Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 117 из 147

Загубившись у праведному гніві (і відчайдушно намагаючись придушити дедалі сильніший відчай), Ківа мало не поїхала до палацових конюшень, забувши, що її скакун належить академії, а їй потрібно берегти своє прикриття. Вона швидко повернула коняку, вдячно поплескала кобилу і вручила віжки конюхові.

— Ви швидко, — сказав він.

— Як і обіцяла, — Ківа начепила усмішку, подякувала йому за допомогу і розвернулася йти.

Вона потрапила до палацу за рекордний час, маючи намір одразу вислизнути, але вже з флаконом. Проте щойно вона зайшла до своєї вітальні — різко зупинилася, побачивши, хто на неї чекає.

Уся сім’я Валлентіс, без Оріеля, однак з хворобливого вигляду королем, стояли в кімнаті разом з Наарі та капітаном Верісом, і всі вони повернулися до Ківи, а напругу можна було відчути на дотик.

Ківа зблідла.

Вони знають?

Знають

?!

Але швидко глянувши на Кальдона, вона побачила, що він ледь помітно хитає головою: мовляв, її таємниця в безпеці.

Їй не надто полегшало, адже щось очевидно було не так, і вона ковтнула зненацька сухим горлом і за­питала:

— Щось трапилося?

— Де ти сьогодні була, Ківо? — запитав король Стеллан. Його обличчя було смертельно блідим, але голос — сталевим.

Міркуючи, знають вони чи ні, що вона знову потайки їздила за місто, Ківа почала здалеку:

— Я… я пішла побачитися з подругою в Срібношипі. Цілителькою, яка приходила тієї ночі до палацу, щоб полікувати мене після… після…

— Все гаразд, Ківо, будь ласка, не хвилюйся, — сказала Аріана, підходячи й беручи Ківу за руки. Незважаючи на ласкаві слова, довкола неї теж була напружена аура. Але замість сумнівів Ківа зосередилася на тому, щоб відділити спогади про свою останню зустріч із королевою (коли Аріана на неї напала) і не висмикнути руки.

— Тебе не було в палаці весь день? — запитав капітан Веріс, ретельно за нею спостерігаючи.

— Лише з обідньої пори, — сказала Ківа.

— Але ти була тут до того? — перепитав він. — Сьогодні вранці?

Ківа кивнула, і її шлунок зробив кульбіт, коли напруга в кімнаті посилилася.

— Ти відвідувала західний палац? Королівську бібліо­теку?

Після капітанового запитання Ківа подивилася на Джа­рена. Його обличчя було абсолютно замкненим, і це її стривожило більше, ніж будь-що інше.

— До вчора — ні, — повільно відповіла вона. — То був мій перший раз там.

— А сьогодні ти туди не поверталася? — тиснув ­Веріс.

— Ні, навіщо? — Ківа спохмурніла. — Що відбувається?

Наарі виступила вперед і оголосила:

— Сьогодні вранці викрали Книгу Закону.

Єдиним, що Ківа чула тієї миті, був власний пульс у вухах. А тоді вона роззирнулася кімнатою, глянула на всі суворі обличчя — на

Джаренове

суворе обличчя — і зойкнула:

— Ви думаєте, що то

я

?

Королева заспокійливим голосом сказала:

— Ми просто намагаємося з’ясувати, хто міг мати до неї доступ. Підготовкою завтрашнього маскараду займається так багато працівників, що важко за всіма вслідкувати. Але ж тебе не могли відшукати… Ківо, люба, ми просто хочемо почути твою версію подій.

— Я не маю

жодної

версії! — вигукнула Ківа, вириваючи руки й відступаючи на крок. Повернувшись до Джарена, вона запитала його прямо:

— Навіщо б мені…

І зненацька вона обірвала себе на півслові, пригадавши, чому Джарен відвів її в бібліотеку, чому він взагалі показав їй Книгу Закону.

Царствена Тріада.

Книга була однією з трьох речей, яка могла призвести до падіння його сім’ї.

І минулої ночі…

Ківа розповіла про це Зулейці й Торелові.

Розповіла їм

усе

.

Але також розповіла їм, що без усіх трьох речей — одна з яких за багато сотень миль — це не допоможе.

Вони ризикнули вкрасти її безпричинно? Тоді, коли це наразить Ківине життя на небезпеку: збіг у часі надто промовистий, щоб його ігнорувати.

Не дивно, що Джарен дивився на неї так. У нього є причини підозрювати її.

Вона

підозрювала б його, якби їхні ролі помінялися.

— Я цього не робила.

Клянуся

, я… — Ківа швидко спинилась і повернулася до Наарі: — Ти сказала, що це сталося сьогодні вранці?

Вартова кивнула:

— Десь між десятою і полуднем.

З Ківи вирвалося полегшене зітхання.

— Я була тут, — сказала вона їм схвильовано. — Пря­мо тут, у своїй кімнаті. Міряла сукні. Ми не виходили нікуди весь ранок.

— Ми? — запитала Наарі.

Ківа повернула до Міррин благальний погляд.

— Я така нетямуща, забула сказати, — мовила принцеса радше втішено, ніж вибачливо. — Ківа до обіду була зі мною та Невардом, — вона підморгнула Джаренові. — Зачекай-но, тільки побачиш, у що вона буде вдягнена завтра, братику! Можеш не дякувати.

— Міррин, — запитала Аріана суворим і здивованим голосом, — чому ти нічого не сказала?

— Забула, — повторила принцеса, захищаючись. — У ме­не останнім часом багато всього на думці, мамо.

Напруга в кімнаті миттю розвіялась, на її місце прийшли суміш каяття, спрямованого до Ківи, і розчарованих докорів, спрямованих до Міррин. Та Ківі було байдуже, хто що думає, окрім Джарена, і вона глянула на нього. Він рухався до неї, і його обличчя вже не було замкнене, а навпаки, повне емоцій.

Він не зупинився, а зіштовхнувся з нею, притягнув в обійми і прошепотів на вухо:

— Я був певен, що це не ти, але після вчорашнього…

— Розумію. Я б також засумнівалася, — сказала Кі­ва, подумки волаючи на брата й сестру. Якщо вони з цим

якось

пов’язані, вона їм нізащо не пробачить. Те, що в неї алібі, — це просто пощастило… та ще й завдяки принцесі.

— Ну! — сказав Кальдон, плескаючи в долоні. — Я ра­дий, що наша улюблена маленька злочинниця не викрала безцінну евалонську реліквію, але

все

одно

потрібно ді­зна­ти­ся, хто її взяв. Є якісь інші зачіпки?

Ківа відсторонилася від Джарена, щоб скривитися до Кальдона на злочинне прізвисько, але у відповідь він тільки криво посміхнувся. Однак у його кобальтовому погляді мелькав натяк на підозру, і Ківа розуміла: варто очікувати ворожнечі, якщо він знайде будь-який доказ того, що вона — чи її сім’я — мають стосунок до крадіжки.