Вогненний водоспад

— Якщо вам дороге місце, Юск, то через місяць, це найпізніше, на моєму столі мають лежати вичерпні відомості про роботи професора Васильєва. Це зараз завдання номер один. Ясно?

Химерний силует чітко вирізьблювався на тлі світлого неба: шість величезних ракет, з’єднаних міцним металевим каркасом. Конструкція нагадувала стародавній шестикутний замок, тільки замість веж з кутів фортеці височіли велетенські ракети. На майданчику ще кипіла робота.

Чотири похилі ґратчасті колони з ажурним сполученням утворювали сорокаметрову вежу, на верхньому майданчику якої і монтувалась головна частина цієї складеної ракети.

До вежі вела залізнична колія. П’ятдесятитонні крани підхоплювали контейнери з платформ і переставляли їх у кузови ваговозів. Ті перевозили контейнери на відкриті бетонні майданчики.

Серед лабіринта порожніх контейнерів і підготовлених для транспортування на вежу вузлів упевнено, мов тайговий мисливець давно відомими стежками, пробирався літній невисокий чоловік. Ось він зупинився біля розвантажувального майданчика. Подивився, як підйомний кран зняв з кузова ваговоза великий контейнер і робітники відкинули дерев’яні стінки. Всередині контейнера виявилась складена з довгих пластин золота сітка з дрібними, мов бджолині соти, чарунками. Відполіровані чарунки сліпуче заблищали на сонці; мимоволі всі на хвильку замружили очі.

— Олександре Миколайовичу! — почувся голос із-за ящиків. — Можна вас на хвилинку…

Головний конструктор обернувся на голос:

— Що там у вас, Семенов?

— Та сітки не стикуються. Подивіться самі.

Обминувши купу порожніх контейнерів, Васильєв спинився перед гігантським реактивним двигуном. Всередині повітрозабирача двигуна на повен зріст стояв високий слюсар-монтажник Семенов. Його голос з переливами звучав із цієї труби:

— Макаров, дай-но свого халата Олександрові Миколайовичу.

Васильєв одягнув білий халат і виліз на поміст.

— Ось помилуйтеся, — казав Семенов, пропускаючи конструктора наперед. — Це вже другий випадок.

Обидва сховалися всередині двигуна.

За кілька хвилин висунулась голова Семенова.

Поки Макаров з двома іншими робітниками підносив нову золоту сітку, Олександр Миколайович і Семенов виймали з двигуна браковану. Коли вона з’явилась на майданчику і засяяла на сонці, важко було повірити, що деталь, так ювелірно оброблена, може бути непридатною. Сітку підхопили з усіх боків і бережно опустили на чистий брезент. Через півгодини нова вже стояла на місці.

— Це вісімнадцятий двигун? — спитав Олександр Миколайович, скидаючи халата. — Завтра здамо дев’ятнадцятий. А ту сітку — на другу перевірку в лабораторію. Ми повинні домогтися повної точності підгонки.

Васильєв віддав халата Макарову, попрощався і рушив у бік головної вежі.

Консультант головного розвідувального управління професор Варн спізнився лише на дві хвилини. Майор Юск послужливо підсунув йому м’який фотель, сам полковник Шклод передав професорові коробку з чудовими сигарами. Він знав, чим догодити своєму консультантові…

Поки професор відрізував кінчик сигари, майор Юск перевірив наладку магнітофона, схованого в письмовому столі полковника.

Варн краєчком ока стежив за майором Юском. Професор не був пішаком, який не брав участі в цій грі, але вдавав, ніби нічого не запідозрює.

На душі йому було навіть весело: хай мудрують, як хочуть, хай записують на магнітофон його мову, знімають його на кіноплівку — консультант скаже тільки те, за що може поручитись головою. Ніяких здогадів і гіпотез! Тепер це його правило!

Одного разу він висловив сміливу гіпотезу. Розвідуправління побудувало на ній увесь план операції, а гіпотеза виявилась хибною. Операція провалилась… Його довго тягали по різних управліннях, наводили дослівно фрази, які він виголосив під час злощасної консультації, намагалися звалити на нього всю провину… Йому пощастило викрутитись. Та він зрозумів, що кожне його слово і навіть жести фіксуються на плівку. Тепер він тримався сторожко…

Розмову почав полковник Шклод.

