Вогненний водоспад

Професор Васильєв… Це прізвище він зустрічав у літературі. Навіщо це росіяни надумали закидати на Марс такий генератор, яких ще не випробовували на Землі? Дивна конструкція з реактивними двигунами… Незрозуміло. Та разом з тим вони створили її, отже, в ній є якийсь глузд. Росіяни надто сильні в техніці, щоб помилятись… А можливо, вони зовсім і не думають закидати генератора на Марс?

І раптом у Варна блиснула думка, що примусила його звернути в найближчий скверик і сісти на лавку. Серце його шалено калатало. Думки стали короткі й хаотичні, але в них ясно звучало слово — іоносфера… І раптово все стало на свої місця. І величезний розмір генератора, і прямоточні реактивні двигуни, і гостро відточені штирі на кінцях його осі — все це було просто і геніально втілено в цілу конструкцію.

Варн не міг заспокоїтись. Можливо, це не так? Може, він помиляється? Якби в тих йолопів з розвідуправління був розріз бодай одного прямоточного реактивного двигуна генератора, все стало б на свої місця. Росіяни справді талановитий народ, вони роблять просто чудеса…

Варн притулився потилицею до холоднуватої спинки лавки. Що ж робити? Вернутись до розвідуправління і сказати, що він зрозумів принцип винаходу професора Васильєва? Викласти їм чергову гіпотезу? Ні в якому разі! З нього досить однієї помилки. Хай докопуються до істини самі!

Професор Варн витер піт з чола і озирнувся по боках. Потім підвівся з лавки, поправив окуляри і рішуче попростував до біржі, щоб продати всі свої акції вугільних і нафтових компаній та купити якнайбільше акцій електрокомпаній.

За місяць у шкіряній теці Шклода назбиралось декілька розшифрованих радіограм. З них можна було більш-менш точно уявити місце й час випробовувань генератора, проте в Шклода не було головного — програми випробовувань. Очевидно, росіяни спеціально вибрали цей малонаселений і важкодоступний для сторонніх осіб район. Треба було па щось зважуватись…

Звук зумера вивів Шклода із задуми. Принесли свіжу пошту. Поспіхом переглянувши документи, Шклод вибрав з них маленьку шифрограму: “Самохідні баржі вийшли на місце сьогодні. Вантажний пароплав “Єрмак” з Васильєвим і його співробітниками відпливає завтра”… Далі зволікати було не можна.

Командир підводного човна “Трепанг” відірвався від окуляра перископа і викликав у рубку майора Юска. На рейді самохідні баржі й пароплав. Ми в районі операції.

Двигуни виключено. Човен ліг у дрейф. Юск припав до окуляра перископа, призначеного спостерігати за горизонтом. Частина перископа, що висувалася з води, була замаскована всередині надувного чучела баклана. Зрідка гумовий баклан змахував крильми і закидав назад голову, ніби ковтав рибу.

Навколо не видно жодного військового судна. Район випробовувань не охоронявся. Його лише оконтурили буями з сигнальними прапорцями. їм здорово щастило…

Чотири доби на самохідних баржах йшла безперервна робота. Люди, мов мурахи, сновигали по них цілісінький день. З баржі в воду спускали великі скляні кулі, з’єднані металевими тросами. На кожній було закріплено величезну металеву антену з віничком дротів на кінці. Кулі, плюхнувшись з баржі в воду, одразу ж спливали, велично погойдуючись на хвилях. їх розміщували в суворому порядку на однаковій відстані одну від одної. Здавалося, запас скляних куль на баржах безмежний. За кілька діб на морі виріс цілий ліс антен з віничками на кінцях…

На березі коло самої води виднілась невисока будівля. До неї сходились високовольтні кабелі від скляних куль, що плавали в морі. Від будівлі в глиб острова тяглася на щоглах-опорах коротка лінія електропередачі. Вона закінчувалась біля дивної споруди заввишки як п’ятиповерховий будинок. У Юска склалося враження, що цей дім спеціально збудований для проведення експерименту.

