Сын ведьмака

ПАМ’ЯТАЙМО

КІР БУВ У ПЕКЛІ.

Він не усвідомлював, де перебуває; не міг зрозуміти, яким світом блукає. Відчуття було таке, ніби чоловіка повільно охоплювала темрява; дим заповнював його легені, а моторошне відчуття пронизувало кістки.

Диявол був близько.

Навколо нього рухалися тіні, насуваючись дедалі ближче; чорні сплетіння, неначе брудні язики, лизали краї його свідомості. У вухах лунали пронизливі скреготливі звуки, а трупний сморід огортав усе навколо; декілька променів світла пробивалися крізь темряву його розуму, ще більше збиваючи його з пантелику. Голова була важкою та безтямною; а сам він був спраглий і напівсліпий. Гострий біль безперервно пронизував його руки та ноги, пульсував за очима, змушуючи зіниці швидко розширюватися. Кір відчував, ніби його розум і тіло були окремими сутностями, ніби його фізичне «я» було перенесено до іншого місця, можливо, у протилежний бік кімнати. Йому здавалося, що він був не зовсім одягнений.

Він не знав, де саме перебуває.

Чоловік ледь усвідомлював, хто він.

— Кіре?

Він неабияк злякався, почувши своє ім’я, інстинктивно відсахнувшись; ноги його заплуталися в м’яких простирадлах, а голова зіткнулася з твердою поверхнею. Біль пронизав його череп.

Її голос.

Він радше відчував її, ніж бачив; її силует розпливався перед ним, наче лінії крізь викривлене скло. Її не мало бути тут. Його зір був непевним, а розум затьмарювала спека. Він ледве дихав.

А може, це був сон?

Чоловік уже не міг розрізнити день і ніч; він відчував, що втрачає розум через лихоманку. Кір добре знав характерні ознаки диявола; він навчився передбачати жахливі моменти перед приходом Ібліса. Перед початком жорстокості та кровопролиття. Але ця галюцинація, без сумніву, була або якоюсь потворною реальністю, або новим і жахливим видом тортур. Кір не хотів заплямовувати її образ своїм брудом, не хотів, щоб вона була десь поблизу від смердючого подиху, що тиснув на його органи чуття, поширюючись по шкірі...

Він заціпенів. Його шлунок здригнувся; огида піднялася всередині нього, коли знайомий жах досяг свого апогею...

— Ні, — крикнув він. — НІ...

—Ми забрали твою душу та спаплюжили її,

— прошепотів диявол.

— Ми зв'язали її кров'ю й заборгованостями. Ми забрали твій розум та заволоділи ним, ми скували його розпачем і смутком вогняним...

— Забирайся, — у відчаї вигукнув Кір. — Геть від мене...

—Ми розбили твоє серце, щоб погратися з ним,

— продовжував Ібліс.

— І не треба тобі знати всіх прихованих причин. Усі ці роки, що минули серед гніву й німоти, ці століття, наче вічність, що пройшли на самоті...

—Але я не хочу тебе кидати...

Він затамував подих. Це знову був її голос.

Боже, її голос.

Йому здалося, що тепер він бачить її, бачить, як вона з’являється перед ним у різнобарвному видінні, а її обриси розмиваються, осяяні світлом. Він кліпнув — і вікна за її спиною спалахнули, наче крила. Тоді він зрозумів — і серце шалено забилося в його грудях, — що він більше не може довіряти власним очам.

— Ти в руках у нас віднині, відтепер і назавжди,

— прошепотів Ібліс. Або ж це був сон?

Засліплені очі Кіра заметалися по кімнаті в гарячковому розпачі, але голоси не замовкали...

— Ти в руках у нас віднині, відтепер і назавжди,

— промовив диявол. —

Хоч ніколи ми не йдемо до безгрішної мети...

— Будь ласка, — сказала вона. — Дозволь мені залишитися...

—Але все ж таки сьогодні ми вітаємо тебе, невідомого для світу спадкоємця, ким ти є...

— Мені нічого від тебе не потрібно, — вигукнув він. — Іди геть, іди геть...

— Кіре...

Чоловік знову різко відсахнувся, ще раз ударившись головою об тверду поверхню, і в очах у нього спалахнув біль.

— Я тільки хочу тобі допомогти, — сказала янгол, раптово наблизившись до нього.

Дихання Кіра стало важким.

Вона була як примарне сяйво, відокремлене від тіла, і тоді він зрозумів, що його мрії перетворюються на реальність — що він втратив розум...

Що він збожеволів.

—Ми ніколи ще не програвали: у цьому присягаємося зірками. Ти ніколи не візьмеш цю дівку, її доля сплетена з нами...

— НІ! — крикнув він. Його почало лихоманити, наче в гарячці. — Відійди від мене... Залиш мене у спокої...

—Але все ж таки сьогодні ми вітаємо тебе, невідомого для світу спадкоємця, ким ти є. Ти в руках у нас віднині, відтепер і назавжди. Може, разом досягнемо ми безгрішної мети...

— Я не покину тебе, — сказала вона, хоча він і не зрозумів, звідки. Її обличчя було вже зовсім розпливчастим, стертим яскравим спалахом світла. — Я не залишу тебе в такому стані...

Кір затремтів; він зовсім утратив контроль над своїм тілом.

—Блазень дуже-дуже радий бачити твою досаду. І за це ти маєш право ось на цей чудовий спадок...

—Мені нічого від тебе не треба, тільки те, що мені належить! — вигукнув він, важко дихаючи. Крапля поту скотилася по його шиї, ударившись об ключицю. — Відійди від мене...

Диявол наблизився, та Кір напружився, здригнувшись від огиди, коли його темні шепоти заглибилися в його тіло.

—Щоб полегшити мандрівку,

— тихо сказав Ібліс. —

Щоб знайти могутню силу, ми дозволимо дівчині взяти книгу за годину...

— Що відбувається? — запитала янгол. — Скажи мені, що сталося...

Вона наблизилася ще на крок, і Кір відсахнувся від її пекучого туману, впавши з якогось краю та сильно вдарившись об підлогу.

— Припини, — крикнув він задушеним голосом. —

Припини...

Його тіло було заплутане в якихось простирадлах, та він рвав ці простирадла з божевільною силою, якої не міг пояснити.

—Ми зупинимо тортури. І не буде більше крові. Більше жодного страждання. Ми тобі полегшим долю...

— Кіре...

— Ти нічого мені не полегшуєш, — задихаючись, вигукнув він, борючись із простирадлами. — Я нічого від тебе не хочу, крім того, що мені належить...

— Будь ласка...

—Але все ж таки сьогодні ми вітаємо тебе, невідомого для світу спадкоємця, ким ти є; ми розбили твоє серце, щоб погратися з ним, і ніколи ми не йдемо до безгрішної мети...

— ЗАБИРАЙСЯ... ГЕТЬ... — закричав він.