Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 98 из 127

РОЗДІЛ СОРОК ТРЕТІЙ

— ЩОСЬ ТУТ НЕ ТАК, — сказав принц, схрестивши руки. — Я завжди покладався на свою інтуїцію, Хазане, і ти це знаєш. І я можу тобі сказати напевно, що ми щось пропустили.

Алізе знову була збита з пантелику.

їй знадобився деякий час, щоб зрозуміти, що вона знову стоїть у печері, твердо тримаючись на ногах, а Книга Ар’ї усе ще лежить на землі перед нею. Кімната була повністю цілою, ніби її ніколи й не руйнували, і всі стояли саме так, як вона їх і залишила, ніби не минуло жодної хвилини. Ніхто не обернувся, щоб подивитися на неї, ніхто не запитав, куди дівчина поділася, ніхто навіть не помітив, що вона повернулася.

Або ж — ніхто не помітив, що Алізе пішла.

— Я відчуваю це так само впевнено, як і дихання, що виходить з мого тіла, — промовив Камран. — Ми котимося до катастрофи, і я не хочу, щоб він був поруч із нею.

Він указав на Кіра, не дивлячись на нього.

Це

різко повернуло Алізе до реальності. Кір мовчки стояв у кутку кімнати, незворушно вивчаючи темний затінок, що вже стало його звичкою.

— У ньому завади було щось підозріле, — продовжував принц. — Але з кожною секундою я дедалі більше переконуюся, що вся ця пригода є сумнівною. Запам’ятайте мої слова — ми ще пошкодуємо, що взагалі погодилися прийняти його допомогу...

— Камране, — сказав Хазан, виявляючи велике терпіння. — Боюся, ти надто бурхливо реагуєш...

— Надто бурхливо? Коли її раптово атакують таємничі невидимі сили? Ми й досі не знаємо, хто винен у чорній магії, яка отруїла її минулого місяця, хоча я продовжую підозрювати, що винна лише одна людина...

—Хтось може мені пояснити, що відбувається? — стривожено спитала Алізе. — Камране, чому ти такий схвильований?

— Що ти маєш на увазі? — запитав він у розпачі. — На тебе напав диявол!

Боже, вона майже забула.

— О, — промовила вона, кліпаючи очима. — Ну, так, але це не новина...

— Вибачте, Ваша Величносте, але чи не варто нам турбуватися про час, що спливає? — запитав Дін. — Хтось стежить за книгою, чи не змінюється вона?

— Я про це подбаю, — запевнила вона його, піднімаючи фоліант з підлоги. — Вам не потрібно...

Її голос стих, бо сторінки затріпотіли, коли вона розгорнула книгу, і там, де раніше на папері була пляма її крові, тепер був символ: одна спіраль.

Алізе відкрила наступну сторінку: на ній був зображений діамант.

Лінії малюнка були простими, але вони пульсували енергією. Алізе швидко переглянула решту книги, але нічого більше не виявила. Вона витерла пил з порожньої обкладинки, на якій наразі не було написано жодного слова.

Ба більше, книга в її руках була прохолодною на дотик.

Після двох послідовних завдань печера, здавалося, дала їй змогу перепочити.

—А чому таке зло взагалі наближається до тебе? — запитав її Камран. — Ти ніколи не замислювалася, що це може бути пов’язано з ним?

Він знову вказав на Кіра, який заплющив очі, ніби молячись про терпіння.

— Можливо, саме він піддає тебе впливу такого зла...

— Це неможливо, — відказала Алізе, хитаючи головою. — Диявол відвідує мене із самого дня мого народження. Мої батьки розповідали, що він був першим, хто привітав мене біля колиски.

—Що?

— Худа витріщилася на неї.

— Це не може бути правдою, місіс, — сказав Омід.

— І я б хотіла, щоб це не було правдою, — відповіла Алізе.

Хазан був збентежений.

— Чому ви ніколи не розповідали мені про це, Ваша Величносте?

— Не знаю, — сказала вона, замислившись над питанням. — Звісно, я мала б розповісти, адже це дуже важлива деталь мого життя. Просто в ті перші дні у нас із тобою було так мало часу для розмов, а потім, коли ми знову зустрілися, мене було поранено, а потім я захворіла, а потім мене знову ледь не вбили, а потім була клятва на крові та... Загалом, ми були дуже зайняті, правда ж?

—Але ти розповіла про це Кіру, — сказав Камран, намагаючись говорити якомога байдужіше.

Алізе завагалася.

— Так, — сказала вона. — Тобто він і сам так часто зазнає нападів Ібліса, що про це важко не говорити. Це було однією з причин, чому я відчула, що можу зрозуміти його щоденні муки.

Вона обернулася, щоб подивитися на Кіра, та її голос пом’якшав.

— Неможливо зрозуміти, поки не відчуєш на собі, як це жахливо, коли у твоїй голові сидить диявол.

Кір підвів погляд, і його очі були сповнені хвилювання.

—Але це так незвично, — делікатно зауважив Дін. — Якщо не є неможливим отримувати прямі повідомлення від диявола, Ваша Величносте.

— Це і є

неможливим,

— промовив Кір, заговоривши вперше після її повернення.

— Я не знаю, чи є це неможливим, — озвалася Алізе. — Безсумнівно, це незвичайна подія, але важко сказати, чи...

— Це є неможливим, — повторив він, підкреслюючи слова.

— Він має рацію, — сказав Хазан. — Так не буває, Ваша Величносте. Ніколи.

— Тільки уяви, люба, — сказала Худа. — Якби диявол міг говорити з ким завгодно, він би постійно нам дошкуляв. Подумай, скільки шкоди він міг би тоді заподіяти. Йому не дозволяється використовувати чорну магію, якщо його про це не просили. Йому також не дозволяється говорити з тими, хто його не викликав.

Це змусило її замовкнути.

Вона знала всі ці речі про диявола, та хоча їй спадало на думку, що її ситуація є унікальною, вона не думала, що це неможливо.

— Є виняток, — сказав Камран. — Для щойно коронованих монархів, які, як відомо, отримують повідомлення від Ібліса. Мій дід попередив мене про жахи цієї події, коли я був ще дитиною. Це настільки рідкісне й жорстоке явище, що ми роками готуємося до цієї миті, інакше всі ми можемо стати жертвами його інтриг.

— Розумію, — сказала Алізе, починаючи відчувати себе якось дивно. — Тоді, мабуть, ви можете уявити, як важко щоразу витримувати це жорстоке випробування.

— Щоразу? — ахнула Худа.

—А як часто він до тебе приходить? — запитав Кір.

— Раніше це було раз на кілька місяців, — відповіла Алізе. — Але за останній рік частота його відвідувань зросла. Іноді він приходить до мене двічі на тиждень.

Кір напружився.

— І він завжди з тобою розмовляє? Чи це всього лише відчуття?

Алізе зустрілася з ним поглядом, і серце її завмерло, коли вона побачила жар у його очах.

— Так, він завжди зі мною розмовляє.

Кір неначе отримав удар і різко видихнув. Він був майже спустошений, коли сказав:

— Мені дуже шкода.

Раптом здалося, ніби у приміщенні залишилися тільки вони двоє.