Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 51 из 127

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

ЦЕ БУВ СИГНАЛ ТРИВОГИ.

Каве без попередження злетів у напрямку зірок. За мовчазною домовленістю вони відірвалися від групи, рухаючись тепер зі швидкістю, яка обпалювала Кіра, а вітер бив йому в обличчя, плутаючи волосся.

— Не рухайтеся,

— крикнув він іншим драконам, зв’язок з якими слабшав по мірі того, як вони віддалялися.

— Чекайте на мої вказівки...

— Тримайтеся міцніше, сер,

— сказав Каве.

Король ще двічі обмотав віжки навколо кулаків, зціпивши зуби, щоб стримати зростаючу силу клятви на крові. Він нахилився до шиї дракона, який летів дедалі швидше, набираючи обертів. Незабаром у полі зору з’явилися тіні віддалених постатей...

І Каве раптово зупинився.

Кір сильно вдарився об спину дракона, килим під ним поглинув більшу частину удару, але обличчя зачепилося за шорстку драконячу луску, від чого на щоці з’явилася глибока рана. Він затамував подих.

— З вами все гаразд, сер?

Кір випростався на місці, придушуючи стогін від болю.

—Ворожі вершники,

— процідив він. Чоловік відчув, як кров починає стікати по щоці, та дістав з-під плаща хустку, притиснувши її до рани.

— Вони озброєні до зубів.

Каве тихо загарчав.

Дракони могли зробити невидимими себе, але не своїх вершників. Трійця бійців виблискувала в молочному світлі попереду, ніби зависла у просторі. Кір використав трохи потужної магії, щоб зробити себе невидимим, а тепер використав ще трохи магії, щоб загоїти свіжу рану на щоці, і це дало їм змогу краще оцінити ситуацію.

— Ти можеш трохи наблизитися?

— запитав він Каве.

Каве безшумно рушив уперед, і сила клятви на крові дещо збільшилася. Кір випростався від болю, але навіть ближче розташування не дало йому додаткової інформації. Нападники не мали жодних емблем чи військових знаків розрізнення; вони були більше схожі на найманців без жодних відзнак.

Судячи з недбалого положення, яке вони займали на своїх місцях — один з них навіть відкинувся на спинку крісла, байдуже граючись зі стрілою в руках, — було очевидно, що вони чекали вже деякий час. Можливо, заступили на цю позицію одразу після того, як Кір з Алізе обмінялися обітницями.

Кір не знав напевне: вони натрапили на поодинокий загін чи їх там велика кількість. Ці вороги могли бути іншими, не тими, хто приніс нещодавнє вечірнє повідомлення. Він вважав нерозумним припускати, що існує тільки один нападник, адже багато напружених очей було спрямовано в бік королеви джинів.

Безсумнівно, у інших місцях було розставлено ще більше таких пасток.

—Ці дракони із Зельдану,

— сказав Каве з ледь помітною зацікавленістю. — Я вже зустрічав їх раніше.

Кір напружився, хоча й не був здивований.

Імперія Зельдан, де були розташовані три найбільші табори для ув’язнення джинів на землі, останнім часом була найбільш затятим його супротивником. З огляду на те, що зельданський король утримував у в’язниці стількох джинів, не дивно, що він здогадався про плани Алізе щодо гір Ар’я. Без сумніву, вони були добре обізнані з легендами тих, кого пригнічували, і чули про пророковану рятівницю.

Цікавіше було спостерігати за їхнім страхом.

Те, що були здійснені спроби завадити Алізе повернутися на батьківщину, лише додавало вірогідності чуткам про її магічні здібності. Це ще раз доводило, що вони боялися її та помсти, яку вона обіцяла здійснити.

—Каве,

— запитав він.

— Інші дракони бачать тебе?

— Так,

— відповів Каве з невдоволенням у голосі.

— Вони зараз вирішують, як повідомити про це своїм вершникам. Я б ризикнув припустити, що в нас є лише кілька хвилин, перш ніж вони розв'яжуть це питання.

—Прокляття,

— сказав він.

— Справді, сер, — погодився Каве.

Зельдан належав до тих імперій, що були готові оголосити війну, щойно Кір одружиться з королевою джинів. Він знав, що це була порожня погроза, яка на цю мить не мала сили. Сама по собі ця віддалена імперія була занадто слабкою, щоб очолити такий напад. Зельдан мав би об’єднатися з кількома іншими імперіями, щоб їхній гнів став реальною загрозою для об’єднаних сил Тулану та Ардунії — а це означало, що в Алізе ще був час.

Небагато, але все ж таки. Прокляття.

У цю мить Кір діяв виключно інстинктивно.

—Повертай назад,

— наказав він Каве.

— Треба попередити інших...

Каве миттю виконав наказ, і цього разу Кір був готовий: він сидів, притиснувшись до плечей свого дракона і ховаючи голову від різкого вітру, коли вони помчали по небу.

—Іссо, Захро, Аміре,

— крикнув він, коли вони наблизилися.

— Зміна планів. Будьте готові...

—Ми готові,

— відповів Ісса.

—Я вважаю, що ви повинні знати, сер,

— сказав Амір.

— Що джин розлютився. Він, здається, вважає, що ви їх покинули.

—Ідіот,

— пробурмотів Кір. Крижані пориви вітру пронизували його тіло, а важкий плащ розвівався за ним.

— Захра, вона все ще...

— Заради всього святого, сер, якщо ви ще раз запитаєте мене про це, наступного разу, коли я вас побачу, то підпалю ваші чоботи...

—Простого «так»,

— коротко відповів він,

— було б цілком достатньо, дякую.

—Я повідомлю вас, якщо королева прокинеться. А до того часу будьте впевнені, що вона в безпеці...

—Пам’ятайте, що в нас є лише кілька хвилин,

— сказав Каве, голос якого звучав стурбовано, навіть попри те, що його моторошний силует розрізав нічне море, наче вітрило.

Думки Кіра бігли, як скажені. Він мав ухвалити рішення.

Не було часу обмірковувати наслідки, коли він тихо покликав Хазана, шукаючи його поглядом у небі. їхня команда мала діяти швидко й злагоджено, а це означало, що він не міг ризикувати, викрикуючи пояснення через простори бурхливих нічних небес.

Проблема полягала в тому, що як Провидець із незавершеним навчанням, Кір міг спілкуватися без слів лише з тими, хто дозволяв таке втручання. А людей, які розуміли його загадкові прохання, було небагато. Кір сподівався — та підозрював, — що Хазан може бути одним з тих небагатьох.

— Що за чорт? — почув він голос джина з далекої відстані, ніби той говорив до нього з-під води. — Камране, ти не міг би замовкнути на хвилинку? Ти це відчув?

Південний король знав, що Хазан помітив різкий спалах тепла в грудях. А потім раптом — упізнав його.

Кір з полегшенням відчув, як між ними розблокувався канал зв’язку.

— Кіре? — обережно запитав Хазан. — Кіре, це ти?