Страница 103 из 112
розсипалися, налякані вибухом світла і звуку, та вже за мить знову вихором мчали до нас.
— Біжіть! — гукнула я.
Здійнявши руки, я кинула розпечені леза світла, якими розрізала фіолетові небеса й по черзі взялася розтинати
нічєвой
, а Мал гатив по них зі зброї. Гриші побігли до тунелю під деревами.
Я прикликала кожну частинку оленевої могутності, сили морського батога, кожну хитрість, якої навчила мене Баґхра. Тягла світло до себе й розкидала палючими дугами, що вирізали в тіньовій армії осяйні просіки.
Та їх було забагато. Чим заплатив Дарклінґ за створення такої кількості?
Нічєвої
сунули вперед, тіла совалися й мінилися, наче блискуча хмара жуків, руки витягалися вперед, оголювалися гострі кігті. Потвори відтіснили гриш від тунелю, б’ючи в повітрі чорними крилами й роззявляючи широкі покручені діри ротів.
Аж раптом повітря розірвали вогнепальні постріли. Із лісу ліворуч до нас із криками помчали солдати. Від їхнього бойового кличу в мене волосся на руках стало дибки: «Санта-Аліна!»
Вони кинулися на
ні
чєвой
, витягуючи мечі та шаблі і з жахливою запеклістю шмагаючи потвор навідліг. Дехто був у селянському одязі, дехто — у формі Першої армії, та всіх поєднували однакові татуювання: моє палюче сонце, виведене чорнилом збоку на обличчях. Лише двоє не мали цієї позначки. Толя з Тамарою вели своє військо в атаку з виряченими очима, блискучими лезами і моїм іменем на вустах.