Страница 65 из 112
— Ти справді не збираєшся його їсти? — поцікавився він, уже тягнучи оселедця собі на тарілку.
— Гидота, — коротко кинула я.
Принц відкусив добрячий шматок.
— Якщо не переносиш рибу, тобі не вижити на морі.
— Можеш не вдавати переді мною бідолашного моряка. Я їла на твоєму кораблі, пригадуєш? Шеф-кухар Штурмгонда аж ніяк не подавав солону тріску з сухариками.
Хлопець засмучено зітхнув.
— Шкода, що я не зміг привезти Бурґоса з собою. Схоже, на придворній кухні вважають, що їжа не гідна так називатися, якщо не плаває в маслі.
— Лише принц може пожалітися на надлишок масла.
— Гм-м-м, — задумливо озвався Ніколаї, поплескуючи себе по животу. — Може, королівське черевце додасть мені трохи солідності.
Я розреготалася й мало не підскочила, коли двері розчахнулися й увійшов Мал. Побачивши Ніколаї, він застиг.
— Я не знав, що ви харчуєтеся в Маленькому Палаці,
мой царєвіч.
— Трекер заціпеніло вклонився принцові, а потім мені.
— Ти не мусиш цього робити, — нагадала я.
— Ні, мусить.
— Чула, що сказав Досконалий Принц? — звернувся до мене Мал і приєднався до нас за столом.
Ніколаї вишкірився:
— У мене було чимало прізвиськ, але це найвлучніше.
— Не знала, що ти вже прокинувся, — сказала я Малові.
— Я вже кілька годин не сплю і тиняюся тут у пошуках якогось заняття.
— Чудово, — втрутився Ніколаї. — Я прийшов із запрошенням.
— На бал? — поцікавився трекер, цуплячи з моєї тарілки недоїдений шматочок булочки. — Я щиро сподіваюся, що на бал.
— Не сумніваюся, що ти шикарно танцюєш вальс, але ні. У лісах неподалік Балакірєва помітили вепра. І я хочу завтра запросити тебе на полювання.
— Вам бракує друзів, ваша високосте?
— І вистачає ворогів, — відповів Ніколаї. — Але мене там не буде. Батьки ще не готові випустити мене з поля зору. Я поговорив з одним генералом, і він погодився запросити тебе як свого гостя.
Мал відкинувся на стільці і схрестив руки на грудях.
— Розумію. Я кілька днів валандатимуся лісами, а ви залишитеся тут, — сказав він, багатозначно глипнувши на мене.
Я посовалася на стільці. Така співучасть мені не подобалася, та доводилося визнати, що все це здавалося звичайною хитрістю. Щиро кажучи, навіть занадто очевидною як для Ніколаї.
— Знаєте, як на вічно закохану парочку, ви жахливо невпевнені, — зауважив принц. — На ловах будуть найвисокопоставленіші чиновники Першої армії, а також мій брат. Він завзятий мисливець, а я на власні очі бачив, що ти найкращий у Равці трекер.
— А я думав, що моє завдання — охороняти Аліну, — відповів Мал, — а не гасати з гуртом примхливих шляхтичів.
— Толя з Тамарою впораються, поки тебе не буде. А для тебе це гарна можливість стати комусь у пригоді.
«Чудово, — подумала я, помітивши, як примружився Мал. — Просто ідеально».
— А ви що робите, щоб
ст
ати комусь у пригоді
, ваша високосте?
— Я принц, — нагадав Ніколаї. — Ставати в пригоді — частина моєї посадової інструкції. Але, — додав він, — коли я не валандаюся палацом, демонструючи свою красу, то намагаюся краще оснастити Другу армію й зібрати розвіддані про місце перебування Дарклінґа. Подейкують, наче він у Сікурцої.
Зачувши це, ми з Малом стрепенулися. Сікурцой був гірським хребтом, що тягнувся вздовж більшої частини кордону між Равкою і Шу Ханом.
— Гадаєш, він на півдні? — поцікавилася я.
Ніколаї кинув до рота черговий шматочок оселедця.
— Імовірно, — погодився він. — Я схилявся до думки, що він радше укладе союз із фієрданцями. Північний кордон значно вразливіший. Але Сікурцой — гарне місце, щоб сховатися. Якщо звіти правдиві, нам слід натиснути, аби якомога швидше об’єднатися з шуанцями, щоб наступити на нього з двох фронтів.
— Ти хочеш оголосити йому війну? — здивовано перепитала я.
— Це краще, ніж чекати, доки він достатньо зміцнить свої сили, аби атакувати нас.
— Мені це подобається, — зі скупим захватом озвався Мал, — такого Дарклінґ точно не очікуватиме.
Я знову пригадала, що Мал і Ніколаї відрізняються, однак Мал зі Штурмгондом могли б стати друзями.
Принц сьорбнув чаю і повів далі:
— Від Першої армії надходять тривожні повідомлення. Схоже, чимало солдатів віднайшли віру й дезертирували.
Я насупилася.
— Це ж не означає…
Ніколаї кивнув:
— Вони знаходять притулок у монастирях і приєднуються до Аппаратового культу Сонячної Святої. Священник запевняє, наче зіпсована монарша влада зробила тебе своєю бранкою.
— Це просто смішно, — відповіла я.
— Власне, це цілковито правдоподібно, й історія видається задовільною. Не варто й казати, що мого батька вона не потішила. Учора ввечері він неабияк розлютився і подвоїв винагороду за Аппаратову голову.
Я застогнала:
— Це погано.
— Так, — визнав принц. — Тепер розумієш, чому капітанові твоєї особистої варти слід почати встановлювати зв’язки в Ґранд-Палаці? — Він глузливо подивився на Мала. — І саме так, Орецев, ти можеш стати в пригоді. Наскільки я пам’ятаю, ти зачарував мій екіпаж, тож, напевно, можеш узятися за лук і вдати з себе дипломата, а не ревнивого коханця.
— Я подумаю про це.
— Гарний хлопчик, — похвалив його Ніколаї.
«Ох, заради всіх Святих». Невже він не може просто дати комусь спокій?
— Обережніше, Ніколаї, — спокійно озвався Мал, — принци спливають кров’ю так само, як простолюдини.
Принц зняв з рукава невидиму порошинку.
— Так, — погодився він, — просто вони при цьому краще вбрані.
— Мале…
Трекер підвівся, скрипнувши ніжками стільця.
— Мені потрібно ковтнути повітря.
Він поспіхом вийшов, забувши про манірні поклони і титули.
Я кинула серветку.
— Чому ти це робиш? — розлючено зажадала я знати. — Навіщо його так провокуєш?
— Хіба я таке зробив? — здивувався Ніколаї, тягнучись до чергової булочки.
Мені захотілося встромити йому в руку виделку.
— Припини тиснути на нього, Ніколаї. Втратиш Мала, і я зникну разом з ним.
— Трекер мусить вивчити місцеві правила. Якщо він не в змозі цього зробити, то перетвориться на перешкоду. Для напівзаходів ставки надто високі.
Я здригнулася й потерла долонями передпліччя.
— Ненавиджу, коли ти так кажеш. Як Дарклінґ.