Страница 39 из 42
Тут у цю невинну розмову встряв полковник Дубл. Він попросив урядовця переказати Нен-Сагорові його слова:
— Ви заявляєте, що цей постулат є постулат науковий, з галузі медицини? Отже, ви вважаєте, що він неодмінна передумова медичних заходів? Тобто медицина повинна домагатися проведення в життя такої системи ладу, яка існує тут у вас, у Нурі?
— Безперечно, сер.
— А чому ж медицина обходиться без нього і, крім вас, ні один медик не заявляє про це?
— Тому, сер, що сучасна медицина реакційна, сер. Але ви, сер, помиляєтеся, коли говорите, що я один серед медиків здіймаю голос за потребу запровадити таку систему ладу для реальності інших медичних заходів. Є на світі країна, де, як я нещодавно довідався, думають так само. Там також соціальну профілактику вважають за передумову медицини. І можна передбачити буйний розквіт медицини в цій країні і бачити тільки там змогу для здійснення ідеї біооздоровлення людства, бо той лад, якого вимагає медицина, там запроваджується взагалі як система на основі, як довідався я нещодавно, навіть і не науково-медичних висновків, а політико-економічних і соціальних. Я, проте, профан в справі економіки, політики й соціальних питань.
— Що ж це за країна така? — поцікавився сер Едвар через свого урядовця.
— Це, сер, Союз Соціалістичних…
— А! — скрикнув сер Едвар.
— Ага! — відгукнувся полковник Дубл.
— Ага-га! — ревнув і поліцейський комісар.
— Досить! — резюмував сер Едвар. — Запитань більше нема!
— Одну хвилиночку, сер, — схилився до нього полковник Дубл, — дозвольте мені ще одне запитання.
— Будь ласка.
— Ви, як науковий діяч, зацікавлені і в поширенні ваших наукових принципів?
— Певна річ, сер. Я випробував свій науковий експеримент тут, у Нурі, довів його правильність, і тепер мій обов’язок діяча науки поділитися своїми науковими здобутками з цілим світом.
— Більше запитань не маю! — гукнув полковник Дубл.
Деякий час панувала мовчанка. Далі губернатор Пенджабу сер Едвар встав і цілком офіційним губернаторським тоном проказав:
— Отож повинен сповістити вас, що ім’ям імперії на ваш маєток Нурі накладається секвестр.
Нен-Сагор помовчав якийсь час, потім несміливо запитав:
— Що це означає, сер?
— Це значить, що, визнавши ваші вчинки за безглузді, божевільні і до того ж шкідливі для спокою й розквіту держави, держава бере ваш маєток Нурі і всю вашу діяльність під свій догляд і порядкування.
— Не виключаючи й наукової діяльності, - підкинув полковник Дубл.
— Певна річ, не виключаючи й наукової діяльності. Господарське опікунство над вашим маєтком забирає безпосередньо державна опікунська колегія при губерніальній управі, наукове опікунство тим часом до призначення постійного опікуна доручається голові королівської ревізійної комісії, серові Овенові Прайсові, терапевтові. Якщо, ви не погодитеся керуватися у вашій науковій діяльності вказівками вашого наукового опікуна, наукова діяльність буде вам абсолютно заборонена.
Сер Едвар, полковник Дубл та поліцейський комісар звелися, щоб рушати з кімнати. Нен-Сагор теж устав і, тихо похитуючись, стояв рівно, як солдат перед командиром.
— Але ж, — нарешті тихо мовив він, — ви не можете накласти секвестр на цю місцевість, бо вона не належить мені… От уже сорок років, як на підставі моєї приватної угоди з місцевим населенням я відмовився від своїх власницьких прав і передав її в цілковите володіння цілій громаді міста Геліополя. Місто Геліополь є загальна власність усіх його мешканців.
— А! — спинився сер Едвар. — Значить, діло зайшло навіть так далеко?..
— В такому разі я накладаю не цивільний, а військовий секвестр. На підставі того, що ця ваша угода, як ви говорите, не була зареєстрована у відповідних урядових інстанціях і є, отже, акт таємної, прихованої від держави, протизаконної чинності, країна Нурі анексується індо-британським урядом.
— Ви не маєте на це права! — скрикнув Нен-Сагор. — Згідно з хартією 1863 року Нурі є незалежна країна горян.
