Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 87 из 147

Глава 30

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Усе повітря вилетіло з Ківиних легень, поки вона спостерігала, як лезо летить до Джарена.

—

НІ

! — закричала вона, але її почули тільки ті, хто був найближче: музика гучна, натовп густий. І вона була надто далеко, аби зробити що завгодно, крім як нажахано витріщатися на те, що от-от мало трапитися.

Зулейка була швидка, її меч мчав крізь повітря.

Але Джарен — швидший.

Ківа не бачила, як він дістав свою зброю, але замість того, щоб Зулейка розпанахала йому груди, пролунав скрегіт сталі об сталь, коли їхні мечі зустрілися. Цей звук привернув значно більше уваги, ніж Ківин крик.

Клієнти повернули затуманені погляди, спостерігаючи, як решта бунтівників зриваються на ноги, дістають мечі й кидаються до Джарена.

На їхньому боці була серйозна чисельна перевага…

Та все змінилося.

Бо раптом з’явилася Наарі, каптур злетів з її голови, демонструючи лютий вираз обличчя, коли вона виринула з тіней. Два її мечі майнули в повітрі.

Змія —

Зулейка

— негайно переключила увагу на Наарі, вирішивши, що Золотий Щит становить значно більшу небезпеку. Вони шалено крутились одна довкола одної, а Джарен відбивався від решти бунтівників, захищаючи не тільки себе, а й найближчих цивільних, які почали усвідомлювати небезпеку і похапцем тікали. До Ківиних вух долітали крики, люди панікували, перечіплюючись одне через одного, квапливо намагалися втекти в безпеку… і криків побільшало, коли вхідні двері рвучко відчинились і в «Червоний будинок» увірвався загін Королівських Вартових у срібних обладунках, з капітаном Верісом на чолі.

Навіть ті клієнти, які сп’яніли від наркотиків найдужче, протверезіли від такого видовища, напівголі почали тягтися по свій одяг, а ті, хто досі був у масках, почали нижче натягувати каптури… і Ківа теж.

Вона повинна піти,

негайно

.

Але до того як Ківі вдалося змішатися з потоком народу, вона побачила, що сестра помітила вартових, які прямували до неї. Зулейка швидко просигналізувала комусь, кого не було видно, і за частку секунди все світло згасло.

Крики клієнтів перетворилися на вереск, Ківу штовхали ліктями та плечима, сліпо несучись повз неї. За лічені миті люмоній знову засвітився, кімната набула попереднього червоного відтінку, але Ківа вже знала, що побачить.

Зулейки й бунтівників не було.

Ківа використала хаос у «Червоному будинку», аби втекти поміж наляканих клієнтів і розчинитися в темряві найближчого провулка до того, як хтось її впізнає. Вона скривилася від думки про те, в яку халепу Джарен втрапив, упевнена, що Наарі знавісніє.

Сьогодні пронесло… і то ледве. Якби Наарі не з’явилася вчасно, Джаренові довелося б боротися з цілою групою бунтівників, включно з Зулейкою, самому. І якби Королівські Вартові не ввірвалися, то бунтівники, можливо, не втекли б. Когось могли поранити. Когось — убити.

І то була б Ківина провина… бо її обвели довкола пальця.

Повільно крокуючи вздовж річки, Ківа збагнула, що Зулейка навіть не збиралася попереджати бунтівників, що їхнє місце зустрічі викрито. Натомість вона використала їх, щоб влаштувати пастку.

То було розумно, це Ківа повинна була визнати. І як­би спрацювало…

Ківа не завершила свою думку, не в змозі витримати, куди та вела.

Повертаючись до палацу, Ківа всю дорогу не могла розібрати, на кого сердита більше: на Зулейку, Джарена чи на се­бе. Зулейка ризикнула приїхати до міста сьогодні, а ще більше ризикнула, влаштувавши напад на принца-­на­ступ­ни­ка. Але Джарен пішов прямісінько в її пастку, діючи ім­пуль­сив­но, за небезпечною зачіпкою, без жодної підмоги.

Щодо себе, то Ківа більше, ніж будь-коли, була розчарована двоякістю свого мислення, не знаючи, за кого вона боялася більше під час сутички — Зулейку чи Джарена. Якби її сестру поранили — чи впіймали, — то Ківа не знаходила б собі місця. Але те саме було правдою і стосовно Джарена, який був не в меншій небезпеці, а можливо, більшій.

Вона не могла продовжувати отак, почуваючись, наче її постійно роздирають на дві частини. То було виснажливо… і зводило її з розуму.

Діставшись до залізної решітки, Ківа потерла скроні та спустилася в тунель. Втомлена і змерзла, єдине, чого во­на хотіла, — це дістатися до своєї кімнати і впасти в ліжко.

Але коли вона нарешті потрапила у свою кімнату в схід­ному палаці, то збагнула, що ніч іще не завершилася.

Наарі сиділа в темряві на її ліжку. Вона сказала два слова, і її голос був тихим і вбивчим:

— Як прогулянка?

Ківа завмерла у дверях, її розум спорожнів, коли вона побачила блискучі очі вартової.

— Тобі пощастило, що гроза минула, — сказала Наарі, її тон був оманливо ввічливим. — Під дощем подорож була б неприємною.

— Я не… — почала Ківа, вирішивши вдати, що нічого не розуміє, але її перебили:

— На твоєму місці я б ретельно обміркувала, що скажу далі, — застерегла Наарі, підводячись одним плавним рухом, її затягнуте в шкіряні обладунки тіло бриніло від люті.

Ківа прикусила язика і зайшла глибше в кімнату. З бал­кона проникало місячне світло, видовище було мирним… але не давало їй відчуття спокою.

Приречено зітхнувши, вона сказала:

— Якщо збираєшся на мене кричати, то просто кричи.

Очі Наарі звузилися:

— А чому б я мала на тебе кричати, Ківо? Через яку частину сьогоднішньої ночі я повинна на тебе сердитися?

Мудрість підказала Ківі прикусити язика.

— Ти хоч здогадуєшся, як погано все могло обернутися? — наполягала вартова. — Якби я не побачила, як ти і Джарен крадькома йдете з палацу…

Ківа скривилася, усвідомлюючи, що

ось

як

її викрили з самого початку.

— …і якби не забила тривогу, і не сказала Верісу, куди, на мою думку, ви зібралися… — Наарі припинила свою тираду й різко сказала: — Не дивися так на мене! Невже ти дійсно думаєш, що людина, яка дала Джаренові зачіпку, не знала, що він щось накоїть, і не впевнилася, що і я маю всі деталі? Я тебе прошу!

Ківа тишком вилаялась, усвідомивши, що, звісно ж, Ейдран сказав би все Наарі. Двоє вартових, які з Джареном планували місію в Заліндові… вони були настільки близькі, наскільки можливо.

— Я, чесно, не знаю, чи більше серджуся на Джарена за те, що він нерозсудливий упертий йолоп, чи на тебе за те, що пішла за ним, замість зупинити його, — заявила Наарі, люто кривлячись. — Чому, заради богів, ти вислизнула за ним, Ківо?

Ось

чого я не збагну.