Страница 146 из 147
— Мені боляче це визнавати, зважаючи на те, якої я думки про Зулейку…
Тор ледве втримався від того, щоб фиркнути, адже найкраща подруга терпіти не могла його старшу сестру.
— …але вона діло каже, — продовжила Рес. — Я знаю, що Ківа, це, ну,
Ківа
, але десять років — довгий час. А десять років у такому місці, як Заліндов…
— Я цілком усвідомлюю, що вона не буде тією самою семирічною дівчинкою, якою колись була, — сказав Тор, його терпець уривався. — Я теж не той дев’ятирічний хлопчик. Але це не означає, що вона стала якимось монстром. Якщо хтось може пережити Заліндов і зберегти шматочок людяності, то це Ківа. Я в це вірю.
Тому що альтернатива… Торел не міг змусити себе навіть думати про таке.
Ресіндині мозолясті від меча пальці впіймали його із заспокійливим стисканням.
— Так і є, Торе. Ми заборгували їй принаймні шанс показати нам себе. — Ще рукостискання, а тоді вона опустила голос до шепотіння: — Співчуваю через твою матір.
Тор заплющив очі, на нього ринула хвиля емоцій. Горло стиснулось, і йому довелося кілька разів ковтнути до того, як вдалося прошепотіти:
— Ми обоє знаємо, що вона вже давно не поводилась як моя мати.
Рес підсунулася ближче і поклала голову йому на плече, пригортаючись збоку.
— Від цього не легше.
Вона не помилялася. Але Торел повільно оплакував матір — яку колись знав, колись любив — уже багато років. Хоч йому й важко було це визнати, Тільда Мерідан померла задовго до того, як потрапила в Заліндов, а того дня, як стала Тільдою Корентін, — того дня, як вийшла зі сховку, ведучи за собою тих, хто лишився від її сім’ї, та об’єдналася з бунтівниками як їхня давно втрачена королева.
Для Торела все змінилося в ту мить, його життя стало на інший курс. Зулейці також не дали вибору щодо долі, яка на них чекала, але його старша сестра пішла за матір’ю, гартуючи своє серце, від болю через те, що вони втратили…
кого
втратили. Тору не вдавалося так легко переключити свої емоції. Йому не вдавалося забути, що в них колись були молодший брат і лагідний батько, була ще одна сестра, яку він дуже любив… і не допоміг. Керін і Фаран Мерідани зникли назавжди, але Ківа… Вперше за десятиліття Тор відчув спалах надії. Вона вільна. Ківа
вільна
. І він зробить усе необхідне для того, щоб знайти її, захистити, як мав зробити тієї ночі десять років тому.
— Я тут, Торе, — тихо сказала Рес, відчуваючи боротьбу емоцій у ньому. — Що б тобі не було потрібне. Ти знаєш це.
Він знав. Якщо і є людина, на яку він може розраховувати в цьому богами забутому світі, то це Ресінда Лорін. Не мало значення, які випробування перед ним постануть, — вона завжди буде поруч. І він потребуватиме її в майбутньому ще більше, ніж раніше.
— Не хочу говорити про матір, — нарешті сказав Тор хрипко від почуттів, які ледве втримував: злість, біль, обурення, образа і всеосяжна журба за тим, ким вона колись була і більше ніколи не буде.
— І не треба, — сказала Рес із розумінням. — Принаймні зараз.
Тор довго видихнув і міцніше стиснув її руку:
— Треба відшукати Ківу.
— Так і зробимо, — пообіцяла подруга. Помітивши зміну в його настрої, вона підвела голову з його плеча й подивилася йому в очі. — Що я маю зробити?
Сам факт того, що вона запитала без тіні сумніву, важив для Тора дуже багато. Рес не знала Ківи — його сестра вже була в Заліндові на той час, як вони познайомились. Але Рес знала, як багато Ківа означає для нього і як глибоко він відчуває її втрату щодня. А він, у свою чергу, знав, що Рес зробить що завгодно, аби полегшити його біль.
Та йому хотілося б, щоб не потрібно було користуватися її пропозицією.
— У записці йдеться, що вона на шляху до Валленії, — сказав Тор, і в його думках промайнула закривавлена тканина. — Зважаючи на затримку, з якою до нас дісталося її повідомлення, вона вже може бути там. Столиця чимала — Ківа може бути де завгодно. Але в мене є відчуття, що я знаю, куди вона піде, щойно з’явиться шанс. І якщо я маю рацію, нам потрібно мати когось там, щоб чекали на неї.
— Когось? — повторила Рес, питально вигинаючи брову. — Не тебе?
— Я буду там, щоб зустріти її, але…
Тор наморщив лоба, міркуючи про найкращий спосіб не просто знайти сестру в такому великому місті, як Валленія, а й уберегти її на випадок непередбачених ускладнень. Він з досвіду знав, що
завжди
бувають непередбачені ускладнення. Йому потрібен був хтось, кому він міг би довірити наглядати за нею, доки Зулейка не пустить її в табір; когось, хто лишався б близько, щоб допомогти, якщо вона потрапить у халепу.
У нього з’явилась ідея, коли він подивився на подругу, і слова випурхнули до того, як він встиг їх зупинити:
— Наскільки заіржавіли твої цілительські навички?
Рес моргнула:
— Що?
Повільна усмішка виникала на Торових вустах, поки його план набував чіткіших обрисів.
— Не зважай… якщо все піде як треба, тобі вони не знадобляться. Тож краще питання ось яке: наскільки заіржавіли твої акторські навички?
Вона не встигла відповісти — він продовжив:
— Тому що мені потрібна послуга. І тобі це не сподобається.