Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 70 из 127

— Він був одним з наймолодших учнів, які досягли такого швидкого прогресу, — пояснив Хазан, знову почавши крутити кинджал. — Нещодавно я дізнався, що в горах Тулану міститься більше магії, ніж у більшості імперій на землі, та завдяки цим щедрим ресурсам багато людей з усього світу приїжджають сюди, щоб навчатися в туланському храмі. Це дуже престижна школа з жорстким відбором. Те, що Кірові було дозволено скласти попередні обітниці у віці вісімнадцяти років, було рідкісною честю...

— Звідки ти так багато про нього знаєш? — вигукнула Алізе, не в змозі приборкати почуття. — Звідки ти взяв ці відомості?

Запала незручна тиша.

Нарешті Хазан з гучним

ляском

устромив кинджал у пошарпаний столик. Він промовив:

— Після того, як Кір прийняв клятву на крові, я пішов до його Провидців.

— Що? — запитав Камран. — Чому?

— Я хотів дізнатися, чи можна щось зробити, щоб поліпшити ситуацію. — Хазан глянув на Кіра, який усе ще похмуро дивився у вікно. — А поки я був там, скористався нагодою, щоб поставити їм кілька запитань.

— Я й досі не можу повірити, що вони погодилися прийняти тебе, — сказав Кір, не приховуючи роздратування.

— Ну що ж. — Джин глибоко зітхнув. — Як усі ми знаємо, Провидці не здатні брехати. І, можливо, ви не помітили, — звернувся він до групи, — але навіть Кір, незважаючи на те, що він ще не досяг досконалості, часто не здатний казати нічого, крім правди. Це спілкування було... — він зробив паузу, — «просвітницьким».

—А чому ти не поділився зі мною змістом цього спілкування? — запитала Алізе з ледь прихованим обуренням. — Чому ти вирішив, що я не заслуговую знати про те, що ти дізнався про чоловіка, за якого я збираюся вийти заміж?

Несподівано Хазан відвернув від неї погляд.

— Тому що, Ваша Величносте, — відповів він після паузи. Раптом його тон пом’якшав. — Ви присягнулися вбити його, а ваше серце занадто м’яке.

Тепер він підвів погляд і дивився їй прямо в очі.

— Я не бачив сенсу в тому, щоб додавати йому людських рис. Я боявся, що це може завдати вам страждань.

—Але...

—Досить, — сказав Кір. — Будь ласка. Я хотів би змінити тему розмови.

Алізе спостерігала, як його груди нерівно здіймаються, а щелепа напружується, коли він совається на стільці. Вона відчувала тремтіння, дивлячись на короля. Серце билося все сильніше, а думки були сплутані.

Їй захотілося перетнути кімнату й підійти до нього.

Якби ж вона могла розімкнути його груди, розсунути завісу ребер і подивитися на серце зблизька. Дівчину дедалі дужче проймав жах від думки: а що, як воно викуване з якогось дорогоцінного матеріалу, дорожчого за золото?

—Хазане, — сказала вона, намагаючись говорити рівним голосом, — то саме це ти мав на увазі, коли називав його

огидно скромним

?

Хазан не відповів їй. Кір не дивився на неї. їй хотілося закричати.

— Можливо, нам слід завершити сьогоднішню зустріч, — сказав Дін, обережно роззираючись навколо.

— Я згоден, — сказав Хазан.

—Але зачекайте... — Худа раптово підвела погляд на джина. Омід здригнувся уві сні, і вона знизила голос. — Мені щойно спало на думку: якщо він може розмовляти з тваринами, можливо, ви були праві. Можливо, усі істоти в палаці...

— Хіба ми не вичерпали цю тему? — сказав Камран, і в його голосі відчувалася роздратованість. — Чому ми витрачаємо стільки часу, дивуючись його магічним здібностям? Сімнадцять років у храмі — цього, безперечно, достатньо, щоб навчитися кільком трюкам. Те, що він ледь не став Провидцем, зовсім не вражає, адже нам повсякчас нагадують, що він був проклятий дияволом...

—Я повністю згоден,

— різко сказав Кір.

Знову запала тиша. Вогонь продовжував потріскувати.

— Гаразд, — промовив Камран за мить. — Ну, що ж. Я навіть не знаю, як мені ставитися до того, що ти зі мною згоден...

—Ми закінчили? — запитав Кір, майже підводячись із місця. — Хіба ми не обговорили все, що тільки можна було обговорити? Ми зайшли у глухий кут. Книга Ар’ї дала нам нечітку карту з нечітким місцем початку наших пошуків, але більше немає над чим міркувати, оскільки ця річ не дасть нам жодної підказки, доки ми не знайдемо вхід.

— Це правда, — сказала Алізе. — Кожна сторінка повинна відкриватися послідовно, наче серія головоломок.

—Але на схемі так мало інформації, — сказала Худа. — А гори просто колосальні. Навіть якщо нам вдасться звузити пошуки до однієї вершини, я не уявляю, як ми зможемо швидко знайти вхід. Це може зайняти тижні.

— Це цілком можливо, — сказав Хазан, і його губи стиснулися в сувору лінію. Він поглянув у вікно, на місяць і тьмяно освітлені водоспади вдалині. — Я ніколи не думав, що це буде просте завдання, але боюся, що пошуки набагато складніші, ніж ми уявляли.

— Можливо, це не

так

уже й складно, — сказала Алізе, чий гнів почав повільно спадати. Вона поглянула на решту групи. Прикусила губу. — Можливо... Тобто, я думаю, що зможу це відчути.

Їх охопила третя хвиля тиші, яку порушив шурхіт з каміна, коли поліно впало на решітку.

У повітря вирвався подих попелу.

— Що ви маєте на увазі, — обережно запитав Хазан, — кажучи, що зможете це відчути?

Усі повернулися, щоб подивитися на неї.

Навіть Кір подивився на неї, і її вразила сила його уваги, настільки раптова й глибока, що вона злякалася.

— Не знаю, — сказала вона, дивлячись на вугілля, поки збиралася з думками. — Просто я відчуваю себе трохи інакше, відколи ми прибули сюди. Я чекала, чи це відчуття мине, але воно тільки посилюється...

— Відчуття? — Худа здивувалася. — Яке відчуття?

— Це якесь дивне відчуття, — пояснила вона, нахмурившись. — Майже гудіння, м’яка вібрація. Я відчуваю його переважно в руках і в нижній частині горла. Іноді в грудях...

Худа ахнула.

— Боже мій, — вражено вигукнув Хазан. — Це починається.

— Що починається? — запитав Камран.

— Твоя магія, — приголомшено прошепотів Кір.

Коли Алізе підняла погляд і побачила, як пильно він її вивчає, то затремтіла від його уваги, а її тіло прокинулося, ніби він доторкнувся до неї.

— Я боюся вірити, що це може бути саме воно, — сказала вона, звертаючи погляд на книгу у своїх руках. — Я

хочу

вірити, що саме це зараз відбувається. Та проблема втому, — сказала дівчина і підвела погляд, — що я колись жила тут, досить близько до цих гір, і ніколи не відчувала такого.

— Скільки тобі було тоді років? — запитав Кір.

Алізе застигла, бо одразу зрозуміла його запитання.