Страница 38 из 127
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Алізе намагалася зібратися з думками, коли поріг дверей переступив Омід, обережно прикриваючи свої зачервонілі очі та залиті сльозами щоки довгим шматком хустки. Хлопець ледь не впав, намагаючись увійти, адже йому було надто важко повернути ручку двері, тримаючи на руках досить хиткого на вигляд Діна. Аптекар був утомленим, коли Омід затягував його до кімнати, але Алізе не помітила нічого незвичайного.
Вона підбігла, щоб допомогти.
— Вибачте, — сказав Омід, задихаючись, і з люттю, на яку дерево не заслуговувало, зачинив за собою двері. — Я не знав, куди ще його привести. Спочатку я пішов до вашої кімнати, але коли я туди зайшов, простирадла на ліжку були зняті, а весь ваш одяг зник...
— Що? — Алізе злякалася. — Що ти маєш на увазі?
— Вони сказали, що ви там більше не живете, місіс. Я зустрів у коридорі сноду, і вона сказала, що вони перенесли всі ваші речі в його кімнату. — Він кивнув на Кі-ра. — Оскільки, ви ж розумієте, ви тепер одружені...
Вона застигла.
— Я знаю, що ви зайняті, і не хотів переривати вашу шлюбну ніч, але я почув, як ви кричали одне на одного, та подумав, що можна втрутитися, бо це не було схоже на той інший вид криків, і тепер я бачу, що мав рацію, місіс, бо ви все ще вдягнені...
— Оміде.
— Алізе відчула, як її обличчя спалахнуло.
— ...а Хазан наказав негайно вивести Діна з бальної зали, а я не міг придумати, до кого ще я міг би його відвести, і я прийшов би сюди раніше, якби не витратив цілу вічність на пошуки цього місця.
Він зупинився, щоб перевести подих, поправити сорочку та нахмуритися, глянувши на Кіра.
—А чому ви не живете в королівських покоях, сер? Мені було дуже важко сюди дістатися, я зовсім заблукав, а Дін почувається дедалі гірше...
— Це і є королівські покої, — терпляче сказала Алізе.
— Ні, це не так, — заперечив Омід.
Алізе повернула голову до Кіра, потім знову до Оміда, а потім знову до Кіра, який відступив на кілька кроків і притулився до крісла для читання. Вона хотіла, щоб він щось сказав.
— Звісно, це вони і є.
— Ні, це не вони, — знову повторив Омід. — Ми в сімейній частині замку, місіс, а не в королівських покоях...
— Але це абсурд, — наполягала вона, очікуючи, що Кір спростує це твердження. — Ти ж живеш у королівських покоях, — сказала вона йому. — Хіба ні?
Коли Кір нарешті заговорив, це було лише для того, щоб зробити крок уперед і кивнути на Діна.
— Що із цим чоловіком? — запитав він. — Здається, він п’яний.
Це було, мабуть, ще більш незрозуміло, ніж ситуація з кімнатами Кіра. Алізе ніколи не бачила, щоб Дін пив; він не був схожий на таку людину, яка любить втрачати контроль над собою.
Дівчина придивилася уважніше.
При більш детальному огляді очі Діна справді здалися трохи скляними й запамороченими, і він раптом усвідомив, що всі дивляться в його бік. Ця увага, здавалося, оживила його. Аптекар притиснув палець до своїх зімкнутих губ, щоб стримати легку відрижку, а потім захихотів.
— Я думаю, він випив занадто багато пуншу, — пояснив Омід. — Або ж він випив якийсь неякісний напій. Я не впевнений, місіс, але Хазан був дуже розлючений через це. У будь-якому разі, думаю, його потрібно десь покласти...
— Неякісний напій? — перепитала Алізе. — Дін? Але ж він відчуває запах гірчака за десять кроків...
Аж раптом, утретє за цю ніч, двері Кіра з гучним грюком відчинилися.
— О, добре, він тут, — пролунав гучний голос Камрана. Він увійшов до кімнати без попередження — з упевненістю, яка, без сумніву, була притаманна йому від народження, — а за ним слідом увійшла Худа, у очах якої відбивалася турбота про подругу.
— Чому ти в біса не живеш у королівських покоях? — сказав Камран до Кіра, грюкнувши дверима.
Усі здригнулися.
— Планування цього замку доводить до сказу, — продовжив він. — Усе йде просто вгору. Скляні сходи? Десятки звивистих башточок? Дістатися сюди було справжнім пеклом...
— Я саме це і сказав! — вигукнув Омід.
—Двері моєї спальні не мали бути відчинені, — похмуро сказав Кір.
— Справді? — Худа обернулася до Кіра. — То це не ти їх відчинив?
—А де Хазан? — Камран роздивився навколо. — Чому він ще не прийшов? Я майже впевнений, що це справа рук тієї іншої — палацової алхімічки, чи хто вона там? Зараз не можу згадати її ім’я...
Кір нахмурився.
— Знову?
— Знову? — перепитала Алізе. — Ти маєш на увазі, що щось подібне вже траплялося раніше?
— Поки ти була у Провидців, люба, — сказала Худа.
— О, я...
— Я теж думав, що двері зачинені, — сказав Омід. — Якби я знав, що вони відчинені, я б не витратив стільки часу на очікування...
Дін задоволено позіхнув.
— Смачно, — сказав він, облизуючи губи. — Я б хотів ще.
Алізе ще раз спробувала з’ясувати ситуацію.
— То ти думаєш, що це зробила інша аптекарка?
— Одного разу Дін цілий день був синього кольору, — сказав Камран, хитаючи головою. — їхня дружба має дивні повороти. Боюся, я не знаю, як це пояснити...
— Можливо, замок на дверях просто залишився без нагляду, — сказала Худа до Оміда, зморщивши чоло. — Майже всі сноди ще в бальному залі. Персоналу дали пів дня вихідного...
— Мені здається, ми витрачаємо занадто багато часу на обговорення замка, — втрутилася Алізе.
Раптом без попередження Дін закричав, а потім, як дитина, учепився в руку Оміда.
—Де моя мама? — запитав він, широко розплющивши очі від переляку. — Ви її бачили? Вона сказала, що прийде за мною...
— Боже мій, — сказала Худа, заламуючи руки. — Де ж Хазан?
— Можливо, він загубився, — припустив Омід.
— Можливо, король мав би жити в королівському крилі замку, — роздратовано зазначив Камран, — щоб уникнути такої плутанини...
— То це правда? — Алізе повернула голову до Кіра. — Ти й справді не живеш у королівських покоях?
— Я не розумію, чому це має таке значення, — відповів він, відводячи погляд. — Коли є інші, більш нагальні питання, які потрібно обговорити...
— Це має значення, — сказала Худа, — тому що всі ми намагаємося зрозуміти, чому ти брешеш про таку дрібницю...
— Я ніколи не брехав...
— Не плач, мамо, — раптом вигукнув Дін, здригнувшись у обіймах Оміда. — Усе буде добре — я подбаю про тебе...
— Що в біса сталося з вашим аптекарем? — запитав Кір, і його очі спалахнули нетерпінням. — І чому це має бути моєю справою?
—Хтось передав хлопчикові напій, — пояснив Камран, нахмурившись. — 3 того, що я зрозумів, насправді Оміду було доручено передати напій королеві.