Увечері на п’ятий день одна самохідна баржа знялася з місця і мало не впритул підійшла до підводного човна. Коли б не електронні прилади нічного бачення, з’єднані з перископом, у темряві, що настала, неможливо було б розгледіти жодного предмета. Але на екранах високочутливих приладів баржу було видно дуже добре. Вона знаходилась так близько, що за невеликого збільшення можна було розрізнити навіть вирази облич людей, які перебували на борту. Юск не повірив власним очам, коли побачив на баржі силует великої зенітної ракети і обриси пускового при строю. Він зробив декілька знімків з екрана електронного приладу нічного бачення.

— Гляньте-но сюди, майоре! — покликав Юска командир підводного човна; він стояв біля окуляра зенітного перископа, що призначався до огляду верхньої півсфери. — Біля обрію нова зірка!

Над островом сліпучо-білим світлом горіла яскрава цятка. Вона блищала сильніше за Венеру. Загадкова зірка швидко переміщувалась. Юск зрозумів, що це генератор професора Васильєва. Вже тут, на підводному човні, він одержав шифровану радіограму, в якій повідомлялося, що запуск гігантської ракети відбувся успішно.

— Супутник? — запитав командир.

— Юск скривився. Він не любив цікавих.

— Ні! Не ставте зайвих запитань! Скоро почнуть…

Через чверть години генератор завмер прямо над районом випробовувань, точно в зеніті. На палубі баржі, вирізьблюючись на тлі нічного неба, мов гігантський гостро заструганий олівець, стояла готова до запуску ракета.

— Нічого не розумію, — шепотів Юск, не відводячи очей від перископа, — навіщо їм потрібна ракета? Невже вони хочуть збити свій власний генератор?

Зненацька на баржі шугнуло сильне полум’я. Воно вирвалося з-під ракети велетенським язиком, відбившись мільйонами відблисків на хвилях. Ракета на мить завмерла над баржею, потім швидко помчала вгору

Юск метнувся від командирського перископа до зенітного. За ракетою в чорному небі лишався жовтаво-червоний слід, наче вона тягла за собою товстий, розпечений до червоного дріт.

— Що це? — не міг збагнути Юск. — Новий трасер? Система керування за світловим слідом? І скільки ж він горітиме?..

Ракета, мов маленька зірочка-супутник, швидко наближалась до сяючої зорі — генератора. Минула хвилина. Юску вона здалася годиною.

Вогняний слід у небі не згасав. Він коливався, скручувався у спіраль, вигинався від поривів вітру велетенськими зигзагами, але не тьмянів і не рвався на шмаття, наче був зроблений із світного гумового джгута, що здатен був не піддатись будь-якому вітру.

— Сяйво! Вони іонізували повітря! Чуєте, командире, — це іонізований джгут…

Юск ні на секунду не відводив погляду від окуляра. Один кінець вогняного сліду вився навколо металевих антен, встановлених на скляних кулях, а другий, високо в небі, встромився просто в сяючу зорю генератора. І раптом…

Море освітилось сліпучо-яскравим світлом. З несподіванки Юск відсахнувся від перископа. Розжарений слід тепер здавався яскравою блискавкою, на яку було боляче дивитися. Але ця блискавка не зникала, майнувши по небу. Немов гігантська голуба змія, звиваючись і виграючи кільцями, спускалася вона з темряви.

Очевидно, над водою прокотився грім Можливо, від сяючого джгута гуркіт линув безперервно — у підводному човні Юск нічого не чув. Майор гарячково крутив ручку перископа, розглядаючи електричний джгут від генератора, що плив у небі, до самої поверхні моря.

Електричний водоспад, який ринув з неба, розщеплювався біля самої води на сотні блакитних змійок. Кожна з них впивалася в один з віничків-антен на скляних кулях-поплавцях. Металеві антени, здавалося, викликали лють в електричних змійок. Вони впивались в антени, звиваючись, намагалися вкусити, зруйнувати непіддатливі металеві вістря. Часом змійки перестрибували з одного вістря на інше.

Юск був так зачарований видовиськом, що нехотя обернувся на командирів голос:

— Гляньте, майоре, на острові море світла..