Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 42 из 112

— Зрозумій, єдине місце, де я міг безпечно залишатися тим, ким є, тут, у Равці. Лише найближчі члени моєї команди знали, хто я насправді: Толя, Тамара, Прівєт, кілька Етерців. А решта… ну, вони гарні хлопці, та водночас найманці й пірати.

— Тож ти обманював власний екіпаж? — поцікавилася я.

— На морі Ніколаї Ланцов вище цінується в ролі заручника, а не капітана. Складно керувати кораблем, якщо постійно переймаєшся, що посеред ночі хтось гепне тебе по голові, а потім вимагатиме викуп у твого високопоставленого батечка.

Я похитала головою.

— Все це безглуздя. Принц Ніколаї навчається десь кораблебудівництву або…

— Я навчався у фієрданського кораблебудівельника. І у зброяра-земені. І в інженера-будівельника з провінції Хан у Болгу. Трохи намагався писати вірші. Результати були… незадовільні. Нині моя увага здебільшого зосереджена на тому, щоб залишатися Штурмгондом.

Мал сперся об стовпчик намету, схрестивши руки.

— Тобто одного дня ти вирішив покинути своє розкішне життя і спробувати погратися в пірата?

— Корсара, — виправив його хлопець. — І я ні в що не грався. Знав, що більше зможу зробити для Равки, якщо стану Штурм­гондом, а не битиму байдики при дворі.

— А де ти зараз, на думку короля і королеви? — поцікавилася я.

— В Кеттердамському університеті, — відповів корсар. — Чарівна місцина. Надзвичайно піднесена. Поки ми тут базікаємо, якийсь чудово оплачуваний експедитор сидить на моїх заняттях з філософії. Отримує пристойні оцінки, відповідає за Ніколаї та п’є багато й часто, щоб не викликати підозр.

Невже це не скінчиться?

— Чому?

— Я намагався, чесно. Але спокійно сидіти мені ніколи не вдавалося. Нянька від цього мало не божеволіла. Ну тобто, няньки. Їх була ціла армія, наскільки я пам’ятаю.

Мені слід було натиснути сильніше.

— Я мала на увазі, для чого весь цей маскарад?

— Я другий у черзі на равканський престол. Мені мало не тікати довелося, щоб потрапити на військову службу. Не думаю, що батьки схвалять обраних мною піратів-земені та прорив фієрданських блокад. А от Штурмгонд їм радше до душі.

— Добре, — озвався від входу Мал. — Ти — принц. Ти — корсар. Ти — засранець. Чого тобі від нас треба?

Штурмгонд знову обережно сьорбнув

квасу

і здвигнув плечима.

— Вашої допомоги, — зізнався він. — Гра змінилася. Зморшка розростається. Перша армія ось-ось здійме заколот. Може, Дарклінґів переворот не вдався, але він знищив Другу армію, і Равка на межі катастрофи.

Мені здалося, наче я тону.

— Дай-но мені вгадати: і тільки ти можеш усе це виправити?

Штурмгонд нахилився вперед.

— Ти зустрічалася з моїм братом Васілієм, коли була при дворі? Його більше займають коні й наступна порція віскі, ніж власний народ. Мій батько ніколи не відчував до Равки нічого більшого за скороминущу цікавість, і подейкують, що її він теж утратив. Країна розвалюється на шматки. Хтось мусить скласти її докупи, поки ще не занадто пізно.

— Васілій — спадкоємець престолу, — зауважила я.

— Гадаю, його можна переконати поступитися місцем.

— То навіщо ти притягнув нас сюди? — з огидою запитала я. — Тому що тобі закортіло стати королем?

— Я притягнув вас сюди, тому що Аппарат практично перетворив тебе на живу Святу, і люди тебе люблять. Я притягнув тебе сюди, тому що твоя сила — ключ до порятунку Равки.

Я гупнула долонями по столу:

— Ти притягнув мене сюди, аби показатися на людях із Заклинателькою Сонця і вкрасти трон у власного брата!

Штурмгонд відкинувся на стільці.

— Я не перепрошуватиму за власні амбіції. Це не змінює того факту, що я найкраще впораюся з цим завданням.

— Аякже.

— Повертайся зі мною до Ос Альти.

— Навіщо? Аби ти зміг похизуватися мною, наче якоюсь виставковою коровою?

— Я знаю, що ти мені не довіряєш. У тебе немає на це причин. Однак я дотримаюся обіцянки, яку дав на борту «Волкволна». Вислухай мою пропозицію. Якщо вона тебе не зацікавить, Штурм­гондові кораблі відвезуть вас у будь-яку точку світу. Я гадаю, що ти залишишся. Гадаю, я можу дати тобі те, чого більше не запропонує ніхто.

— Було б добре, — пробурмотів Мал.

— Я можу дати тобі шанс змінити Равку, — повів далі Штурм­гонд. — Можу дати тобі шанс подарувати своєму народові надію.

— Оце й усе? — уїдливо перепитала я. — І як мені це зробити?

— Допомігши мені об’єднати Першу і Другу армії. Ставши моєю королевою.

Я й оком не встигла змигнути, як Мал відштовхнув стіл убік, нависнув над Штурмгондом, зісмикнув його зі стільця і гупнув спиною об наметовий стовпчик. Корсар скривився, але навіть не спробував дати здачі.

— Легше. Не можна заляпати форму кров’ю. Дозволь мені пояснити…

— Спробуй пояснити з моїм кулаком у роті.

Штурмгонд вигнувся і миттю вислизнув із Малових лещат. У руці в нього зблиснув витягнутий звідкись із рукава ніж.

— Відійди, Орецев. Я стримуюся заради неї, але миттю випатраю тебе, як коропа.

— Тільки спробуй, — загарчав Мал.

— Досить! — Я вистрілила яскравим променем світла, що засліпило обидвох.

Хлопці прикрили руками очі, захищаючись від сяйва, й відволіклися.

— Штурмгонде, заховай свою зброю, або випатрають тебе самого. Ма`ле, заспокойся.

Я зачекала, доки корсар запхає кудись свого ножа, а тоді повільно загасила світло.

Мал опустив руки, та кулаків не розтиснув. Обидва сторожко дивилися одне на одного. А ще кілька годин тому вони могли б стати друзями. Звичайно, Штурмгонд тоді був зовсім іншою людиною.

Він розгладив рукави своєї форми.

— Я пропоную не кохання, ти, йолопе пригнічений, а політичний союз. Якщо зупинишся на хвилинку й подумаєш, зрозумієш, що для країни це буде корисно.

Мал гавкувато розреготався:

— Хочеш сказати, це буде корисно для тебе.

— А хіба те і те не може одночасно бути правдою? Я служив у війську. Розуміюся на способах ведення війни та на зброї. Я знаю, що Перша армія мене підтримає. Може, я другий у черзі, але від народження маю право на престол.

Мал тицьнув пальцем Штурмгондові в обличчя:

— А на неї у тебе прав немає.

Скидалося на те, що корсар трохи розгубив самовладання.

— А як ти думаєш, що має статися? Невже гадаєш, наче можеш просто заволодіти наймогутнішою у світі гришею, ніби якоюсь селючкою, котру щойно дрючив у клуні. Я намагаюся вберегти країну, а не вкрасти у тебе найкращу дівчину.