Страница 27 из 127
Витончений відтінок чудово доповнював колір її очей, які виблискували немов би сріблом крізь прозору, хвилясту, довгу до підлоги фату, майстерно оповиту навколо її голови та обличчя. Вона була немовби безтілесною та ніжно мерехтіла, наближаючись до світла, що проникало крізь вікна. Кір почувався так, ніби вперше побачив зірки та безповоротно змінився після усвідомлення нескінченності Всесвіту. Він майже не помічав реакції інших, їхніх захоплених вигуків. Хазан, безсумнівно, щось казав. Худа радісно плескала в долоні. Але Кір не чув нічого, крім биття власного серця, і тільки тоді він усвідомив, що вона дивиться на нього.
На нього.
Чекаючи, поки він щось скаже.
Тепер Кір злякався. Його розум спорожнів; він не міг придумати нічого, що мало б хоч якийсь сенс.
Ця клятва на крові
знищила
його.
Після укладення їхнього союзу його бурхливі почуття до Алізе посилилися до небезпечного рівня; його кошмари припинилися лише для того, щоб денне світло принесло йому нові приниження. Тепер, поєднаний з нею, як річка з притокою, він майже відчував, як її сутність пульсує в його венах. Коли вона рухалася, він намагався залишатися нерухомим; коли вона дихала, він хотів затамувати подих. Кожна його частина була тепер повністю налаштована на неї; та, як компас, що шукає північ, він відчував шаленство, коли вона зникала з поля зору. У її відсутності чоловік перебував на межі божевілля; у її присутності він відчував себе розгубленим. Один лише її погляд змушував його серце битися з такою швидкістю, що Кір сам починав боятися.
Тоді він ледь не обійняв її; ледь не потонув у ілюзії; ледь не дозволив собі на мить повірити, що вона належить йому.
Його наречена.
Його
дружина.
Для нього було б простіше лягти та померти за неї, ніж намагатися передати всю глибину своїх почуттів у її присутності.
Тому він нічого не сказав.
Різкий стукіт вирвав його з роздумів, і він був вдячний за це втручання, за перерву, необхідну для формування чіткої думки, доки двері не відчинилися, та в кімнату не увірвалася решта її супутників: Дін, Омід і Камран, які радісно щось вигукували, та кожен з них виблискував і сяяв на повну силу.
Ніхто не звернув на Кіра ні найменшої уваги.
Саме Алізе по праву заслуговувала на всю цю увагу, дивлячись на них усіх так, ніби вона була доставлена в цей світ з іншої, недосяжної для них реальності.
Омід ледь чутно заплакав. Дін непомітно відвів погляд.
А принц владно просунувся крізь гурт скупчених людей і взяв Алізе за руки, щоб зручніше милуватися нею.
— Ти неперевершена, — сказав він, нахилившись, щоб поцілувати її пальці. — Твоя краса не має собі рівних. Неперевершена...
— Це правда, — коротко сказав Хазан, не відриваючи погляду від Кіра. — Ви надзвичайно витончені, Ваша Величносте.
Не замислюючись, Кір відступив, а його серце стиснулося в грудях, наче від удару кулаком. Він відчув, як його п’яти зачепилися за плінтус, коли він дістався до стіни, у той час як його руки шукали опори. Чоловік відчував, як погляд Хазана пронизує його наскрізь, але, як не дивно, також він відчував оніміння.
Як легко принц доторкнувся до неї. Як легко він узяв її руки, доторкнувся губами до її шкіри. Як добре вони пасували одне одному у своїх ошатних вбраннях.
Кір був би схожий на демона, стоячи поруч із нею.
— Це правда, — сказала Худа, та її очі затуманилися. — Це все правда. Ти схожа на янгола.
На янгола.
— Ми вважатимемо це репетицією, чи не так? — захоплено сказав Камран. — Я розумію, що це моторошна справа, але тобі не варто мати такий похмурий вигляд, коли я до твоїх послуг.
Його усмішка розширилася, випромінюючи чарівність.
— Я обіцяю врятувати тебе від будь-яких принижень. Одного дня ми з тобою згадаємо цей жахливий день як вимушену необхідність...
Тоді почнемо? — Хазан відкашлявся. — Провидці чекають, щоб супроводити вас до храму, Ваша Величносте. Кажуть, натовп уже втрачає терпіння.
— Так, звісно, — сказала Алізе. А потім, обережно вивільнившись із обіймів принца, вона зробила крок до Кіра, який дивом зумів приховати свої емоції, ніби йому й не була потрібна та стіна за спиною як опора.
— Ти готовий? — запитала вона його. Кір тільки кивнув.
Це було дивом, що він зумів зберегти спокій, що не піддався бажанню схопити принца за горло, зламати йому хребет і скинути його з вежі. Ні, ці обміни словами стали для нього суворим нагадуванням: Алізе виходила заміж за Кіра тільки заради його імперії та ні для чого іншого. Її прояви доброти до нього були, без сумніву, помилковими побічними ефектами її милосердного духу.
Вона — пророкована рятівниця цілої цивілізації, а він — слуга диявола, приречений на смерть.
Він не був їй рівним; вона ніколи не належатиме йому.
Але після його смерті Алізе віддасть себе, тілом і душею, іншому, і той чоловік — її справжній наречений — стояв перед ними. Принц Ардунії почувався вільно, торкаючись її з близькістю, яка свідчила про їхню історію. Кір не був дурнем. З того, як Камран торкався її, було зрозуміло: він торкався її і раніше, а вона це вітала.
—Дозволь мені запропонувати тобі руку, — сказав принц, беручи її за руку під свій лікоть. — Для мене буде честю супроводжувати тебе.
—Ні,
— різко сказала Алізе, відсунувшись від нього. А потім, опанувавши себе, додала: — Тобто, дякую за пропозицію, але я думаю, що мені слід залишатися з королем...
— Це не є необхідним, — тихо відказав Кір, відсуваючись далі від неї та віддаляючись у пилюку. — Будь ласка, не думайте про мене взагалі.
— Зажди... Кіре...
— Я наглядатиму за ним, Ваша Величносте, — пообіцяв Хазан, підходячи до південного короля. — Адже не заведено так, щоб наречена заходила разом з нареченим. У будь-якому разі, ви по черзі підніметеся перед натовпом, а я подбаю, щоб ми залишалися поруч. Король підніметься в небо, щоб приєднатися до вас.
Кір відчув, як Алізе кинула на нього останній, сповнений болю погляд, перш ніж поступитися, але лише коли принц вивів її за двері, він нарешті підвів голову, щоб подивитися, як вона йде.
Інші незабаром пішли за нею, кидаючи на нього допитливі погляди, але Кір дивився тільки на Алізе. Він закликав себе до терпіння, коли вона зникла з поля зору, але біль від її зникнення був різким, наче вибух, і миттєвим, тому він схопився за стіну, переносячи перший удар агонії.