Страница 55 из 93
Розділ 14
Зима добігала кінця, й усі розмови зосередилися навколо свята, яке влаштовували в Ґранд-Палаці король і королева. Очікувалося, що Заклинателі-гриші демонструватимуть свої здібності на потіху шляхетним гостям, тож усі чимало часу витратили на суперечки про те, хто саме виступатиме і який показ справить найбільше враження.
— Тільки не називай це «виступом», — попередила мене Женя. — Дарклінґ цього не зносить. І вважає зимове свято марнуванням дорогоцінного гришинського часу.
Я подумала, що він може мати рацію. Майстерні Матерців цілодобово аж гули від замовлень із палацу на виготовлення одягу, коштовностей та феєрверків. Заклинателі годинами вдосконалювали в кам’яницях свої «демонстрації». Зважаючи на те, що в Равці вже понад сотню років ішла війна, все це здавалося дещо легковажним. Утім, мені нечасто доводилося бувати на вечірках, тож складно було не захопитися розмовами про шовкові шати, танці та квіти.
Баґхрі увірвався зі мною терпець. Якщо я хай навіть на мить втрачала зосередженість, вона гамселила мене ціпком і казала:
— Замріялася про танці зі своїм темним принцом?
Я не зважала, але вона мала рацію. Попри всі докладені зусилля, я однаково думала про Дарклінґа. Чоловік знову кудись зник, і Женя казала, що він вирушив на північ. Інші гриші базікали, наче він з’явиться на зимовому святі, та ніхто не міг бути певний. Я раз по раз виявляла, що готова ось-ось розповісти Жені про поцілунок, але завжди зупинялася, варто було словам закрутитися на язику.
«Ти просто смішна, — суворо дорікала я собі. — Це нічого не означає. Він, напевно, цілував чимало гришниць. Та й чого б це Дарклінґу цікавитися тобою, коли навколо нього є люди на кшталт Жені чи Зої?» Однак, якщо все це й правда, мені про неї не хотілося нічого знати. Поки я тримала язика за зубами, поцілунок залишався нашою з Дарклінґом спільною таємницею, і я не збиралася цього змінювати. Проте траплялися дні, коли мені доводилося зібрати в кулак усю волю, аби не встати під час сніданку й не прокричати: «А мене поцілував Дарклінґ!»
Якщо я розчарувала Баґхру, це неможливо було порівняти з тим, як розчарувала себе саму. Скільки б я не напружувалася, мої межі залишалися очевидними. Наприкінці кожного уроку у вухах лунав Дарклінґів голос: «Цього недостатньо», — і я розуміла, що він має рацію. Він хотів знищити саму матерію Зморшки, щоб повернути назад чорну течію Неморя, а я просто була недостатньо сильною, аби впоратися з цим. Я досить прочитала й розуміла, що речі працюють саме так. Будь-який гриша має обмежену силу, навіть Дарклінґ. Однак він казав, що мені судилося змінити світ, і складно було погодитися з думкою, що я, можливо, не годжуся для цього завдання.
Дарклінґ зник, а от Аппарат, схоже, був повсюди. Він стовбичив у коридорах і на доріжці до озера. Я вирішила, що він намагається знову заскочити мене наодинці, проте не хотіла слухати його просторікування про віру та страждання. Тому весь час пильнувала, аби не залишатися з ним віч-на-віч.
У день зимового свята мене звільнили від занять, та я однаково пішла до Боткіна. Занадто нервувалася через свою частину демонстрації та нагоду знову побачити Дарклінґа, аби просто сидіти в кімнаті. Товариство інших гриш не допомагало. Марія з Надею без упину торочили про свої нові шовкові
кефти
і прикраси, які збиралися вдягнути, а Давид з рештою Творців чіплялися до мене з розмовами про деталі демонстрації. Тож я обійшла залу під куполом і вирушила прямісінько до тренувальних зал біля стаєнь.
Боткін повторив зі мною рухи і змусив потренуватися з дзеркальцями. Без їхньої допомоги я досі залишалася проти нього досить безпомічною, але з рукавичками майже могла протриматися самостійно. Принаймні я так думала. Коли заняття закінчилося, Боткін зізнався, що трохи притримував свої удари.
— Не слід бити по обличчю дівчину, котра йде на вечірку, — сказав він, здвигнувши плечима. — Боткін завтра буде чесніший.
Я застогнала, протестуючи.
Швиденько повечерявши в залі під куполом, я поспіхом кинулася до своєї кімнати, поки нікому не вдалося затиснути мене в куток, і вже мріяла про свою чарівну низьку ванну. У
бані
було весело, але мені достатньо довелося митися в присутності інших людей в армії, тож усамітнення досі залишалося для мене новим.
Розкішно й без поспіху відмокнувши, я сіла біля вікна, щоб висушити волосся, й дивилася, як розповзається над озером ніч. Незабаром уздовж довгої під’їзної доріжки до палацу запалять ліхтарі, й у своїх шикарних екіпажах, кожен із яких буде прикрашений пишніше за попередні, приїдуть шляхетні гості. Я відчувала, як наростає всередині збудження. Ще кілька місяців тому я б з острахом чекала такої ночі: попереду виступ і перевдягання разом із сотнями вродливих людей у чарівних шатах. Я досі нервувалася, проте думала, що все це може виявитися… веселим.
Я подивилася на невеличкий годинник на камінній полиці й насупилася. Служниця вже мала б принести мою нову шовкову
ке
фту
; якщо вона не з’явиться найближчим часом, доведеться вбрати стару вовняну або позичити щось у Марії.
Щойно я про це подумала, як пролунав стук у двері. Та це була Женя — її стрункий стан обгортав вершковий шовк, рясно вишитий золотом, а руде волосся було зібране у високу зачіску, демонструючи важкі діаманти у вухах і шляхетний вигин шиї.
— Ну? — запитала вона, крутячись у всі боки.
— Я тебе ненавиджу, — всміхнулася я.
— Я справді маю дивовижний вигляд, — зазначила вона, милуючись собою в люстрі над умивальником.
— Трохи скромності тобі б не зашкодило.
— Сумніваюся. Чому ти досі не вдягнута? — поцікавилася вона, перериваючи захоплене розглядання свого відображення й помітивши, що я досі у мантії.
— Мою
кефту
ще не привезли.
— Ой, ну Творці дещо приголомшені запитами королеви. Переконана, її привезуть сюди. А тепер сідай перед дзеркалом, аби я могла зробити тобі зачіску.
Я мало не заверещала від захвату, але стрималася. Сподівалася, що Женя запропонує зробити мені зачіску, але не хотіла просити.
— Я думала, ти допомагатимеш королеві, — зауважила я, коли моторні дівочі руки взялися до роботи.
Вона закотила бурштинові очі.
— Я не всемогутня. Її високість вирішила, що почувається недостатньо добре, аби сьогодні ввечері навідатися на бал. У неї болить голова. Ха! Та я цілу годину витратила, щоб позбавити її «гусячих лапок».
— То вона не прийде?