Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 15 из 147

— А де Оріель? — запитала Ківа. Жвавий юний принц став з Тіппом нерозлийвода з того часу, як вони зустрілися два дні тому. Хоч куди йшов один, другий рушав слідом, принаймні до сьогоднішнього вечора.

— Королівська сім’я зазвичай спостерігає за відкриттям сезонного фестивалю з палацу, — сказала Наарі. Во­на подивилася на Джарена і наголосила: —

Разом

.

Ківин погляд також перемістився на нього.

— А ти втік.

Після шести тижнів поруч із чванькуватою принцесою Міррин і кокетливим принцом Кальдоном Ківа не могла його звинувачувати.

— Не вперше і не востаннє, — сказав Джарен з ус­міш­кою, в якій зовсім не було каяття. — Звідки, на твою думку, я знав це місце? Ходив сюди роками.

Наарі ледве чутно застогнала, а тоді сказала:

— Збирайтеся. Ми йдемо.

Світлове шоу завершилось, і ніхто не сперечався зі стислим наказом вартової.

Тіпп допоміг зібрати залишки їжі в кошик, жменями запихаючи в рот крекери й сир так, наче йому більше ніколи не випаде нагоди поїсти. Ківа розуміла такий відчай і думала, скільки часу мине, перш ніж це зникне… у них обох.

Порив вітру вдарився об дах, вона затремтіла і потерла руки. Помітивши її реакцію, Джарен зняв свою куртку і накинув їй на плечі. Тепло негайно просочилося в неї, коли вона прослизнула руками в рукави, заспокійливий запах свіжої землі, морської солі, ранкової роси та деревного диму залоскотав ніздрі. Земля, вітер, вода і вогонь — запах унікально Джаренів.

— Дякую, — прошепотіла вона, рішуче ігноруючи те, як спокусливо його сорочка облягає м’язи.

— Для тебе що завгодно, — сказав Джарен, під­морг­нув і нахилився зібрати решту їхніх речей. Рух зробив його статуру ще рельєфнішою під місячним світлом, його тіло настільки бездоганне, що…

— Кхм, — кашлянула Наарі, її обличчя лишалося суворим, але бурштинові очі сміялися.

Силою волі проганяючи жар зі щік, Ківа склала пікнікове покривало і передала Джаренові, який забрав важкий кошик у надто охочого допомогти Тіппа.

— Готово, — сказав Джарен Наарі.

Вона й оком не повела на те, що принц-наступник несе їхні речі, наче в’ючна коняка. Він роками поводився значно приземленіше, ніж належало за статусом. З-подібний шрам на руці — доказ того, що він служив своїм людям, того, на що він готовий піти заради їхньої безпеки.

Ківа відчула провину, але проігнорувала це і пішла за Наарі — та прямувала через дах і далі повз ветхі двері до сходів, які вели прямо на вулицю. Ківа зиркнула на Джарена, дивуючись, чому він не провів її туди цим значно надійнішим входом, але він уникав її погляду.

«Реально, навчися мені довіряти», — сказав він їй раніше. Ківа заледве не фиркнула, усвідомлюючи, що його наміром було нагадати їй: з ним вона в безпеці… завжди.

Не те щоб вона цього й так не знала.

— Давайте швидше, — поквапила Наарі, перебиваючи Ківині зрадливі думки і підганяючи їх алеєю.

Тепер у повітрі відчувалася небезпека, майже так, на­че за ними спостерігали, але Ківина стурбованість злегка послабилася, коли вони наблизилися до головного шляху, світло і звуки фестивалю дужчали з кожним кроком, який наближав їх до річки.

Наарі лайнулася, коли вони вийшли з бічної вулиці й застали рій людей, які стояли плечем до плеча, танцювали, сміялись і співали під музику. Так багато веселощів… і перекрито шлях аж до палацових воріт.

— Мені це не подобається, — сказала вартова, ви­пнув­ши губи. Ківа ледве її розчула понад різкими звуками вуличної вечірки.

— Це до світанку, — підказав Джарен, що не покращило настрій Наарі. — Може, ти не проти, аби ми лишилися тут на всю ніч…

Він швидко закрив рота після погляду, який вона йому кинула.

— Я прокладу нам шлях. Ви втрьох ідіть

чітко

за мною, — наказала Наарі. Одна її рука напружилася на ру­ків’ї меча, наче вона збиралася прирізати всякого, хто стане їм на дорозі. — Жодних зупинок, жодного роззирання довкола. Прямо до воріт.

Вона дочекалася, доки приверне Тіппову увагу, адже той витріщався на хаос широкими, жагучими очима. Коли він врешті збагнув, чого вона хоче, то без особливого бажання погодився.

Натовп поглинув Наарі, щойно вона зробила крок у то­му напрямку, але Ківа добряче підштовхнула Тіппа, аби лишався якомога ближче до вартової. Джарен підштовхнув Ківу вперед, а сам лишився в ар’єргарді, — це мало б не сподобатися Наарі, але раніше Джарен мав рацію: схоже, всім було байдуже до того, що серед них опинився принц-наступник. Для фестивальників вони бу­ли лише чотирма містянами, які намагаються прокласти собі шлях.

Коли вони були на півшляху до палацу, залунала му­зи­ка і довкола них зринули потужні вигуки, тупання ніг, стрибки пітних тіл струснули землю. Ківа не чула нічогісінько через задоволені верески і ледве могла розгледіти постать Наарі, яку поглинув рухливий натовп. Десь дорогою Джарен покинув кошик і покривало, вивільнивши обидві руки, щоб натомість триматися за Ківу і розчищати для неї дорогу, а вона намагалася це робити для Тіппа.

Прозвучав ще один могутній вигук, стрибки посилилися. В Ківу кігтями вчепилася клаустрофобія, аж тут заблукалий пияк сильно відштовхнув її вбік і відірвав її пальці від Тіппа. Вона жахливо спіткнулася, і встояти на ногах вдалося лише завдяки міцній хватці Джарена. Та все одно вони вдвох врізались у групу людей, які загубились у веселощах до безтями.

Одного швидкого погляду вистачило Ківі для того, щоб збагнути: вона ще бачить Наарі… але не бачить Тіппа.

Негайно забувши про клаустрофобію, Ківа заволала його ім’я, перекрикуючи музику, а над вухом Джарен ро­бив те саме. Вони разом пірнули вперед — і помітили хлопчика на землі. Той силкувався підвестися.

— Його затопчуть! — вигукнула Ківа, серце стрибнуло їй в горло.

Вона ледве договорила. Джарен проштовхався повз неї крізь задушливий натовп, дістався до Тіппа одночасно з Наарі, й вони вдвох поставили хлопчика на ноги.