Страница 42 из 50
— Ви перебільшуєте. Які там у мене знання! — вголос заговорив Федя, та алхімік перебив:
— Не скромничайте. Скромність — окраса мудрості, тим паче, даруйте, в ваші роки, — він хіхікнув. — Я з задоволенням помінявся б з вами віком… А втім, давайте серйозно.
В широті вашого кругозору я неодноразово мав можливість переконатися. Ваші знання перевершують мої, — Гуго спохопився і поправив себе: — 3 окремих питань, звичайно… От візьмемо астрологію. Я прослухав, а згодом і сам викладав курс її в славетному університеті Падуї і в знаменитій Паризькій Сорбонні. З задоволенням можу вам допомогти…
Федя поморщився. Гуго це помітив.
— О, ви не пожалкуєте! Це вельми цікава наука і, крім того, дуже важлива! Бо кожне тіло небесне наділене своїми властивостями і впливає на долі людські, будь то простолюдин, прославлений полководець чи монарх. Кожен народився під своєю зорею, і вона визначає весь його життєвий шлях… Та й не тільки долі людські, а й цілих народів і держав. Зорі підказують нам, коли будуть війни, неврожаї, голод, мор, повені… Вони визначають щасливі й нещасливі дні. Про це знали ще єгиптяни. Так, наприклад, 21 вересня не можна вбивати биків, 22-го — солити і їсти рибу… 22 жовтня не можна купатись…
Федя ледве стримувався, щоб не всміхнутись. Цікаво, що скаже далі Гуго?
— 26 жовтня не можна розпочинати будівництво нового будинку… 5 листопада розпалювати вогонь і навіть дивитись на нього… Зате 24 січня — щасливий день, і всі починання будуть успішними… Долі людські незримо зв'язані з небесними тілами і їхнім розташуванням на небі. Місяць, як планета волога й меланхолійна, владарює над людьми тих професій, діяльність яких проходить у темряві,— лихварями, акторами, шинкарями, чарівниками… Меркурій — планета змінна і опікує науки й мистецтво, в тому числі й нас, астрологів…
«Чи ба, себе теж за вченого вважає!»
— Марс, як ви знаєте, планета червона, і тому впливає на долі людей, які проливають кров, — кухарів, катів, воїнів… Зате Юпітер — спокійна планета, випромінює рівне світло і благоволить починанням мудреців та хліборобів. Сатурн — бліда планета, сяє мертвим світлом, вона захищає ченців і старих відлюдників… Але бачу по очах, що не все для вас ясне і зрозуміле… Зачекайте хвилинку, — і Гуго подався до своєї каюти.
У Феді все похололо. Зараз алхімік помітить, що зникла ступка! Він перезирнувся з Ніангом.
У цей час із згортком пергаменту з'явився Гуго. Алхімік розгорнув пергамент.
— Ось гляньте сюди. Це карта небесного склепіння. Мушу сказати, хоч це буде й нескромно, карта дуже точна, її виготовлено під моїм керівництвом у Падуї… Так от, зірки мають імена. Ви бачите зорі у вигляді людей, звірів і птахів. Ось це, — Гуго тицьнув пальцем на фігуру ведмедя, — сузір'я Великої Ведмедиці… Крилатий кінь позначає групу зірок, які звуться Пегасом… Оце Сонце, воно з великою швидкістю мчить навколо Землі — центра Всесвіту…
— Ви помилилися, — вставив Федя, — не Сонце мчить навколо Землі, а Земля навколо Сонця.
Гуго блиснув очима.
— При всій моїй повазі до вас насмілюсь заперечити. Певно, ви незнайомі з трактатом славетного грецького астронома і математика Клавдія Птолемея. Він давно довів: Земля — центр Всесвіту, а навколо неї рухаються Сонце, Місяць, інші планети…
— Птолемей, якого ви так вихваляєте, помилявся, — почувся голос Адальберто. Пілот непомітно підійшов і вже кілька хвилин прислухався до розмови. — Раджу вам прочитати книгу Миколи Коперника «Про обертання небесних кіл», і вам стане ясно: Земля така ж планета, як Венера, Марс, Юпітер та інші, і обертається по своїй орбіті навколо Сонця.
Астролог, мов ужалений, різко обернувся. Обличчя його спалахнуло гнівом.
— Як ти смієш? — бризкаючи слиною, затупотів він ногами. — Як смієш заперечувати вчення великого Птолемея?! Ти жалюгідний черв'як порівняно з ним!
Адальберто, схрестивши руки на грудях, спокійно слухав Гуго. А той розпалився ще більше. Тремтячим голосом він кричав:
— Не чув я і чути не хочу про твого Коперника! Він єретик, відступник від віри! Він заперечує догми церкви! Він такий учений, як… як… — тут Гуго побачив Луїса і тицьнув у нього пальцем, — як Луїс!
