Страница 32 из 127
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
—АЛЕ ЦЕ Й
МАЛО
бути сюрпризом, — вигукнула Худа, та її щоки почервоніли. — Ти не
мала
про це знати.
Алізе намагалася стримати усмішку.
— Так, я розумію, і я вдячна тобі за те, що ти так постаралася, але це був досить несподіваний сюрприз...
— Несподіваний? Моя люба, то це і є визначення слова «сюрприз»!
Худа вказала з балкона на бальну залу внизу, де калейдоскоп спідниць то з’являвся, то зникав по всій кімнаті, наче фази місяця.
— Подивися на них, — сказала вона, променисто усміхаючись. — Хіба всі вони не щасливі?
Насправді, усі просто світилися від радощів.
Музика була оглушливою, але й ту раз у раз переривали захоплені крики та сміх. Навіть паломники за межами замку поринули у веселощі, та гучний галас їхніх бурхливих святкувань, наче нескінченний вигук, тиснув на стіни та вікна замку. Звісно, Алізе розуміла необхідність святкування — для численних джинів, що тут зібралися, її сходження на престол означало появу історичної надії, — але для неї це був важкий день, тож безперервні крики, тупіт і грюкіт барабанів уже встигли затьмарити їй голову та розхитати нерви.
Вона переконала Худу принаймні дозволити їй відійти на цей тихіший балкон, де вони зараз сиділи та який був розташований високо над святковими урочистостями. Тепер її обов’язки стали простішими: замість того, щоб танцювати й плескати в долоні разом з іншими людьми, від неї очікували лише того, що вона час від часу махатиме рукою, дивлячись зі своєї напівтемряви зі схваленням і поблажливістю, яких очікували від її королівського статусу.
— Персонал так довго був позбавлений цього, моя люба! — вигукнула Худа. — Позбавлений! Після всього, через що ми їх змусили пройти, після всього, що вони мусили терпіти, відмовити цим людям у можливості відсвяткувати — це ж практично знехтування їхніми правами!
Алізе вдавала ентузіазм, намагаючись насунути важку корону на належне їй місце на своїй голові. Кір, який не вдягнув жодних прикрас — навіть обручки, — стояв поруч із нею, немов надгробна плита.
Алізе було зле.
Вона змусила себе усміхнутися, намагаючись мужньо придушити бажання заплакати, та повернулася до своєї подруги.
— Ти права, — сказала вона, борючись із відчуттям печіння в горлі, яке поширювалося на очі. — Звісно, ти права. Дякую за все, що ти зробила.
Останні кілька днів Худа разом з королевою-матір’ю Саррою та економкою місіс Зейнаб готували невеликий, але розкішний бал на честь молодят. З міркувань безпеки вони не запросили нікого, крім королівського оточення — нікого, крім присутньої ардунійської делегації, — тож не було жодних підстав для занепокоєння. Це була закрита подія та чудова нагода для домочадців трохи розважитися. Дін і Омід, двоє найменш імовірних членів їхньої групи, які продовжували святкувати, саме в цю мить весело розважалися у бальній залі. Алізе була щиро рада за них.
Вона раділа за своїх друзів, за все те хороше, що міг принести їм цей день. Дівчина була здатна утримувати в собі безліч почуттів — святкувати цю надію, навіть коли боролася із собою, — адже в цей момент її розривали на шматки безліч неусвідомлених емоцій.
Щоразу, коли вона бачила золоту обручку на своєму пальці, її охоплював смуток. Щоразу, коли Кір хоча б трохи ворушився поруч із нею, вона відчувала себе вкрай спустошеною. їй хотілося зірвати із себе цю сукню й спалити її. їй хотілося стерти цей день зі своєї пам’яті.
Їй хотілося кричати.
Їй хотілося покинути цю кімнату, залишити цей день позаду та переключити свій розпачливий розгублений розум на щось корисне — наприклад, на планування майбутньої подорожі до гір Ар’я.
Вона не очікувала, що доведеться терпіти цю вечірку.
Сонце давно вже зайшло, і Алізе втрачала терпіння. Перед тим, як вранці вирушити в подорож, потрібно було зробити багато справ, і дівчина знала, що їй знадобиться час, щоб розібратися в подіях цього дня, перш ніж вона зможе переконати себе заснути.
Було доволі неприємно, що не було ні хвилини спокою з того моменту, як її коронували на престол. Доволі неприємно, що їй доведеться розгадувати значення нової жахливої загадки від диявола. Але ще гірше було те, що Кір з кожною годиною мав дедалі більш кепський вигляд, стаючи замкнутішим у міру того, як наставала ніч. Він промовив до неї лише кілька слів після закінчення церемонії, та його гнітливе мовчання починало її лякати.
Вона відчайдушно хотіла з ним поговорити.
Та проблема була в тому, що навіть якщо їй вдалося б залишитися з ним наодинці, вона не знала, чи змогла б змусити говорити його.
— Уявіть, що ви живете в палаці, — продовжувала Худа, — та ніколи не користуєтеся бальною залою. Уявіть, що ви працюєте в королівському домі та ніколи не запрошуєте гостей, ніколи не влаштовуєте бенкетів, ніколи нічого не святкуєте — і все це тому, що ви виконуєте накази нудного капосного короля.
Зберігаючи незворушний вигляд Кір відповів:
— Я не капосний.
—Але ти не заперечуєш звинувачення у власній нудності, — зауважила Худа, піднявши брови. — Ай справді, чому ти мав би це робити? Ти, який не може вичавити із себе усмішку навіть у день власного весілля. Який сидить поруч зі своєю королевою лише під загрозою смерті, бо Хазан, без сумніву, пригрозив розтягнути тебе на шматки...
—Досить, — різко промовив Хазан.
— Він навіть відмовився з нею танцювати! — вигукнула Худа, повернувшись до Хазана. — Як ти можеш його захищати? Якби мій чоловік відмовився танцювати зі мною у день мого весілля, я б, мабуть, кинулася з мосту, щоб спокутувати власні помилки...
—Худо, — промовила Алізе, та в її голосі звучало застереження.
Її подруга раптом злякалася.
— Вибачте, — одразу ж промовила вона. — Я не мала на увазі нічого такого. Я не мала на увазі, що ви...
— Я знаю, що ти говориш так палко тільки заради мого захисту, — заспокоїла її Алізе, пом’якшуючи докір своїм тоном. — І я ціную твою відданість. Але ти ж теж розумієш, що нас не можна судити за традиційними мірками, бо це не звичайне весілля.
—Але вони ж цього не знають, — зауважила Худа, лише трохи приглушивши свій голос. — І якщо ми вже влаштовуємо виставу, то чи не варто робити це як слід? Хіба люди не заслуговують на більше?
Худа взяла Алізе за руки, подивилася їй в очі та схвильовано сказала:
—А ти не вважаєш, що ти заслуговуєш на більше?
І Алізе, яка не знала, як заперечити таку заяву, не змогла нічого відповісти.
Вона опустила очі. Худа не відступила від своєї позиції.