Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 99 из 127

Алізе вже не могла пригадати, чому вона ніколи про це не розповідала. Власне, дівчина взагалі ні з ким про це не говорила. Тільки зараз їй спало на думку, що вона могла б поділитися цим дивним, винятково особистим досвідом з Кіром, єдиною людиною серед них, яка могла б це зрозуміти. Довгий час Алізе соромилася того, як саме диявол розмовляв з нею, ніби він мав право читати її думки.

А останнім часом...

Тобто...

Їй було соромно зізнатися, що на початку їхніх стосунків вона просто не довіряла Кіру настільки, щоб обговорювати з ним такі речі. А зараз Кір дивився на неї з таким розчуленням, якого дівчина не могла до кінця зрозуміти. Вона не знала, про що він думає, знала тільки, що йому боляче.

—А що він тобі каже? — запитав він.

— Це завжди якась жахлива, іноді навіть незрозуміла загадка, — тихо відповіла вона. — Так було завжди. Хоча іноді мені вдається розгадати сенс його слів.

Дівчина подивилася на Камрана.

— Наприклад, він намагався попередити мене про короля Заала. Він розповів мені історію про твого діда зі зміями за кілька місяців до балу.

Принц був приголомшений.

— Він розповів тобі про мого діда? Але чому?

Вона похитала головою.

— Не знаю. Він також показав мені твій портрет за день до того, як я побачила тебе вперше — на королівській площі, пам’ятаєш?

— Він надсилав тобі

візуальні

повідомлення? — вражено запитав Кір.

—А це так незвично? — поцікавилася вона. — Одного разу я майже побачила його обличчя.

Усі в кімнаті ніби відступили від неї, і загальне здивування змусило всіх замовкнути.

— Я не знав, що він має обличчя, — сказав Омід.

—А він і не має, — здивовано промовив Хазан. — Тобто не зовсім. Він був зведений до такого стану, що є трохи більшим, ніж шепіт. Кажуть, що коли його вигнали з неба, його тіло розплавилося. Тисячі років тому він утратив те, що залишилося від його тіла.

— Ну, що ж, — сказала Алізе, змушуючи себе усміхнутися. — Я не маю уявлення, чому він так зацікавився мною, знаю тільки, що він завжди був поруч.

Вона вказала на Книгу Ар’ї, яку все ще тримала в руках.

— У будь-якому разі, я, мабуть, повинна вам усім сказати...

— Може, нам краще з’ясувати, як перейти до наступного етапу цієї подорожі? — запитав Дін. — Хоч я й зачарований красою цієї занедбаної печери, але мене трохи турбує, що нас не кличуть виконувати наступне завдання...

— О, але я насправді...

— Здається, ніби диявол одержимий вами, місіс, — зауважив Омід.

— Не будь огидним! — з жахом вигукнула Худа.

— Я не хотів бути огидним, — відповів хлопець. — Я лише мав на увазі... Усе це дуже дивно, чи не так? Він постійно її турбує, надсилає дивні повідомлення, намагається показати їй своє розплавлене обличчя... Чому він завжди так прагне з нею поговорити? — запитав він.

— У нього немає обличчя, — стомлено нагадав Хазан.

—А ти пробувала поспілкуватися з кимось іншим? — запитав її Кір.

— З кимось, крім Ібліса?

Алізе застигла, а потім зустрілася з ним поглядом.

— Що ти маєш на увазі?

Кір здивовано похитав головою, хоча його голос був лагідним, коли він заговорив.

—Алізе, — сказав він. — Є тільки одне можливе пояснення твого відкритого, небаченого раніше спілкування з дияволом. Я давно підозрював це, хоча й не мав уявлення про розмах цього явища. Я ніколи не думав, що людина може набути таких здібностей інстинктивно, не маючи за плечима років тренувань, бо ніколи не чув про людину, яка вже народилася з даром телепатії.

— Телепатії? — Алізе відчула, як її пульс пришвидшився. — Але я не... Ти хочеш сказати, що я можу спілкуватися, використовуючи лише свій розум?

— Так, — відповів він.

— Але чому?

— Тому що, — відчайдушно промовив він. — Хіба ти не розумієш? Ти

народилася

Провидицею.

— Книга! — вигукнув Омід. — Книга, книга...

Книга засяяла в її руках, і Алізе, злякавшись, швидко перевернула її, а друзі скупчилися навколо неї. Книга м’яко засвітилася, а її компанія ще більше притиснулася до неї, коли на обкладинці одна за одною почали з’являтися літери.

Урешті-решт, повільно, утворилося нове слово:

КЛЯТВА