Страница 66 из 127
— Метелика, так, — сказав Кір. — Ти коли-небудь убивав метелика?
—Ти що, глузуєш із мене?
— У них справжні тіла, — продовжував Кір. — Крила, ноги, очі та вусики. Але щоб їх убити, майже не треба їх торкатися. Найлегший дотик — і вони перетворюються на пил.
Хлопець подивився на нього так, наче він божевільний.
—Ага. То я вже піду...
— Ось так, — тихо сказав Кір, — я себе й почуваю. У її присутності мене легко вбити, і я знову й знову перетворююся на пил.
Солдат завмер від подиву, його обличчя втратило будь-який вираз. Потім він
вибухнув
сміхом.
— Метелик! — вигукнув він. — Клятий метелик!
Він практично застогнав, коли взяв руку Кіра та енергійно потиснув її, ніби він був не королем, а якимось привітним ідіотом, який випадково знайшов золото.
—То ти клятий поет, чи не так? Перетворюєшся на пил? — Він озирнувся через плече та вигукнув: — Гей-но, цей чоловік — справжня легенда!
І його друзі почали аплодувати йому, ніби він сказав щось розумне. Кір лише зітхнув.
— Гей, з тобою все гаразд, — сказав хлопець, поплескавши Кіра по спині. — Мене звати Акбар. І все, що насправді має значення, — це те, що ти любиш її так само сильно, як і ми.
І тоді Кір на мить заплющив очі.
Він мовчки стояв поруч, поки Алізе розмовляла із солдатами, подумки молячись, щоб ніхто не назвав його
клятим метеликом
у її присутності.
— Ми бачитимемося щодня? — запитала вона. — Ви живете тут, у цих будівлях?
— Так, Ваша Величносте, — відповіла одна з жінок, важко дихаючи. — Тобто, ні, Ваша Величносте. Ми живемо в горах, як і раніше.
Інша жінка поспішно додала:
—Але ми патрулюємо вночі, міняючись змінами, щоб охороняти кордони й забезпечувати вашу безпеку — і все інше, що вам може знадобитися, звісно...
Вони так хотіли з нею поговорити, що перебивали одна одну, намагаючись сказати щось, що могло б її зацікавити.
Алізе не була збентеженою цим і не виявляла жодних ознак нетерплячості. Вона приділяла кожній солдатці всю свою увагу, коли ті говорили, хоча прямий зоровий контакт з королевою, здавалося, тільки ще більше їх приголомшував.
— Ми... ми... Ми так... — почала говорити молода жінка, що дивилася на Алізе відчайдушним переляканим поглядом. Зрештою бідна дівчина здалася й заплющила очі. — Ми такі раді, що ви тут, Ваша Величносте.
Кір, чий погляд повернувся до потоку води, дозволив собі іронічну посмішку.
Іноді було приємно знати, що він не єдиний, хто відчуває непевність у її присутності. Чоловік спостерігав, як течія розбивається об річкові камені, прокладаючи собі шлях до нескінченності.
— Я така щаслива бути тут, — лагідно відповіла Алізе. — Я така щаслива познайомитися з вами всіма...
— Генерал попросив нас попрацювати з принцесою Фірузе протягом останніх кількох місяців, — сказав старший чоловік ні з того ні з сього. — Нам доручили допомогти їй облаштувати тут центральні приміщення та додаткові помешкання...
— Генерал? — перепитала Алізе, нахмурившись.
— ...адже, з огляду на нещодавні політичні потрясіння, усе ще існує ймовірність того, що принц потребуватиме притулку...
— Принцеса — ексцентрична дама, — сказав інший. — Але, схоже, вона має добрі наміри. Іноді вона читає нам долю...
— І ми знаємо, що він ще не був коронований, але підтримка принца Камрана та його матері дала нам усім велику надію...
— О так, і він дуже близький з генералом...
— Вибачте, — сказала Алізе. — Ви вже двічі згадали свого генерала. Ви впевнені, що не маєте на увазі командувача вашої групи, Сораю?
— Ні, Ваша Величносте, — відповів старший чоловік. — Ми маємо на увазі самого генерала.
Посмішка Кіра раптом стала іронічнішою. Він підняв голову, щоб подивитися на того чоловіка.
— Ви маєте на увазі Хазана? — запитав король.
—Так, звісно, — сказав чоловік. А до Алізе він додав: — Генерала Хазана, Ваша Величносте.
—Хазан, — повторила Алізе. Вона не могла приховати здивування. — Хазан — ваш генерал.
— Так, Ваша Величносте, — пролунав інший голос, цього разу трохи збентежений. — Він керує операціями північної гвардії.
— Так, звісно, — відповіла Алізе, опанувавши себе. — Хто може бути кращим за Хазана? Вибачте мені. Я не хотіла затримувати вас — дякую за відповіді на мої запитання. З нетерпінням чекаю на зустріч із вами в найближчі дні.
Відбулася чергова серія ввічливих уклонів; обмін прощаннями; звуки кроків, що віддаляються; шурхіт тіл; дзенькіт зброї. І, нарешті, тиша.
Тиша огорнула їх, наче пісня.