— Вона була такою до сьогодні, - відказав сер Едвар. — Але на підставі всього вищесказаного сьогодні ця хартія для Нурі анулюється. Військовий секвестр набирає чинності від сьогодні. Полковник Дубл!
— Я слухаю вас, сер!
— Потрудіться виконувати ваші обов’язки. Вам надається право призначити коменданта міста Геліополя.
Сер Овен Прайс, сер Освальд Кеммері і сер Олівер Вебенс складали свої чемодани. Вони були у веселому й радісному настрої: сер Едвар Імлійс пообіцяв їм військовий аероплан для повернення до Бомбея. Сер Овен Прайс уже намалював розважливі картинки, як він буде головою жюрі на осінньому матчі з регбі, де повинен дістати свою чергову першість сер Грегор.
— Альберте Сю! — гукав щохвилини сер Овен Прайс, — Альберте Сю! Де ви поділися, чорт би вас забрав!
Альберт Сю, завжди такий акуратний і ретельний, не з’являвся на поклик сера Овена Прайса й не відгукувався.
— Де подівся цей чортів клерк? — питав роздратовано сер Овен. — Мені треба впорядкувати висновки нашої комісії.
— Не хвилюйтеся марно, Овен, — заспокоював його сер Освальд Кеммері, - висновки можна буде упорядкувати і в Бомбеї, ба навіть на пароплаві.
— Але мені також треба надіслати радіограми про призначення наукового опікуна. Чи, ви думаєте, я збираюся тут оселитися, в цьому^ проклятому Геліополі? Досить з мене! І де б він міг подітися? Чорт забирай, коли ми повернемося до Англії, я негайно ж звільню цього чортового горбаня.
Але Альберта Сю все не було, і серові Овенові довелося самому піти до телефону й особисто переказати на Пешаварську. радіостанцію текст радіограми. В цій радіограмі, на сім тисяч триста двадцять слів, не рахуючи його підпису, він коротко рапортував віце-королеві Індо-Британії про роботу дорученої йому ревізійної комісії, про висновки цієї комісії, про ухвалу сера Едвара Імлійса, губернатора Пенджабу, і просив негайно призначити наукового опікуна до Нен-Сагора. В кінці він додав свою персональну думку про те, що опікуна взагалі не варто призначати, а просто треба Нен-Сагорові заборонити його злочинну наукову діяльність.
Щоб переказати цю “коротеньку” телефонограму, довелося зайняти телефон на добрих півтори години, і сер Едвар дуже був невдоволений з цього приводу, бо телефон був потрібний йому самому. По-перше, він кожні п’ять хвилин довідувався, чи засклено вже йому вікна в губернаторському домі, по-друге, він одержав нові урядові повідомлення про хід подій у Пешаварі, по-третє, він переказував свої до Пешавара накази. Біл, його урядовець для особливих доручень, сидів біля телефону.
Вікна в губернаторському домі ще й досі не були засклені: кляті склярі не воліли приставати ні на які умови склярських контор. Вони заявили, що їхній страйк політичний і ні на які економічні компроміси вони не підуть. Вуличні бої в Пешаварі також не припинялися. Навпаки, остаточно стало відомо, що повстання не є випадкове і що страйком керує Комуністична партія.
— Комуністична партія! — розлютувався сер Едвар. — Хіба у мене в Пешаварі була Комуністична партія? Я щось не пригадую такої… А! Так от звідки взявся цей проклятий Нен-Сагор! Тепер безперечно, що він комуніст. О, він розплатиться за мої побиті шибки! Я гадаю, що Нен-Сагора треба негайно арештувати й виставити заручником Комуністичної партії.
До Пешавара полинули накази, до Бомбея — повідомлення.
В цей час Нен-Сагор вийшов з Сольготелю до натовпу місцевих мешканців, геліопольців, і став перед народом. Геліопольці побачили свого старшину, і по їх лавах пройшов тихий гомін привітання й задоволення. Вони чекали від Нен-Сагора інформацій про несподівані прикрі події, про відхід війська, про розмову з губернатором. І натовп посунувся ближче.
Нен-Сагор сказав:
— Губернатор Пенджабу ім’ям британського уряду щойно оголосив анексію нашої країни за те, що ми робимо тут так, як вважаємо за краще робити, й не питаємося їхньої поради. Губернатора Пенджабу ми повинні вигнати. Ми повинні оголосити наш Геліополь, цілу країну Нурі, незалежною країною. Ми…