Страница 92 из 112
Ескіл знову змахнув руками. Вітер майнув угору, здійнявши пилюку. Я закликала світло, не переймаючись тим, що скажуть Тамара чи Мал. Але цього разу трекер перекотився на спину, уникнувши повітряного потоку, і з несподіваною швидкістю скочив на ноги. Верескун, насупившись, роззирнувся, обмірковуючи варіанти. Я знала, що саме він зважує. Він не міг просто випустити свою силу, не ризикуючи тим, що позбиває з ніг нас усіх і, можливо, частково зруйнує стайні. Я вичікувала, напружено вхопившись за світло, не певна, що робити далі.
Мал, склавшись навпіл і впершись у коліна руками, відсапувався. Він, напевно, зламав принаймні одне ребро. Пощастило, що хребет уцілів. Я подумки наказала йому опуститися на підлогу й залишатися там. Натомість він змусив себе випростатися, засичавши від болю. Поворушив плечима, вилаявся і сплюнув кров. А тоді, неабияк налякавши мене, зігнув палець гачком і поманив до себе Верескуна. Натовп несамовито загаласував.
— Що він робить? — застогнала я. — Він дозволяє вбити себе!
— З ним усе буде гаразд, — заспокоїла мене Тамара. — Я бачила, як він вплутувався в гірше.
—
Що?!
— Він б’ється майже щоночі, якщо достатньо твердо тримається на ногах. А іноді й коли не тримається.
— Він б’ється з гришами?
Тамара здвигнула плечима.
— І йому це непогано вдається.
Так
ось
чим Мал займався щоночі? Я пригадала всі ті ранки, коли він з’являвся вкритий синцями й порізами. Що він намагався довести? Я подумала про свої легковажні слова, коли ми поверталися з вечірки з віщуваннями: «Не хочу брати на себе додатковий тягар і керувати армією безпомічних
отказанців
».
Я пошкодувала про них.
Верескун зробив оманливий випад ліворуч, а тоді підняв руки для наступного нападу. Вітер промчав колом, і Малові ноги відірвалися від підлоги. Я скрипнула зубами, переконана, що зараз побачу, як хлопця жбурне на найближчу стіну. Проте в останню секунду він крутнувся на місці, уникнувши вітру, й кинувся на приголомшеного противника.
Ескіл видихнув із гучним
уф
, коли Мал стиснув його, мов лещатами, притиснувши руки гриші до тіла, аби той не зміг закликати свою силу. Фієрданський велет, намагаючись вирватися з хлопцевих рук, рохнув, напружив м’язи й вищирив зуби.
Я знала, чого це йому коштує, та Мал лише міцніше стиснув хватку. Посовавшись, він зацідив суперникові лобом по носі з нудотним хрускотом. Не встигла я й оком зморгнути, як Мал відпустив Ескіла й накинувся на нього, гамселячи по тулубу. Верескун склався навпіл, намагаючись захиститися й ковтнути повітря, з рота у нього заструменіла кров. Мал розвернувся й щодуху копнув Ескіла під коліна.
Хлопець, розхитуючись, укляк, та якимось дивом однаково зміг не впасти долілиць. Мал позадкував, оглядаючи свою роботу. Натовп галасував і тупав ногами, крики робилися несамовитими, та Малові очі прикипіли до вкляклого Верескуна.
Оглянувши суперника, він опустив кулаки.
— Продовжуй, — кинув гриші.
Від виразу його обличчя у мене мороз пішов поза шкірою. У ньому застигли виклик і якесь похмуре вдоволення. Що саме бачив хлопець, дивлячись на вкляклого перед ним Ескіла?
Фієрданцеві очі заскленіли. Він із неабияким зусиллям здійняв долоні. До Мала долетів слабенький вітерець. Натовп затупотів черевиками.
Мал скупався у захваті юрби, а тоді зробив крок уперед. Ескілів слабенький вітерець здригнувся. Трекер поклав руку на груди Верескунові й презирливо штовхнув його. Ескіл заточився. Його кремезне тіло повалилося на землю, і гриша зі стогоном скрутився калачиком.
Навколо нас вибухнули глузливі зауваження й піднесені верески. Радісний солдат схопив Мала за руку і переможно задер її над їхніми головами, коли гроші почали переходити з рук у руки.
Натовп помчав до Мала, тягнучи мене за собою. Всі базікали хором. Люди плескали переможця по спині, тицяли гроші йому в руки. Аж раптом перед Малом з’явилася Зоя. Обійнявши трекера за шию, вона притиснулася вустами до його губ. Я побачила, як він закляк.
Кров зашурхотіла в мене у вухах, заглушуючи галас юрби.
«Відштовхни її, — подумки благала я. — Відштовхни її».
І на мить я навіть повірила, що він зараз це зробить. Проте Малові обійми стиснулися навколо дівчини, і він відповів на її поцілунок під несамовиті зойки й радісні верески натовпу.
У мене душа втекла в п’яти. Здалося, наче я зробила хибний крок на заледенілому стрімчаку, потрапила в тріщину в кризі й провалилася, раптом зрозумівши, що піді мною немає нічого, крім чорної води.
Мал відірвався від дівчини, широко вишкіряючись; щоки його ще були вкриті кров’ю, і саме тоді ми зустрілися поглядами. Він сполотнів.
Зоя, прослідкувавши за його очима, побачила мене й зухвало вигнула брову.
Відвернувшись, я взялася прокладати собі шлях у натовпі. Тамара наздогнала мене й пішла поруч.
— Аліно, — почала вона.
— Дай мені спокій.
Я кинулася геть від неї. Мені потрібно було вийти на вулицю, потрібно було опинитися подалі від людей. Сльози вже почали затуманювати погляд. Я й сама не знала, викликав їх поцілунок чи те, що відбувалося перед ним, та в жодному разі не могла дозволити іншим побачити їх. Заклинателька Сонця не плаче, а надто через одного зі своїх вартових-
отказанців
.
Та й яке право я мала на сльози? Хіба я сама не збиралася поцілувати Ніколаї? Можливо, мені вдасться знайти його тепер і переконати поцілувати мене, байдуже, про кого я думаю.
Я вибігла зі стаєнь у напівморок вулиці. Повітря було теплим і густим. Мені здалося, наче я не можу вдихнути. Рішучим кроком я рушила геть від добре освітленої доріжки біля вигону й попрямувала до прихистку березового гайка.
Хтось смикнув мене за руку.
— Аліно, — сказав Мал.
Я вирвалась і пришвидшила крок, мало не перейшовши на біг.
— Аліно, зупинись, — попросив він, легко притримуючись мого темпу попри поранення.
Не зважаючи на нього, я помчала в лісок. Відчувала аромат теплих джерел, на яких стояла
баня,
гострий запах березового листя під ногами. У горлі пекло. Єдине, чого мені хотілося, — залишитися на самоті, щоб виплакатися або виблювати, а може, й те, й інше.
— Хай йому грець, Аліно, ти можеш, будь ласка, зупинитися?
Віддатися болю я не могла, тож віддалася люті.
— Ти — капітан моєї варти, — кинула я, сунучи навпростець між деревами. — Тобі не личить махати кулаками, наче якомусь простолюдинові!