Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 85 из 147

Глава 29

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Ідучи палацом до своєї спальні, Ківа бентежилася від Кальдонових прощальних слів.

Усе, що трапилося того дня, почало її наздоганяти, і вона почувалася достатньо втомленою, щоб заснути; але план негайно завалитися в ліжко зник, коли вона помітила похмуру постать, одягнену в усе чорне, яка, швидко рухаючись, зникла за рогом.

Вона знала ті плечі. Впізнала б їх будь-де.

То була Джаренова постать. Але… чому він потайки крадеться власним палацом?

«Ви дійсно думаєте, що Ейдран дав би мені таку інформацію, знаючи, що я з нею зроблю?»

Ківа застогнала. Ну звісно, Джарен обрав серед усіх ночей саме цю, щоб навідати таємне місце зустрічі бунтівників… якщо він дійсно займався саме цим. Та Ківина цікавість була надто сильною, щоб це проігнорувати.

Жалкуючи, що не перевдяглася з піжами перед тим, як іти до Кальдона, Ківа міцніше затягла плащ і поквапилася за принцом, ретельно тримаючись на чималій відстані від нього.

Він ішов усе вниз, поверх за поверхом, доки не дістався на перший… а тоді пішов нижче.

В тунелі.

Джарен не ризикує, збагнула Ківа, йдучи слідом за ним під річку і до західного палацу; вони обоє старанно трималися в тіні. Він не мав наміру, щоб хтось бачив, як він покидає територію, тому що прямував до таємного евакуаційного проходу.

Ківин пульс пришвидшився, коли він зник у дверях, які вели з головного шляху. Вона не могла йти прямо за ним: якщо не дати йому час пройти далі тунелем, її буде викрито.

То була мука. Вона почувалася дуже помітною і переступала з ноги на ногу. Але була середина ночі, підземні переходи моторошно безлюдні. Ніхто не знав, що вона там. Ніхто не знав, що

Джарен

там.

Наарі вб’є його, коли дізнається.

Якщо

дізнається, подумки виправила себе Ківа.

Коли, за її судженням, минуло достатньо часу, Ківа відчинила двері —

тихесенько

— і прослизнула в них. Вона поквапилася численними сходинками вниз слабко освітленим тунелем і зупинилась, лише коли дісталася розгалуження на шляху.

Уважно дослухаючись, вона спробувала почути, де Джа­рен. Якщо він сповільнився, то вона могла налетіти на нього в чорнющому тунелі, а якщо пришвидшився, то могла загубити його. Треба було побачити, куди він піде, вийшовши крізь ґрати: якщо зникне в місті, їй не вдасться відшукати його. Ківа вирішила не чекати надто довго і рвонула правим тунелем, темрява заблокувала їй поле зору. На відстані вона чула виразне шкрябання металу, її серце загупало, коли вона збагнула, що Джарен уже практично на поверхні… а вона занадто далеко.

Відкинувши будь-яку обережність, вона сліпо помчала вперед, доки мізерний натяк на місячне світло не потрапив їй на очі й тунель забарвився опівнічно-синім. Вона різко зупинилась і пішла обережніше, помітивши сходи всього за кілька кроків попереду.

Ківа кинулася вгору настільки швидко, наскільки наважилась, і побачила металеві ґрати на місці. Вона штовхнула метал угору і відсунула вбік, кривлячись від жахливого скреготу. Але не було потреби перейматися, що Джа­рен — чи

будь

-

хто

— почув, бо, висунувши голову, вона вловила слухом плюскіт річки: решітка була значно ближче до берега, ніж вона думала.

У Ківи пішов певний час, щоб розібратися, де во­на є. Палацові мури — позаду, Серін — праворуч, і нічого, крім латки темних насаджень, між нею і найближчими міськими вулицями. Не було позолоченої огорожі, що вказувало на те, що вона позаду палацу, але, напевно, за рогом від воріт під охороною, якими вони з Кальдоном скористалися в ніч її викрадення. Ніде не було жодної душі… окрім Джарена, який змішувався з тінями, поспішаючи між деревами через парк.

Підтягнувшись і вибравшись крізь прогалину, Ківа помчала за ним вулицею, яка огинала річку, повз пишні помешкання на набережній і зали гільдій, господарчі палати, торгові склади. Будівлі були яскраво освітлені зсередини, але на дорозі достатньо темно, щоб приховати їх від цікавих очей.

Вони прямували все вперед і вперед, незабаром діставшись однієї з більш обшарпаних околиць, яка переходила в до­ки, — найбільш схожий на нетрі район Валленії. Во­ни були на її краю, однак усе одно було чутно багатші внутрішні вулиці міста, тож Ківа не почувалася так, наче на неї нападуть і залишать помирати.

Крокуючи за Джареном, вона почала думати, чи не зробила помилку, пішовши з палацу. Навіть якщо він розслідує Ейдранову зачіпку, Зулейка обіцяла попередити міських бунтівників. Джарен не знайде нічого (і нікого) зайвого. Це означає, що нема сенсу його переслідувати.

Та все ж Ківа не могла стриматися.

Особливо коли побачила, що він звернув, зупинився перед похмурою будівлею, швидко озирнувся через плече, а тоді пірнув у прохід.

Ківині брови підлетіли аж до лінії волосся, коли вона підійшла до яскраво-червоних дверей — зсередини долинали звуки гучної музики й надривний регіт, які відлунням розкочувалися по ніби тихій алеї. Але вона почула не тільки музику і сміх… були й тихі звуки, які могли долинати лише з «Червоного будинку», одного з прославлених валленійських борделів.

Ківині щоки запалали, коли вона подумала, чи не помилилася щодо мети, з якою Джарен пішов з палацу. Але… ні. Кальдон, можливо, і навідався б у «Червоний будинок», але Джарен не здавався Ківі тим, хто шукатиме насолод у такому товаристві. Це повинна бути адреса, яку дав йому Ейдран.

Готуючись до того, куди вона от-от зайде, Ківа підняла каптур, а тоді відчинила двері й увійшла. Різкий запах фіміаму забив їй носа, очі пристосувалися до інтер’єру у відтінках яскраво-червоного: люмонієві лампи були прикриті червоними тканинами і відкидали червоні тіні на кожну поверхню.

У салоні було повно людей: одні в плащах і масках, інші вже на різних стадіях оголення. Дехто стояв, дехто лежав на вишуканих меблях кольору вина, решта танцювали під гучну чуттєву музику. Тонкі полотна спадали зі стелі, начебто даючи відчуття приватності, але тканина була прозора, просто-таки мрія вуаєриста.

Ківа, приховуючи обличчя, проклала собі шлях глибше у кімнату в пошуках Джарена. Клієнтів було так багато, що їй довелося двічі все ретельно оглянути, перш ніж вона помітила, що він розмовляє з пишнотілою жінкою, яка вказує в куток червоного салону. Його покрита голова нахилися в знак подяки, і він рушив у тому напрямку.