Серце Змії

На іншій планеті повинен був бути фтористоводневий океан. Розщеплюючи за допомогою променевої енергії свого світила фтористий водень, як у нас на Землі воду (кисневий водень), рослини тієї планети накопичували вуглеводи і виділяли вільний фтор, котрим у суміші з азотом дихали люди і тварини, одержуючи енергію від згорання вуглеводів у фторі. Тварини і люди мають видихати фтористий вуглець і фтористий водень.

Подібний обмін речовин дає в півтора рази більше енергії, ніж земний з його кисневою основою. Не дивно, що він послужив для розвитку вищого мислячого життя. Проте діалектично більша активність фтору в порівнянні з киснем потребує і більш сильної радіації світила. Щоб промениста енергія була в змозі розщепити молекулу фтористого водню в рослинному фотосинтезі, потрібні не жовто-зелені промені, як для води, а промені більш потужних квантів, блакитні й фіолетові. Очевидно, що світило чужих — блакитна високотемпературна зірка.

— Протиріччя! — втрутився у розмову Тей Ерон, що повернувся з майстерні. — Фтористий водень легко перетворюється на газ.

— Так, при плюс двадцяти градусах, — відказав, зазираючи в довідник, Карі.

— А замерзає?

— При мінус вісімдесяти.

— Отож, їх планета має бути холодною! Це не в’яжеться з блакитною гарячою зорею.

— Чому? — заперечив Яс Тін. — Вона може бути віддалена від світила. Океани можуть знаходитися у помірних чи полярних зонах планети. Або…

— Мабуть, може бути ще багато «або», — сказав Мут Анг. — Як би там не було, зореліт із фторової планети перед нами, і ми скоро дізнаємося всі подробиці їх життя. Важливіше зараз зрозуміти інше: фтор дуже рідкісний у Всесвіті. Хоча останні дослідження пересунули фтор з сорокового за ступінню поширення місця на вісімнадцяте, але наш кисень займає у Всесвіті третє місце за загальною кількістю своїх атомів після водню й гелію, а вже за ними йдуть азот і вуглець. За іншою системою підрахунку кисню у двісті тисяч раз більше, аніж фтору. Це може означати лише одне: планет, багатих фтором, надзвичайно мало в космосі, а планет із фторовою атмосферою, тобто таких, на яких довго існувало рослинне життя, що збагатило атмосферу вільним фтором, і зовсім жалюгідне число, виняток із правила.

— Тепер мені зрозумілий жест відчаю в командира їх зорельота, — задумливо промовила Афра Деві. — Вони шукають собі подібних, і їх розчарування було дуже сильним.

— Якщо дуже сильним, то, значить, вони шукають давно і, крім того, вже зустрічалися з мислячим життям…

— І воно було звичайним, нашого типу, кисневим! — підхопила Афра.

— Але можуть бути й інші типи атмосфери, — заперечив Тей Ерон, — хлорна, наприклад, або сірчана, ще сірководнева.

— Не придатні вони для вищого життя! — торжествуюче вигукнула Афра. — Усі вони дають в обміні речовин у три і навіть у десять разів менше енергії, аніж кисень, наш могутній живлючий кисень Землі!

— Тільки не сірчана, — пробурчав Яс Тін, — у неї енергія однакова з киснем!

— Ви маєте на увазі атмосферу з сірчанистого ангідриду і океан з рідкої сірки? — спитав Мут Анг, і інженер згідливо кивнув.

— Але ж у цьому випадку сірка замінює не кисень, а водень нашої Землі, — нахмурилася Афра, — тобто звичайнісінький елемент космосу! Навряд чи рідкісна у Всесвіті сірка зможе бути частою замінницею водню. Зрозуміло, що така атмосфера — явище ще більш рідкісне, аніж фтор.

— І лише для дуже теплих планет, — відповів Тей Ерон, гортаючи довідник, — океан із сірки буде рідким лише вище ста і до чотирьохсот градусів тепла.

— Мені здається, що Афра права! — втрутився командир. — Всі ці гадані атмосфери — надто велика рідкість у порівнянні з нашою стандартною із найбільш поширених у космосі елементів. Це не випадково!

— Не випадково! — згодився Яс Тін. — Проте випадковостей у безмежному космосі чимало. Візьмемо нашу «стандартну» Землю. На ній та й на сусідах її — Місяці, Марсі, Венері — багато алюмінію, взагалі рідкісного у Всесвіті.

