Серце Змії

Відповідно до розмірів і положення очей прямі й чіткі, дуже чорні брови змикалися з волоссям високо на скронях і майже сходилися до вузького перенісся, утворюючи широкий тупий кут. Волосся над чолом від середини спускалося до скронь такою ж чіткою і прямою лінією, цілком симетрично до брів. Тому чоло мало обриси витягнутого горизонтально ромба. Ніс, короткий і слабо виступаючий, мав, як у землян, спрямовані вниз ніздрі. Невеликий рот із фіолетовими губами показував правильний ряд зубів такої ж чистої небесної барви, як і білки очей. Верхня половина обличчя здавалася дуже розширеною. Нижче очей лице дуже звужувалося до підборіддя з ледь вуглуватими обрисами. Будова вух лишилася нез’ясованою: скроні у всіх прихідців прикривалися через тім’я золотистими джгутами.

Серед чужих були жінки й чоловіки. Жінки вгадувалися за висотою струнких ший, округлістю обрисів облич і за дуже пишною масою коротко стриженого волосся. У чоловіків був більш високий зріст, більша масивність тіла, більш широкі підборіддя — загалом ті самі риси, якими відрізнялися обидві статі землян.

Афрі здалося, що руки чужих мають лише по чотири пальці. Відповідаючи людським пропорціям, пальці людей фторової планети мовби не мали суглобів: вони згиналися плавно, не утворюючи вугластих виступів.

Ніг неможна було розгледіти: ступні їх потопали у м’якому настилі підлоги. Одежа у світлі, природному для земних очей, здавалася темно-червоного, майже цеглового кольору.

Що довше вдивлялися астрольотчики, то менш дивною здавалася подоба прихідців із фторової планети. Ба більше, людям Землі ставала зрозумілішою своєрідна екзотична краса чужих. Їх головною принадою були величезні очі, що дивилися зосереджено й ласкаво на людей, випромінюючи тепло мудрості та дружби.

— Які очі! — не втрималася Афра. — З такими легше ставати людьми, аніж з нашими, хоча й наші чудові!

— Чому так? — шепнув Тей Ерон.

— Що більші очі, то більша кількість елементів сітківки, то більше число деталей з навколишнього світу може засвоїти таке око.

Тей кивнув на знак розуміння.

Один із чужих виступив наперед і зробив запрошуючий жест. Відразу ж земне освітлення на тому боці галереї згасло.

— Ох! — гірко вигукнув Мут Анг. — Я не передбачив.

— Я зробив, — спокійно озвався Карі, вимкнув звичайне світло і запалив дві сильні лампи з фільтрами чотириста тридцять.

— Ми виглядаємо мерцями, — засмучено сказала Тайна, — хиблий вигляд у людства в такому світлі!

— Ваші побоювання марні, — сказав Мут Анг. — Їх спектр найкращої видимості відходить далеко у фіолетовий бік, можливо і в ультрафіолетовий. Це передбачає значно більше тепла і відтінків, аніж бачиться нам, та я не можу уявити як.

— Далебі, ми їм видамося набагато жовтішими, аніж насправді, — сказав, подумавши, Тей.

— І це значно краще, ніж синюватий трупний колір. Лише погляньте навколо! — не вгавала Тайна.

Земляни зробили декілька знімків і виштовхнули у маленький шлюз обертонний звуковик, що працював на кристалах осмію. Чужі підхопили його і поставили на триногу. Карі спрямував у чашову антену вузький пучок радіохвиль. У фторовій атмосфері зорельота залунали мова й музика Землі. Тим самим шляхом було передано прилад для аналізу повітря, котрий дозволив установити температуру, тиск і склад атмосфери невідомої планети. Як і слід було очікувати, внутрішня температура білого зорельота виявилася нижчою від земної і не перевищувала семи градусів. Тиск атмосфери був більшим від земного, і майже однаковою — сила тяжіння.

— Самі вони, певно, тепліші, — сказала Афра, — як ми тепліші від нашої звичної двадцятиградусної температури. Я гадаю, що у них теплота тіла біля чотирнадцяти наших градусів.

Чужі передали свої прилади закритими у двох сітчастих скриньках, що не дозволяли вгадати їх призначення.

