Страница 57 из 93
Але потім я не стримала усмішки. Сумна хвороблива дівчина з запалими щоками й кістлявими плечима зникла. Її місце зайняла гриша з блискучими очима й мерехтливими хвилями бронзового волосся. Чорний шовк обтягнув мої нові форми, ковзаючи та стікаючи, наче зшиті докупи тіні. А на додачу Женя зробила щось дивовижне з моїми очима, й тепер вони здавалися темнішими, майже котячими.
— Прикраси! — вигукнула вона, й ми побігли назад до моєї кімнати повз розлючену Зою.
— Закінчили? — кинула вона.
— Поки що, — безтурботно озвалася я, а Женя рохнула зовсім не так, як годиться панянці.
В інших коробках у моїй кімнаті ми знайшли золотисті шовкові капці, блискучі золоті сережки з гагатом і теплу хутряну муфту.
Вдягнувшись, я подивилася в невеличке люстерко над умивальником. Сама собі здалася екзотичною й таємничою, наче вдягла шати якоїсь іншої, гламурнішої дівчини. Підвівши погляд, я побачила, що Женя розглядає мене зі стурбованим виразом на обличчі.
— Що не так? — запитала я, несподівано знову втративши впевненість у собі.
— Нічого, — всміхнулася вона. — Маєш чарівний вигляд. Чесно. От тільки… — Її усмішка змарніла. Дівчина витягла руку й торкнулася невеличкого золотого талісмана на вирізі моєї сукні. — Аліно, Дарклінґ нас здебільшого не помічає. Всі ми — лише миті, які він забуде за своє довге життя. І я не впевнена, що це аж так погано. Просто… будь обережна.
Я приголомшено витріщилася на неї.
— Із чим?
— Із впливовими чоловіками.
— Женю, — запитала я, зібравшись із духом, — що в тебе було з королем?
Вона взялася розглядати носаки своїх атласних черевичків.
— Король має плани на багатьох служниць, — озвалася вона. А потім здвигнула плечима. — Принаймні я отримала від нього кілька коштовностей.
— Ти ж не серйозно.
— Ні. Не серйозно. — Вона погралася сережкою. — Найгірше те, що всім про це відомо.
Я обійняла її.
— Вони не мають жодного значення. І навіть всі разом не вартують тебе.
Дівчина витиснула з себе слабку подобу звичної впевненої усмішки.
— Ой, це я й так знаю.
— Дарклінґу слід було щось зробити, — сказала я. — Слід було захистити тебе.
— Він захистив, Аліно. Більше, ніж тобі відомо. До того ж він такий самий раб королівських примх, як ми всі. Принаймні зараз.
— Зараз?
Вона рвучко пригорнула мене.
— Не варто сьогодні відволікатися на гнітючі речі. Ходімо, — запропонувала вона, і її розкішне обличчя розпливлося в сліпучій усмішці. — Я розпачливо потребую шампанського!
Сказавши це, дівчина спокійно випливла з кімнати. Мені хотілося сказати їй ще щось. Хотілося розпитати, що вона має на увазі, говорячи про Дарклінґа. Хотілося прикластися до королівської голови молотком. Але Женя мала рацію. Для турбот у нас буде достатньо часу завтра. Востаннє глипнувши на себе в люстерко, я поспішила коридором, залишивши занепокоєння та Женині перестороги позаду.
***
Моя чорна
кефта
неабияк збурила натовп у залі під куполом, коли Марія, Надя та групка інших Етерців у синіх оксамитових і шовкових шатах зібралися навколо нас із Женею.
Краяльниця спробувала звично втекти, але я міцно вчепилася їй у руку. Якщо я вже вдягла Дарклінґів колір, то збиралася сповна насолодитися його перевагами й відчувати підтримку подруги.
— Ти ж знаєш, що я не зможу піти з тобою до бальної зали. Королеву грець ухопить, — прошепотіла Женя мені на вухо.
— Гаразд, та ти однаково можеш прогулятися зі мною.
Женя засяяла.
Ідучи гравійною доріжкою під тунелем із гілок, я помітила, що нас наздоганяють Сергій та ще кілька Серцетлумачників, і налякано збагнула, що вони охороняють нас, а може, й мене. Я припустила, що це не така вже й безглузда ідея, зважаючи на всіх незнайомців, які прибули до палацу на свято, та це бентежило й нагадувало: на світі чимало людей бажають мені смерті.
Територія навколо Ґранд-Палацу була освітлена, щоб гості, прогулюючись, могли побачити акторські сценки та виступи невеличких груп акробатів. Доріжками шпацерували музиканти в масках. Повз нас неквапливо пройшов чоловік із мавпочкою на плечі й, розкидаючи навколо квіти з коштовного каміння, проїхало на зебрах ще двоє з ніг до голови вбраних у золото юнаків. Між деревами співали хори в костюмах. У фонтані, прикрашеному подвійним орлом, плюскотілося тріо рудоволосих танцівниць, одягнутих лише в корали та мушлі. Вони простягали гостям тарелі з устрицями.
Ми щойно почали підійматися мармуровими сходами, коли з’явилася служниця з повідомленням для Жені. Дівчина прочитала записку й зітхнула.
— Королева дивовижним чином вилікувалася від головного болю і таки вирішила відвідати бал. — Женя обійняла мене, пообіцявши знайти перед демонстрацією, і зникла.
Весна лише почала заявляти свої права, та в Ґранд-Палаці це неможливо було помітити. Мармуровими коридорами лилася музика. Повітря було навдивовижу теплим і повнилося ароматами тисяч білих квітів, що виросли у гришинських теплицях. Вони прикрашали столи й товстими гірляндами вилися вздовж балюстрад.
Ми з Марією та Надею пропливли крізь натовп шляхетних гостей, котрі вдавали, наче не помічають нас, але шепотілися, коли ми минали їх зі своїм охоронцем-Корпуснійцем. Я високо підняла голову і навіть усміхнулася молодому шляхтичу, котрий стояв біля дверей бальної зали.
Із подивом помітила, як він зашарівся і прикипів поглядом до власних черевиків. Краєм ока глипнула на Марію з Надею, щоб довідатися, чи помітили вони це, але дівчата базікали про страви, які подавали шановним гостям на вечерю: смажену рись, засолені персики та підгорілого лебедя з шафраном. Я зраділа, що ми вже поїли.
Бальна зала була більша та розкішніша навіть за тронну залу; її освітлювали незліченні ряди блискучих люстр, а всередині вирував натовп людей, котрі їли, пили і танцювали під звуки оркестру, що в масках сидів під протилежною від входу стіною. Сукні, прикраси, кришталеві підвіски на люстрах; навіть підлога під нашими ногами, схоже, іскрилась, і я замислилася, скільки для цього знадобилося сили Творців.
Гриші теж розчинилися в натовпі й танцювали, але їх легко було впізнати за яскравими кольорами: багряні, червоні та темно-сині шати сяяли під світлом люстр, наче екзотичні квіти, що забуяли в якомусь хирлявому садку.