Страница 80 из 93
Спала я кепсько. Щоночі снилася засніжена галявина і темні оленячі очі, що застигло витріщалися на мене. Це було постійне нагадування про мій провал і страждання, які стали наслідком мого милосердя. Олень однаково помер, а ми з Малом приречені. Я щоранку просиналася зі свіжим відчуттям провини та сорому, а заразом із дратівною думкою, що забула щось, якусь звістку, яка чітко й недвозначно являлася мені вві сні, та, коли я прокидалася, висіла десь за межами розуміння.
Дарклінґа я більше не бачила, аж доки ми не дісталися до передмість Крібірска, коли двері екіпажа несподівано розчахнулись і він прослизнув на сидіння поруч зі мною. Іван без жодного слова зник.
— Де Мал? — запитала я, щойно двері зачинилися.
Побачила, як стиснулися пальці його вбраної в рукавичку руки, та коли чоловік озвався, голос його був такий холодний і оксамитовий, як завжди.
— Ми в’їжджаємо до Крібірска, — повідомив він. — Коли нас вітатиме решта гриш, ти і словом не прохопишся про свою невеличку екскурсію.
У мене щелепа відпала.
— Вони не знають?
— Усе, що їм відомо, — ти усамітнилася, готуючись молитвами та відпочинком до перетину Тіньової Зморшки.
Із моїх нутрощів сухим гавкотом вирвався сміх.
— Одразу видно, що я чудово відпочила.
— Я скажу, що ти постила.
— Саме тому мене не розшукували солдати в Раєвості, — починаючи дещо розуміти, сказала я. — Ти нічого не розповів королю.
— Якби просочилося хоч слово про твоє зникнення, фієрданські наймані вбивці вистежили і прикінчили б тебе за кілька днів.
— А тобі довелося б відповідати за втрату єдиного в королівстві Заклинателя Сонця.
Дарклінґ довго розглядав мене.
— І яке життя, на твою думку, ти могла б із ним отримати, Аліно? Він
отказанець
. Можна й не сподіватися, що він колись збагне твою силу, а навіть якщо це станеться, то хлопець лише боятиметься тебе. Таким людям, як ми з тобою, не годиться жити пересічним життям.
— Я не маю з тобою нічого спільного, — рішуче відрубала я.
Його вуста скривилися в напруженій гіркій посмішці.
— Звичайно, ні, — ґречно погодився Дарклінґ. Потім постукав у дах екіпажа, і той повільно зупинився. — Коли ми приїдемо, ти привітаєшся, потім поскаржишся на виснаження й повернешся до свого намету. А якщо втнеш щось зухвале, я катуватиму твого трекера, аж доки він не благатиме мене порішити його.
Після цього він зник.
Решту шляху до Крібірска я проїхала самотою, намагаючись угамувати тремтіння. «Мал живий, — казала я собі. — Це єдине, що має значення». Проте підступно підкрадалася й інша думка: «Можливо, Дарклінґ змушує тебе думати, що він досі живий, аби тримати в шорах». Я обхопила себе руками, молячись, аби це було неправдою.
Коли ми в’їхали до Крібірска, я розчахнула завіси й, пригадавши, як багато місяців тому йшла цією ж дорогою, відчула напад суму. Мене мало не розчавив екіпаж, в якому я тепер їхала. Мал врятував мене, а Зоя подивилася на нього з вікна карети Заклинателів. Тоді мені хотілося бути схожою на неї, красуню в синій
кефті
.
Коли ми нарешті під’їхали до величезного намету з чорного шовку, навколо екіпажа згуртувався цілий натовп гриш. Марія, Іво та Сергій кинулися вперед, щоб привітатися. Я з подивом зауважила, як приємно знову їх бачити.
Коли знайомі побачили мене, їхнє збудження трохи вщухло, змінившись стурбованістю та занепокоєнням. Вони сподівалися побачити переможну Заклинательку Сонця з найпотужнішим із відомих підсилювачем, котра аж промінитися мала від могутності та Дарклінґової прихильності. Натоміть їхні погляди впали на бліду втомлену дівчину, зламану злигоднями.
— З тобою все гаразд? — прошепотіла Марія, обіймаючи мене.
— Так, — запевнила я, — просто подорож була виснажливою.
Я щосили намагалася переконливо всміхатися й підбадьорювати їх. Довелося навіть докласти всіх зусиль і зібрати докупи завзяття, коли друзі замилувалися нашийником Морозова й потяглися, аби торкнутися його.
Дарклінґ ні на мить не зникав з поля зору, в його очах миготіло застереження, тож я продовжувала прогулюватися серед натовпу й вишкірятися, аж доки щоки не заболіли.
Коли ми ввійшли в гришницький павільйон, я помітила Зою, котра розкинулася на купі подушок. Вона жадібно проводжала мене поглядом, витріщаючись на мій нашийник. «Залюбки можеш його забрати», — з гіркотою подумала я і пришвидшила крок.
Іван відвів мене до особистого намету неподалік Дарклінґової території. На вузькому табірному ліжку на мене чекав чистий одяг, гаряча ванна і моя синя
кефта
. Минуло лише кілька тижнів, але так дивно було знову вдягнути кольори Заклинателів.
Периметр мого намету оточила Дарклінґова охорона. Тільки я знала, що вони мали не лише захищати мене, але й стежити за мною. Намет був розкішно оздоблений стосами шкур, розмальованим столом та стільцями і зробленим Творцем дзеркалом, прозорим, як вода, та інкрустованим золотом. Утім, я не змигнувши оком віддала б його за можливість тремтіти від холоду поруч із Малом на протертій до дірок ковдрі.
Відвідувачів до мене не пускали, тож я цілими днями тинялася туди-сюди, не маючи іншого заняття, крім як непокоїтися та уявляти найгірше. Я не знала, чому Дарклінґ відкладав подорож до Тіньової Зморшки і що він міг запланувати, а мої вартові, вочевидь, не мали жодного бажання це обговорювати.
На четверту ніч, коли вхідна завіса мого намету розчахнулася, я мало не впала з ліжка. Це була Женя з тацею із вечерею в руках, і вигляд у неї був неймовірно розкішний. Я сіла, не певна, що слід сказати.
Дівчина увійшла, поставила тацю й застигла біля стола.
— Мені не слід тут бути, — сказала вона.
— Напевно, ні, — погодилася я. — Не впевнена, що мені можна приймати відвідувачів.
— Ні, я мала на увазі, що мені не слід бути
тут
. Тут неймовірно брудно.
Я розреготалася, раптом відчувши, як рада бачити її. Женя злегка всміхнулася й граційно опустилася на краєчок розмальованого стільця.
— Кажуть, що ти усамітнювалася, готуючись до свого важкого випробування, — почала вона.
Я уважно оглянула дівоче обличчя, намагаючись збагнути, що їй відомо.
— Мені не вдалося попрощатися, перш ніж… поїхати, — обережно озвалася я.
— А якби вдалося, я б тебе затримала.
Отже, вона знала, що я втекла.
— Як там Баґхра?
— Відколи ти поїхала, її ніхто не бачив. Схоже, вона теж усамітнилася.