Із одної скриньки почулися високі уривчасті чисті звуки, які немов танули вдалині. Земляни зрозуміли, що чужі чують більш високі ноти, аніж вони. Якщо їх слух за діапазоном приблизно дорівнював земному, то частина низьких нот людської мови і музики пропадала для мешканців фторової планети. Чужі знову запалили земне освітлення, і земляни вимкнули блакитне світло. До прозорої стінки підійшли двоє — чоловік і жінка. Вони спокійно скинули свою темно-червону одежу і завмерли, узявшись за руки, потім стали повільно повертатися, даючи землянам роздивитися їх тіла, котрі виявилися більш схожими із земними, аніж їхні обличчя. Гармонійна пропорційність постатей фторових людей повністю відповідала поняттям краси на Землі. Дещо більш різкі переходи в обрисах, якась різкість усіх ліній западинок і випуклостей створювали враження деякої вуглуватості — вірніше, більш чіткої скульптурності тіла чужих. Імовірно, враження посилювалося сірою барвою шкіри, більш темної в складках і западинах.

Їхні голови гарно й гордо були посаджені на високих шиях; чоловік мав широкі плечі людини праці й боротьби, а широкі стегна жінки — матері мислячої істоти — анітрохи не протирічили відчуттю інтелектуальної сили посланців невідомої планети.

Коли чужі відступили зі знайомим запрошуючим жестом і загасили жовте земне світло, земляни вже не вагалися.

На прохання командира перед прозорою перепоною стали, взявшись за руки, Тей Ерон і Афра Деві. Незважаючи на неземне освітлення, яке надавало тілам людей холодного відтінку блакитного мармуру, всі астрольотчики зітхнули із захватом — настільки очевидною була нага краса їх товаришів. Це зрозуміли й чужі. Погано видимі в неосвітленій галереї, вони стали обмінюватися між собою поглядами й незрозумілими короткими жестами.

Афра і Тей стояли гордо і відкрито, повні того нервового підйому, котрий з’являється у миті виконання важких і ризикованих завдань. Нарешті чужі закінчили зйомку і запалили своє світло.

— Тепер я не сумніваюся, що у них є кохання, — сказала Тайна, — справжнє, прекрасне і велике людське кохання… якщо їх чоловіки й жінки такі гарні й розумні!

— Ви цілком праві, Тайно, і від цього ще радісніше, тому що вони зрозуміють нас у всьому, — озвався Мут Анг.

— Так! Погляньте на Карі! Карі, не покохайте дівчину з фторової планети, це було б катастрофою для вас!

Астронавігатор отямився від трансу і відвів очі, приковані до мешканців білого зорельота.

— А я міг би! — сумно посміхнувся він. — Міг би, незважаючи на всю різницю наших тіл, на страхітливу віддаленість наших планет. Зараз я зрозумів усю могутність і силу людського кохання.

І молодий чоловік повернувся до споглядання чужої жінки, що привітно посміхалася.

У цей час чужі висунули наперед зелений екран. На ньому почали рухатися маленькі фігурки. Вони йшли процесією, піднімаючись на крутосхил, і несли на собі якісь великі предмети. Піднявшись на плоску вершину, кожна фігурка скидала свою ношу і падала навзнак. Схожа на земну мультиплікацію, картина свідчила про втомленість, бажання відпочинку. Земляни також відчули, наскільки втомили їх напружене багатогодинне очікування і перші враження зустрічі. Жителі фторової планети, вочевидь, сподівалися на зустріч з іншими людьми і підготувалися до неї, створивши, наприклад, подібні «розмовні» фільми. Екіпаж «Теллура», не готовий до зустрічі, вийшов із скрути. До перегородки присунули екран для швидких замальовок, і художник «Теллура» Яс Тін почав накидати послідовні серії малюнків. Спочатку він зобразив таких самих втомлених чоловічків, затим намалював одне велике личко з таким явно запитальним виразом, що чужі пожвавилися, як при появі Тей Ерона і Афри Деві. Потім художник зобразив Землю, що обходила по орбіті Сонце, розділив орбіту на двадцять чотири частини і зачорнив її половину. Чужі невдовзі відповіли схожою схемою. З того і з другого боку увімкнулися метрономи, які допомагали встановити тривалість малих поділів часу, а затим вирахувати й більші. Астрольотчики дізналися, що фторова планета обертається навколо своєї осі приблизно за чотирнадцять земних годин, а оббігає своє блакитне сонце протягом дев’ятисот діб. Перерва на відпочинок, що його запропонували чужі, дорівнювала п’яти земним годинам.