Страница 52 из 59
Крісло було на місці, і в ньому за своїм звичаєм сидів Гаррі Кіллер, а перед ним на столі було повно пляшок і склянок. Навколо стояло ще дев’ять крісел, з яких одне було порожнє, в інших розсілися восьмеро типів з брутальними обличчями. Гаррі Кіллер розважався з своїми радниками.
Помітивши молоду дівчину в прочинених дверях, ці напівп’яні люди скрикнули від подиву. Ніщо не могло бути для них більшою несподіванкою, ніж ця раптова поява людини із числа обложених у заводі.
— Мадемуазель Морна! — вигукнули вони в один голос, з шумом підводячися з місць.
— Самі? — спитав Гаррі Кіллер, налігши грудьми на стіл і кидаючи занепокоєний погляд в темряву коридора за прямокутником розчинених дверей.
— Сама, — відповіла тремтячим, але рішучим голосом Джейн Бакстон.
Ноги її підгиналися, і їй довелось спертися об одвірок.
Вражені, вони довго мовчки дивилися на дівчину. Її прихід, її присутність були незвичайною подією. А вона під цими поглядами, скупченими на ній, поступово втрачала самовладання і починала гірко каятись у своєму відчайдушному вчинку.
— Ви прийшли звідти? — пробелькотав нарешті Гаррі Кіллер, ледве ворушачи язиком, і вказав пальцем у напрямі заводу.
— Так, — прошепотіла Джейн Бакстон.
— Чого ви з’явилися сюди?
Тон цього запитання не можна було назвати привітним. Так, звичайно, вони помилялися, бідолашні зголоднілі робітники, покладаючи на неї всю відповідальність за свої злигодні; і тепер, як ніколи доти, вона з жахом зрозуміла, що її самовідданість не поліпшить їхньої долі.
— Я прийшла здатися, — прошепотіла вона, в той же час гостро відчуваючи своє приниження: адже її жертву тут, здається, невисоко оцінюють!
— Он як! Он як!.. — ущипливо промовив Гаррі Кіллер І звернувся до своїх поплічників: — Залиште нас!
Восьмеро радників підвелися.
— Та добре вже, йдемо, — сказав один з них, грубо регочучи.
Вони, похитуючись, поплентались до дверей. Гаррі Кіллер спинив їх жестом і звернувся до Джейн Бакстон:
— Я не питаю вас про Чумукі; ми знайшли шматки, що лишились від нього. Але що сталося з другим?
— Це не ми вбили Чумукі, відповіла Джейн. — Він помер під час вибуху, коли намагався висадити в повітря планер. Його супутник був тоді ж поранений, його доглядають на заводі.
— Ага! — сказав Кіллер. — А планер?
— Зруйнований.
Гаррі Кіллер, дуже задоволений, потирав руки, а восьмеро радників зникли за дверима.
— То ви здаєтесь? — спитав він свою полонянку, залишившися сам на сам з нею. — Чому ж це?
— Щоб врятувати інших, — мужньо відповіла Джейн.
— Не може бути! — вигукнув глузливо Гаррі Кіллер. — То вони вже дійшли до краю, ті “інші”?
— Так, — призналася Джейн, опускаючи очі.
З радощів Гаррі Кіллер налив склянку по вінця і вихилив одним духом.
— Ну, і що ж? — спитав він після цього.
— Ви хотіли, щоб я стала вашою дружиною, — прошепотіла Джейн, червоніючи від сорому. — Я згодна, при умові, що решті ви повернете свободу.
— Умови! — заволав вражений Гаррі Кіллер. — Ви вважаєте, що можете ставити їх, моя маленька? Адже на заводі вже дійшли до краю, завтра чи позавтра я візьму завод і вас разом з усіма. Не варто було трудитись і приходити сьогодні. Я б почекав ще день-другий. — Він підвівся і, похитуючись, наблизився до неї. — Ви дуже самовпевнені з своїми умовами!.. Умови, щоб стати моєю дружиною! Ха-ха! Ви станете моєю дружиною, коли мені заманеться. Ні, справді, яким це чином могли б ви мені в цьому перешкодити? Просто цікаво!
Він підійшов до Джейн Бакстон, простягаючи до неї свої тремтячі руки, вона з жахом відступила і притиснулась до стіни. Він майже торкався до неї, її юбличчя обдавав його гарячий подих, отруєний алкоголем.
— Можна вмерти, — відповіла вона.