— Ми отримали цікаві матеріали, професоре, і викликали вас для того, щоб ви допомогли нам уточнити їхнє справжнє призначення.

Варн кивнув:

— Я готовий.

— Покажіть документи, Юск.

Майор розкрив теку і дістав з неї кілька аркушів, віддрукованих на машинці.

— Ось прочитайте.

З півгодини Варн уважно переглядав документи. Потім відклав їх убік, неквапливо струсив попіл з сигари і сказав:

— Не густо. Тут багато не скажеш. Пропущено дуже важливу ланку. Без неї важко встановити сам принцип винаходу…

— Але ж щось ви можете висловити?

— В записці сказано, що йдеться про новий потужний електричний генератор.

— Ви в це не вірите? У вас виникають сумніви? — насторожився полковник Шклод.

— В кожному разі, з тих креслень, які додано, я не взявся б цього твердити. Переді мною лише зовнішні контури якогось пристрою. Сказати, що це принципово новий електричний генератор, я не можу.

— Гаразд. Припустимо все-таки, що це електричний генератор, — обірвав його полковник Шклод, якого почала дратувати лисяча обережність професора. — Зробимо таке припущення. Що ви тоді можете сказати про нього? Бодай із зовнішнього вигляду.

— А що вас цікавить передусім? — знову уникнув прямої відповіді Варн.

— Звісно, потужність!

Варн знову взяв зі столу матеріали, довго розглядав їх, щось мурмочучи собі під ніс та роблячи обчислення на аркуші паперу.

— Потужність можна оцінити лише приблизно, — сказав урешті Варн. — Багато параметрів невідомо. Та якщо це генератор контр-роторного типу і зроблений за останнім словом техніки, з урахуванням усіх новинок, — а до росіян треба підходити саме з такою міркою, — то він може виробляти понад мільярд кіловат-годин на рік. Це величезна цифра. Десять-одинадцять таких генераторів еквівалентні гігантській гідростанції на Волзі.

Варнові слова вразили полковника. Він перезирнувся з Юском.

— А як по-вашому, професоре, — знову спитав Шклод, — навіщо росіяни збираються закинути цей генератор у космос?

— Закинути куди? — перепитав Варн. Йому здалося, що він не розчув.

— У космос, у космос. Я не обмовився В нас є відомості, що росіяни зробили для цього спеціальну надпотужну ракету. Навіщо їм у космосі такий гігантський генератор?

Професор Варн тільки знизав плечима.

— Чому ви вирішили, що він працюватиме в космосі? Мені здається, в описі чітко сказано, — він взяв зі столу пояснювальну записку: — “… зустрічне обертання статора забезпечується прямоточними реактивними двигунами…” Зважте, прямоточними. Такі двигуни можуть працювати лише в повітряному середовищі, а не в порожнечі космічного простору.

Шклод замислився:

— Ви маєте рацію. Невже росіяни збираються відправити цей генератор на іншу планету, де є атмосфера? На Марс, приміром, або на Венеру… Згоден, у нас занадто мало даних, щоб відповісти на це питання. Які відомості, ви вважаєте, необхідно одержати, щоб розгадати таємницю генератора Васильєва?

Професор Варн відчув, що настала найвирішальніша мить у розмові. Саме тепер консультант повинен дати чітку відповідь. Варн задумався, клацнув запальничкою, припалив згаслу сигару і повільно заговорив, ні на хвильку не забуваючи про схований у столі магнітофон.

— У матеріалах, які мені було показано, бракує відповіді на найістотніше питання: яку енергію використовують росіяни для обертання свого генератора? Кажучи інакше, на якому паливі працюють реактивні двигуни генератора. Якщо відповідь буде одержано, то вирішити решту питань одразу стане легше. Гадати й висувати гіпотези марна річ…

Очевидно, коли він піде, полковник викличе іншого консультанта і поставить йому ті ж запитання. Він, Варн, сказав усе, що міг сказати за таких умов. Нехай інші говорять більше, коли хочуть…

Варн вийшов на вулицю, не перестаючи думати про генератор.