Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 63 из 158

Глава 24

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Тієї ночі Ківа знов опинилася в лазареті.

Було вже за північ, а вона ніяк не могла заснути — частково тому, що тривожилася через подорож, яка їх очікувала, але переважно через те, що не могла припинити думати про їхню зустріч із Тіппом того дня. Опісля він годинами її уникав, навіть перебрався до кімнати Джарена, бо знав, що туди вона не піде. Робив усе, що міг, аби триматися від неї якомога далі, і хоч Ківа розуміла це, їй усе одно було боляче. Якби він тільки дозволив їй заговорити з ним,

пояснити

…

Ківа зітхнула й відкинула завіси біля ліжка Наарі й побачила, що вартова мала геть такий самий вигляд, як і минулої ночі.

Якийсь час Ківа нічого не робила, просто дивилася на вартову й темні тіні, що кружляли навколо неї. А потім потяглася і зчепила їхні пальці в замок.

— Ґалдрік мав рацію, — тихо сказала Ківа. — Я

боюся

своєї магії. Я боюся

себе

. — Вона видихнула й визнала: — Однак найбільше боюся втратити ще когось, хто мені небайдужий. — Вона стиснула руку вартової. — Ти потрібна мені тут, Наарі. Ти потрібна

нам

тут.

Її слова не пробудили вартову з її неприродного сну, але Ківа прийшла сюди не для того, аби поговорити з подругою.

«

Ти

та

,

ким

вирішуєш

бути

,

Ківо

, — сказав їй Ґалдрік того ранку. —

Хорошою

чи

поганою

,

це

твоє

рішення

».

Ківа хвилювалась про те, на що здатна її магія і на кого може перетворитися просто зараз, але абсолютно так само вона знала себе. Ківа пройшла через таке пекло, щоб дістатися до того, де тепер була, і настраждалася за десять років — навіть за десять

тижнів

— дужче, ніж більшість людей за все їхнє життя. Усе в ній було проти самої

думки

спокуситися і використати свою магію на користь зла.

Ківа припустилася багатьох помилок. Жахливих, страшних, таких, що руйнують життя. Але, на щастя чи на жаль, вона завжди робила те, що вважала за потрібне. Її магія не визначає, хто вона, і так само не має сили визначати її долю.

Тільда обрала використати смертельну магію, хоч і ненадовго. Зулейка обрала такий самий темний шлях. Проте це був не Ківин вибір — і ніколи ним не стане.

«

Ти

не

така

,

як

вони

,

Ківо

, — говорила її бабуся перед своєю смертю, —

ти

світло

проти

їхньої

темряви

».

Ківа стояла там, дивилася вниз на Наарі, як раптом відчула, що щось у ній ворухнулося. Її магія була подарунком, а не зброєю. І нема причин боятися. Це її частина, така сама справжня і життєдайна, як і сама кров у жилах.

Вона

вирішує, що робити з нею, а не хтось інший.

І тому була націлена використати її на благо.

У минулому, зараз і в майбутньому — вона

завжди

використовуватиме її на благо.

І почне просто зараз.

Глибоко вдихнувши, Ківа міцніше стиснула Наарі й заплющила очі, викликаючи магію у своїй крові. Вона не дозволить своїм думкам забрести на шлях страху, не дасть силі темряви шансу.

Шепочучи собі під ніс, Ківа скандувала:

— Я хороша. У мене все під контролем. І я не боюся.

Ківа думала, що це буде важко, що їй доведеться боротися за це й за покору, але здавалося, що магія чекала, поки дівчина нарешті покличе, використає і

прийме

її. Майже одразу вона відчула легке поколювання в пальцях, тепло почало заповнювати вени, а тоді золотисте світло пронизало навіть крізь заплющені повіки, сила витікала ніжними цілющими хвилями.

Ківа ледь не заплакала від відчуття, яке пронизувало її, — чистота магії, ця

прекрасність

. Це не було злом —

вона

не була злом.

Вона чи то схлипнула, чи то засміялася, коли забажала, щоб її сила зруйнувала тіні Зулейки й звільнила Наарі.

Пальці вартової ворухнулися.

Ківа підстрибнула й розплющила очі саме вчасно, щоб побачити, як її цілюще світло згасає, забравши із собою сліди смертельної магії.

Тіні Зулейки зникли.

Ківа зробила це. Це навіть не було

важко

. Їй просто треба було повірити в себе — не

боятися

себе.

— Наарі? — прошепотіла Ківа, злегка похитуючись, забувши, яка вона завжди стомлена після того, як використовує магію. — Наарі, це Ківа. Ти можеш…

Бурштинові очі розплющилися.

Наарі прожогом вистрибнула з ліжка й схопила Ківу, і вони впали на підлогу, простирадла заплутувалися в ногах, завіси рвалися і падали на них.

—

Що

ти

… — прохрипіла Ківа, але більше нічого не змогла видавити із себе, бо пальці вартової вже стискали її горло.

У Ківи була лише мить, щоб запанікувати, але вага Наарі раптово зникла, руки відпустили Ківину шию, а саму вартову схопили й відтягли якомога далі в глиб палати.

— Наарі, припини!

Якби вже й так не була знесилена від страху, вона заціпеніла б, почувши холодний тон Джарена. Хоч у лазареті було темно, Ківа бачила, як він бореться з Наарі, намагаючись стримати її.

—

Пусти

мене

! — прогарчала Наарі. — Її сестра — Змія! Вона Корентін! Вона…

—

Досить

! — повторив Джарен, цього разу твердіше. — Я знаю.

Ми

знаємо. Просто зупинися, і я поясню.

Після цих слів Наарі спинилася, але її тіло досі було напруженим, а погляд божевільним. Але потім вона ошелешено оглянулася навколо, її обличчя збентежилося.

— Ми в Срібношипі? — запитала Наарі, кивнувши на ряди порожніх лазаретних ліжок.

Ківа, досі лежачи на підлозі, подивилася на Джарена й вимогливо запитала:

— Ти слідкував за мною?

— Звичайно, — миттю відповів він. — Ти справді думаєш, що я настільки тобі довіряю, що дозволю самій блукати вночі по базі?

— Базі? — запитала Наарі. — Якій базі?

Проте Ківа не чула відповіді Джарена, бо її пронизав раптовий біль. Зважаючи на все, що сталося, було неправильно засмучуватися через ці слова. І все ж того болю, який вона відчула, так легко не позбутися.

— Що тут у біса відбувається? — почувся голос Кальдона із входу до лазарету. Він примружився в темряві й швидко рушив до них. — Гамір, який ви тут влаштували, розбудив пів…

Він запнувся, коли підійшов так близько, щоб чіткіше їх бачити: Джарен досі тримав Наарі, яка вже вийшла з коми, а Ківа лежала заплутана в простирадлі на підлозі.