— І все ж знайти повторення цих випадковостей у тому самому безмежжі — справа десятків, якщо не сотень тисячоліть, — понуро сказав Мут Анг. — Навіть із пульсаційними зорельотами! Якщо вони шукають давно, то як я розумію їх!

— Як добре, що наша атмосфера з найзвичайнісіньких елементів Усесвіту і нас чекає зустріч з великою кількістю подібних же планет! — сказала Афра.

— А вперше стрілися із зовсім не подібною! — озвався Тей.

Афра спалахнула і щойно зібралася заперечити, як з’явився хімік корабля з доповіддю, що прозорий щит готовий.

— Але ми можемо увійти в їхній зореліт запросто в космічних костюмах? — поспитав Яс Тін.

— Так само, як і вони в наш. Вірогідно, відбудеться не один обмін візитами, але перші знайомства почнемо з показу, — відказав командир.

Астрольотчики закріпили прозору стіну на кінці передаючого рукава, а білі постаті чужих почали ту саму роботу у своїй галереї. Затим земляни і чужі зустрілися в порожнечі, допомагаючи одне одному скріплювати розпори і перехідну раму. Погладжування по рукаву скафандра чи по плечу — жест ніжності і дружби був у рівній мірі зрозумілий і тим і іншим.

Загрожуючи рогоподібними виступами головних мушель, чужі намагалися роздивитися обличчя землян крізь димчасті шоломи. Але якщо голови земних людей було видно порівняно виразно, то слабо випуклі передні щитки шоломів чужих, сховані під шипастими навісами «мушель», залишалися непроникними для земних очей. Лише непомильне людське чуття говорило, що з цієї темряви слідкують уважні очі, напружено й доброзичливо.

На запрошення увійти в «Теллур» білі постаті відповіли заперечливими жестами відштовхування. Один з них доторкнувся до свого скафандра і затим швидко розвів руками, немов розкидаючи щось.

— Бояться за скафандри в кисневій атмосфері, — здогадався Тей.

— Вони хочуть, як і ми, почати із зустрічі в галереї, — сказав командир.

Обидва зорельоти — сніжно-білий і металічно-дзеркальний — складали тепер одне ціле, що непорушно повисло у безмежжі космосу. «Теллур» увімкнув потужні обігрівачі, і його екіпаж зміг увійти в сполучну трубу-галерею у звичайних робочих костюмах — щільно облягаючих синіх комбінезонах із штучної шерсті.

На чужому боці галереї спалахнуло блакитне освітлення, схоже на світло гірських верховин Землі. На межі двох по-різному освітлених камер прозорі перегородки здавалися аквамариновими, немов із застиглої чистої води моря.

Запала тиша порушувалася лише прискореним диханням схвильованих землян. Тей Ерон торкнувся ліктем плеча Афри і відчув, що молода жінка вся тремтить. Помічник командира міцно пригорнув до себе біолога, і Афра відповіла йому швидким удячним поглядом.

У глибині сполучної галереї показалася група з восьми чужих… Чи чужих? Люди не повірили зорові. У глибині душі кожен чекав незвичайного, ніколи не баченого. Повна схожість чужих з людьми здавалася дивом. Проте то було лише при першому погляді. Що довше вдивлялися земляни, то більше відмінностей знаходили в тому, що не було сховано під темним одягом — поєднанням коротких просторих курток з довгими шароварами, котрі нагадували старовинну одежу Землі.

Згасло блакитне світло — вони увімкнули земне освітлення. Прозорі перегородки втратили свій зелений колір і стали білими, майже невидимими. За цією ледь помітною стіною стояли люди. Чи можна було б повірити, що вони дихають найотруйнішим для Землі газом і купаються в морях усероз’їдаючої плавикової кислоти! Пропорційні обриси тіл, зріст, що відповідав середньому зростові землян. Дивний чавунно-сірий колір шкіри зі сріблястим полиском і прихованим криваво-червоним відблиском, який буває на полірованому червоному залізняку — гематиті. Сірий тон цього мінералу був однаковий зі шкірою мешканців фторової планети.

Круглі голови поросли синяво-чорним волоссям… Але найдивовижнішою особливістю їх облич були очі. Неймовірно великі і видовжені, з різко косим розрізом, вони займали всю ширину лиця, косо піднімалися зовнішніми кутиками до скронь, вище рівня очей земних людей. Білки густої фіалкової барви здавалися непропорційно видовженими по відношенню до чорної райдужини і зрачків.