— Вмерти?.. — повторив Гаррі Кіллер, якого спинило не слово, промовлене з холодною енергією. — Вмерти… — повторив він, з нерішучим виглядом шкребучи підборіддя. Потім, помовчавши, вигукнув, охоплений новою думкою: — Та ба!.. Завтра побачимо. Якось домовимось, дівчинко моя… А тим часом, будемо веселі й щасливі! — Він знов опустився в своє крісло і простяг їй склянку: — Пити!
Склянка за склянкою — і через чверть години Гаррі Кіллер уже хропів щосили.
Знову цей звір, убивця її брата, був у руках Джейн! Вона могла б завдати йому удар в серце тією ж зброєю, якою він вразив Джорджа. Але навіщо? Чи не знищить вона цим вчинком останню, хай непевну надію допомогти тим, заради кого вона тут опинилась?
Довгий час вона в задумі не відривала очей від сплячого деспота. Раптом її пронизав гострий біль, вона зблідла. Голод, невмолимий, жорстокий голод терзав її. На мить вона забула про все — де вона, хто перед нею, забула про все, крім голоду. Їсти! їсти цю ж мить, їсти за всяку ціну… Вона обережно прочинила двері, через які вийшли радники, і побачила в сусідній кімнаті стіл, заставлений рештками бенкету.
Джейн Бакстон кинулася до столу, не розбираючи, хапала все, що трапляло під руку, і похапцем ковтала. Вона їла, і життя поверталося в її виснажений організм, вона зігрівалася, кров швидше заструмила від серця по жилах.
Підкріпившись, вона повернулася у зал, де залишила Гаррі Кіллера. Він все ще спав, голосно хропучи. Вона сіла проти нього, вирішивши дочекатись, поки він прокинеться.
Минуло кілька хвилин, Гаррі Кіллер поворушився, і щось упало на підлогу. Джейн нахилилась і підняла предмет, який випав у нього з кишені. Це був невеличкий ключик. Його вигляд розбудив у неї спогади про те, як Гаррі Кіллер щодня зникав кудись, і як їй хотілося дізнатись, що там, за дверима, ключ від яких він завжди тримав при собі. І от випадок дає їй змогу дізнатись! Спокуса була надто сильна — така нагода, напевне, більше не трапиться.
Легко ступаючи, вона наблизилась до невеличких дверей і встромила ключ у замкову щілину. Двері тихо розчинилися. За ними була площадка, від якої починалися сходи, що вели вниз. Обережно прихиливши двері, Джейн Бакстон почала навшпиньках спускатися по майже темних сходах; світло проникало на них знизу.
Кімната, з якої вона вийшла, містилась на третьому поверсі, але, коли вона проминула два нижні поверхи, сходи продовжувалися, і вона, повагавшись, пішла далі. Нарешті вона потрапила в невеличкий прямокутний передпокій і спинилася в нерішучості. Негр, що вартував, сидячи в кутку, біля замкнених дверей, швидко підвівся, побачивши її.
Та вона одразу заспокоїлась: вартовий не проявляв ніякої ворожості, навпаки, він шанобливо відступив до стіни, даючи дорогу нічній відвідувачці. Вона зрозуміла причину цієї несподіваної шани, коли пізнала негра — він був із Чорної варти і, очевидно, часто бачив її у палаці й був переконаний, що вона має вплив на Володаря.
Твердою ходою пройшла вона повз нього. Він не затримував її, але перед нею були ще замкнені двері. З упевненістю, якої вона насправді зовсім не почувала, Джейн пустила в хід той же ключ і двері відчинилися. Вона опинилась у довгому коридорі, в який з обох боків виходив десяток дверей. Усі, крім одних, були широко відкриті. Кинувши погляд у кімнати, що були за ними, Джейн Бакстон побачила, що це були тюремні камери або карцери, без доступу повітря й світла, все умеблювання яких складалося із столу й жалюгідного ліжка. Видно було, що вони давно стоять порожні.
Лишалися одні замкнені двері. Утретє Джейн Бакстон пустила в хід свій ключ, і двері знов легко відчинилися. Спочатку вона нічого не могла розгледіти в цій камері, де панувала темрява. Потім її очі поволі призвичаїлись до сутінку, вона помітила чиїсь невиразні обриси, і до неї долинуло рівномірне дихання сплячої людини.
Немов у якомусь передчутті неймовірного відкриття, що чекало на неї, Джейн раптом відчула, що втрачає сили. Її пройняв дрож, серце шалено стукало, і вона завмерла на порозі, марно намагаючись розгледіти щось у пітьмі. Нарешті вона згадала, що бачила в коридорі, біля дверей, вимикач, намацала і включила світло, не відриваючи очей від темної камери.