Зачувши своє ім'я, конопатник підійшов ближче.
— Твій Коперник і ти… — астролог вигукнув якесь незрозуміле слово. Адальберто зблід, нижня губа в нього затремтіла.
— Ви не маєте права ображати мене! Не забувайте, що я знаю німецьку не гірше іспанської. Коли б не ваш вік, я змусив би вас кров'ю змити образу.
Пілот, одначе, швидко взяв себе в руки і, зовні спокійно, сказав:
— Я не буду відповідати образою на образу, хоч маю на це моральне право… Суперечку грубістю не розв'яжеш. Ображаючи один одного, ми ніколи не дошукаємось істини.
Певно, схаменувся й Гуго, збагнувши, що передав куті меду. Він мовчав.
— Думаю, вам доводилось швидко мчати в кареті?
— Припустимо… — видушив із себе алхімік.
— Тоді,— мовив Адальберто, — ви не могли не помітити, що виникає ілюзія, ніби карета стоїть на місці, а назустріч їй мчать будинки, дерева, кущі…
— Хай так, — озвався Гуго, — що ж далі?
— Ви цілком праві, сеньйоре Адальберто, — підхопив Луїс. — Мені таке і в голову не спливло, а в каретах же я їздив не раз.
— Так оце і є найпростіший доказ того, що Сонце стоїть на місці, а Земля рухається довкола нього.
— Гм… — в задумі почухав потилицю Луїс. — Диви, що виходить: Земля, мов та карета, мчить навколо Сонця… Ох уже ці вчені, додумаються ж до такого!
«Молодець Адальберто, — похвалив Федя. — Здорово пояснив, посадив Гуго в калюжу, — і тут же промайнуло: — Адальберто і Гуго не спільники. Отже, пілотові можна все розповісти… Чи, може, вони затіяли суперечку спеціально заради мене?… Ну, це вже я занадто!..»
Та Гуго не збирався здаватись.
— До чого тут карета? — крутнув він головою. — До чого Сонце й Земля? Ви все переплутали, голубе! Може, ви ще станете заперечувати, що й метали, кожен із семи металів, не відповідають своїй планеті? Цар металів — золото — Сонцю, залізо — Марсові, олово — Юпітеру, срібло — Місяцю, мідь — Венері, свинець — Сатурнові, ртуть — Меркурію?
— Цього ніхто не збирається заперечувати, — знизав плечима Адальберто.
«Сім металів… — здивувався Кудряш. — Чому тільки сім? А вольфрам, нікель, молібден, магній, титан, хром, платина, марганець, бісмут, цинк? Хіба всі згадаєш… Розказати б їм про періодичну систему елементів Менделєєва. Тільки ж не зумію. Я сам у хімії не дуже… У третій чверті навіть трійку схопив… А може, показати їм ліхтарик? Він покритий нікелем. Тільки цього робити не можна… Чи, може, показати мильницю, вона пластмасова?.. Або тюбик зубної пасти… Та я й сам не знаю, з чого він…» — І тут, Федя раптом згадав про баклажку. Ну, звичайно ж, вона з алюмінію! Кудряш миттю приніс баклажку і простягнув її Гуго.
— Як ви гадаєте, з якого це металу? Алхімік нерішуче, певно, побоюючись якоїсь каверзи, взяв баклажку, покрутив у руках і, нічого не сказавши, повернув.
Федя внутрішньо святкував перемогу. Ясна річ, Гуго не міг відповісти. Вперше чистий алюміній одержали тільки на початку XIX століття. На Всесвітній Паризькій виставці 1855 року він привернув загальну увагу як новий, незнаний досі метал. Його називали «сріблом Девілля», за іменем творця — Сен-Клер-Девілля. Один кілограм цього «срібла з глини» коштував скажені гроші— 1200 золотих карбованців. Алюміній викликав захоплення в імператора Наполеона III, і на його прохання з цього металу виготовили обідній сервіз і ґудзики для мундира. Навіть ще 1888 року Дмитрові Івановичу Менделєєву піднесли цінний подарунок — келих з алюмінію.
— Дозвольте, я гляну, — попрохав Адальберто. Проте й він, з подивом обдивившись баклажку, не міг сказати, з чого її зроблено.
— Це витвір диявола! — раптом вереснув Гуго. — Нема на Землі такого металу!
Федя вже пожалкував, що приніс баклажку. Знову він не те зробив, дав козир алхімікові.
— Облиште! — з досадою поморщився Адальберто. — Ви ж самі бачите, що баклажка металева, — і попросив Федю пояснити, що це за метал.