й чули приглушені голоси принаймні двох людей. Ті Гоусери не дуже-то хоробрі. Хоч ми й дозволили йому носити зброю, але замість піти в парк він заліз із дружиною в ліжко і вистромив носа надвір аж у середу вранці. Під час обходу виявив, що хтось викопував якусь статую, — казав, ніби вона зображає богиню Артеміду, хоч потім і закопав її, Крім того, поблизу валялася зовсім нова кирка. Він одразу повідомив про це нас, і я звелів, щоб патруль тричі за ніч проходив парком. Та, мабуть, невідомі пронюхали, о котрій годині приходять наші люди, бо сьогодні вдень патруль виявив, що хтось знову був у парку й знову викопав ту саму статую, тільки цього разу не закопав її, а залишив лежати на траві.

— Добре, дякую, — сказав Клубічко, — за п'ять хвилин виїжджаю.

Але спершу послав Трампусові телеграму, щоб стежив за Соумаром.

19

Ця здавалося б, незбагненна таємниця почала Клубічкові прояснюватися.

Приголомшлива звістка: Ліда з Соумаром поїхала в понеділок до Жегушиць, щось уночі шукали в парку, а тоді повернулася до Праги в Соумаровій машині. «Чому мені Соумар нічого не сказав? Мабуть, Ліда суворо заборонила. З усього випливає: недільні відвідини Тихого так перелякали Ліду, що другого ж дня вона помчалася до Жегушиць і, звичайно, забрала звідти саме те, що Тихий і К° від неї вимагали. Інакше навіщо було їй вирушати в таку далеку путь? Що обрала для цього Соумара — не дивно. По-перше, Ліді потрібна була чоловіча допомога, по-друге, в Соумара машина, а по-третє, він завжди потурав усім її примхам.

Чи знав Соумар, у чому справа? Може, Трампус устиг знайти відповідь на це питання. Проте цей телепень міг уже послати мені якесь повідомлення, але, ясна річ, йому кортить усієї слави, не хочеться ділити її зі мною. Хай йому бог помагає, але з усього видно, сяде він на мілке… Мабуть, Ліда залишила Соумара десь чекати, а операцію в парку виконала, сама. — Він зареготав, згадавши, як Ліда будила Соумара. — На цього жерця схоже, починає клювати носом, варто залишити його на п'ять хвилин без сигарети й товариства. Отже, Ліда під покровом ночі, йдучи напевно, викопала ту річ і потім повернулася з нею під крильце свого ангела-охоронця. Однак звідки вона про все дізналася? Треба почекати, поки вона прокинеться. Хоча… — Клубічко згадав, що колишнє подружжя зустрілося на три дні в Жегушицях. Певно, там Салач відкрив їй таємницю, за якою тоді вже полював шеф. — Та, на жаль, я все ще не маю уявлення, про що, власне, йдеться».

Він хвильку подрімав у машині, прокинувся — і знову був бадьорий. Тут є ще одна загадка: чому шеф подався до Жегушиць через день після Салачової і шукав щось під статуєю Артеміди? Слово «Артеміда» було підкреслено в тексті, який Ліда забула в сумці, але у вівторок шеф його знати не міг, бо Ліда могла йому сказати це тільки у п'ятницю. Так, справжня крутиголовка! Впорався б із нею швидше, якби не був сонний.

Та за кілька хвилин Клубічко вже знов комбінував.

«Ясно як божий день», — сказав він собі. Ліда — справжня ящірка. Вона знала, що рано чи пізно муситиме відкрити їм таємницю, але чомусь діяла так, аби збити їх з пантелику. Та річ, яку вони шукають, була схована в Жегушицькому замку або парку, і Ліда її в понеділок забрала. Але, відчуваючи, що за нею стежать, вирішила їх обдурити, викопавши статую Артеміди: мовляв, тепер шукайте! Зрозуміло, там нічого не було. Отже, це сталось у вівторок. А далі в історії антракт — до п'ятниці, коли вночі хтось удерся до її вілли, і це теж Ліда хотіла від нас приховати. Невідомі прийшли по потрібну їм річ. Та, не знайшовши, вранці поставили Ліді ультиматум. Це подіяло на неї так, що вона стрімголов полетіла — полетіла! — до Брно, ладна виказати Тихому основне повідомлення, яке відмовилася виказати йому в неділю. Чому? Певно, якась настанова була в акварелі, котру в альтанці знайшла Трекова: не тямлячи себе, Салачова зважилася летіти! Летіти! До Тихого. А перед тим була в лікарні у Соумара й позичила багато грошей. Видимий шантаж. Однак йшлося не тільки про гроші, а й про роль.

А тепер найзагадковіший момент. Ліда пообіцяла Тихому протелеграфувати те, чого бракувало в ролі. Але слова не дотримала. Чому? А чи хотіла взагалі його дотримати? Чому сказала везти її до Соумара? Сподівалася на його допомогу? Чому погодилася, щоб асистент Пулпан приспав її? Чому після її від'їзду з Брно було вчинено новий напад на Артеміду? Суцільна загадка. Невідомі там нічого не знайшли, і логічно, що вони дошукуватимуться схованки будь-що, а оскільки Ліда спить у лікарні, спробують — а може, вже й спробували — знов удертися до її вілли, щоб знайти те, що шукають. Якщо ж їм відомо щось про Соумара, спробують напасти й на нього.

Тим часом доїхали до Турнова, і Клубічко звелів зупинитися біля пошти. Вона була зачинена, але есенбак покликав телеграфіста, і Клубічко знов наказав Трампусові пильнувати за Соумаром.