Страница 82 из 127
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
АЛІЗЕ НАРЕШТІ ЗІТХНУЛА, протираючи очі.
—Хазане, — утомлено сказала вона. — Думаю, нам доведеться ризикнути й вирушити у повноцінну подорож до Ар’ї. Кожного разу підйом у гори коштує нам кількох днів, адже це вимагає величезних фізичних зусиль, а один політ на спині дракона, можливо, не буде таким уже й помітним.
— Ви хочете сказати, що ми маємо розбити табір у горах? — запитав він, нахмурившись.
— Табір?
— вигукнула Худа й кинула сніжку.
— Я розумію, що ми й досі не знаємо, із чого почати, — продовжила Алізе. — Але так, боюся, нам доведеться просто змиритися з невідомістю. Минуло п’ять днів, а ми не досягли жодного помітного результату.
— Це правда, але...
— Спочатку ми планували розбити табір у старовинному гірському селі у провінції Темзіл, — продовжувала Алізе. — Звідки доступ був би простішим, але тепер, коли ми не можемо ризикувати такою видимістю, я думаю, що на наступні кілька тижнів нам слід розбити намети прямо в горах...
— Намети? — вигукнула Худа. — У горах? На кілька тижнів?
— Ваша Величносте, — озвався Хазан. — Хоча я розумію розчарування, яке спонукало вас до цієї пропозиції, адже всі ми поділяємо це розчарування, та боюся, що наша слабка група ніколи не витримає такого випробування. Температура на такій висоті вночі опускається щонайменше до п’ятдесяти градусів нижче нуля.
— Тоді, можливо, нам з тобою варто піти вдвох.
— У жодному разі, — вигукнув Камран, не обертаючись.
— Ви маєте подорожувати з групою, — лагідно нагадав їй Хазан. — П’ять душ мають бути готові покласти за вас своє життя, перш ніж гора поділиться своєю магією.
—А як щодо солдатів? — запитала Алізе, нахилившись і знизивши голос. — Чи не можна натомість звернутися до них, адже так багато з них уже живе в горах? Або ти вважаєш, що просити їх про таку жертву було б великим нахабством?
У відповідь Хазан зітхнув і відкинувся на спинку стільця, маючи надзвичайно втомлений вигляд. Він був одягнений у шапку з лисячого хутра, майже такого ж відтінку, як і його попелясто-русяве волосся, а його карі очі здавалися яскравішими й старшими в холодному ранковому світлі. Він повільно закрив свій щоденник, дивлячись на неї з незмінною теплотою, але все меншою терплячістю.
— Вибачте, Ваша Величносте, — тихо сказав він. — Але я б не хотів залучати нікого, кому ми не довіряємо на сто відсотків, якщо це не є абсолютно необхідним. Я вірю, що ваші солдати готові померти за вас, але я не вірю в їхню здатність не розголошувати жодних чуток. Крім того, — додав він, — спробуйте поговорити про це з Худою.
Худа підвела погляд.
—Хтось промовив моє ім’я?
Потім вона звернулася до Камрана:
— Здається, хтось промовив моє ім’я?
Алізе заплющила очі, а потім розплющила їх. Вона відчувала, що розпадається на частини.
Вона хвилювалася, що якщо не зробить нічого якнайшвидше, то може з’їхати з глузду. Щодня її шкіра нагрівалася й тремтіла від відчуттів, що охоплювали її горло. Уранці й увечері Алізе дивилася на своє відображення та, коли її охоплювала паніка, яка забирала подих, замислювалася, чи здатна вона вчинити необхідне неминуче вбивство.
Вона хрипло видихнула.
Вона була впевнена лише в одному: її майстерно обдурили. Вона повинна була послухати Хазана й ніколи не зв’язувати себе чимось настільки жахливим, як клятва на крові. Вона ніколи не мала погоджуватися на це. Вона зіграла на руку дияволу, і не знала, як саме, і не знала, звідки може прийти зустрічний удар.
Але вона була впевнена, що відплата буде.
Алізе була переконана без тіні сумніву, що Кір не винен у злочинах, у яких його звинувачували. Вона не могла пояснити, звідки це знала. їй було байдуже, що ніхто інший з нею не погоджувався. Вона могла лише сказати, з переконанням, яке міцніло щомиті, що його несправедливо обмовили й жорстоко з ним повелися, і вона заплатить за те, що так легко засудила його. Вона заплатить за темряву, яку невідворотно накличе на себе, коли нарешті зрадницьки вб’є власного чоловіка.
Боже, Алізе боялася, що втрачає душу.
— Я знаю, що є певний процес, Хазане, — сказала Алізе, намагаючись зберігати спокій. — Я знаю, що ми мусимо дотримуватися плану. Але я починаю хвилюватися, що ми просуваємося надто повільно. Якщо ми будемо зволікати, ми багато чим ризикуємо. Мій народ залишається без захисту й під загрозою...
— Це неправда, Ваша Величносте. Провидці пообіцяли пильнувати за ними під час вашої відсутності...
— Так, але як довго я можу бути відсутньою, перш ніж моя відсутність викличе черговий бунт? А що з тими погрозами, які ми отримали від далеких королівств, які так і прагнуть моєї голови? Чи були в тебе якісь відомості про подальшу агресію з боку імперії Зельдан?
Камран вибрав саме цей момент, щоб кинути сніжку в Худу, яка з переляку закричала. Принц ледь не зігнувся від сміху, але тільки доти, доки Худа не кинула свою сніжку у відповідь, влучивши йому просто в обличчя.
Камран утратив самоконтроль.
— Чи справді було необхідно кидати мені в
обличчя
? — вигукнув він, струшуючи сніг з волосся. — Це було занадто жорстоко...
—Алізе, — покликав Хазан.
Вона одразу ж розвернулася до нього, адже Хазан рідко, якщо взагалі коли-небудь, звертався до неї на ім’я.
—Для мене ви, передусім, королева, — майже пошепки промовив він. — Але ви також моя подруга. І я вважаю, що перед тим, як будувати подальші плани, ми маємо обговорити цю делікатну ситуацію, яка стає дедалі небезпечнішою і складнішою.
Її серце забилося швидше.
— Яку ситуацію?
Хазан не звернув уваги на це запитання.
— Напруга, яку ви зараз випромінюєте, настільки відчутна, що це починає мене лякати. Я розумію, що ви перебуваєте під великим тиском, намагаючись врівноважити все те, що не дає вам спокою. Я знаю, що ви переживаєте за наш народ і хвилюєтеся щодо доступу до своєї магії. Але протягом останнього тижня ви з кожним днем здаєтеся дедалі пригніченішою і схвильованішою, та я боюся, що це починає впливати на моральний дух.
— На моральний дух? — перепитала вона, відкинувшись на спинку стільця.
—Ти це заслужив, — закричала Худа. — Жоден джентльмен не вдарить даму зненацька...
— То в цьому сценарії тобі відведена роль дами? — парирував Камран.
Худа так голосно зойкнула, що налякала птахів.