Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 24 из 127

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

ХУДА ВІДВЕЛА ПОГЛЯД; вона зблідла як смерть.

—Боже милостивий,

— прошепотіла вона. — Раптом стало шкода його вбивати.

— Прошу вибачення, — сказав він, відвертаючись до стіни. — Я не знав, що у нас гості. Я занадто пізно зрозумів, що у мене тут немає одягу, та я не маю уявлення, де його знайти.

Голос Кіра був хрипким, а очі втомленими, але ясними.

Він мав невпевнений вигляд, коли виходив з передпокою, але його рухи стали більш чіткими, коли він наблизився до їхнього столу. Лікувальна ванна дуже допомогла йому, але Алізе знала, що саме її близькість до нього сприяла його швидкому одужанню. Магія була неефективною проти тортур клятви на крові, але вона все одно попросила Діна приготувати йому відновлювальний еліксир і простежила за тим, щоб Кір випив чашку до дна. Однак, навіть коли він підкорився її наказу та випив еліксир, усе одно не дивився на неї, і вона помітила, що її майбутній чоловік і зараз не піднімав на неї очей.

Алізе відчула, як роздратування зростає всередині.

Кір ставився до неї ввічливо, але холодно та відсторонено з тієї самої миті, як вона виламала його двері. Він, здавалося, був рішуче налаштований ставитися до неї як до чужої людини. Хлопець не розмовляв, відповідаючи на її запитання лише короткими фразами, ввічливо, але з байдужістю; він не виявляв жодних емоцій.

Це доводило її до сказу.

Алізе знала, що він лише захищає себе. Вона знала, що не має права нічого від нього вимагати, адже він і так уже віддав їй усе — свій дім, своє серце, своє королівство...

Заради янголів, його кров текла в її жилах.

Той факт, що вона хотіла від нього ще чогось більшого, був доконче невиправданим. Він віддав їй свою кров, а незабаром і помре за неї. їхній союз мав закінчитися лише після того, як вона вб’є його. Було б жорстоко з її боку хотіти бачити його усмішку, незважаючи на його страждання; дівчина знала, що була безсердечною та егоїстичною, бажаючи, щоб він відкрив своє серце, коли вона вже відірвала його від його тіла. Алізе знала це, але все одно це розпалювало в ній дику лють. Сьогодні вони мали одружитися.

Одружитися.

Він обіцяв, що не буде ставитися так до неї в день їхнього весілля — з холодною відстороненістю, майже з презирством...

—Худо, — тихо сказала вона. — Будь ласка, залиш нас, добре?

Тільки тоді Кір підвів голову, та в очах його промайнув незрозумілий вираз. Худа, яка витирала свій корсет серветкою, підвела погляд так, ніби її вщипнули.

— Залишити тебе? З ним?

— Так.

— Зараз?

—Так.

— Наодинці?

— Так,

— роздратовано сказала Алізе. Вона суворо подивилася на Худу. — Мені потрібно поговорити з ним щодо особистої справи.

— Особистої справи? — здивовано перепитала та. — Але, люба моя, він має непристойний вигляд. Нам усім дуже пощастило, що я була тут і змогла виступити в ролі захисниці, коли він з’явився перед тобою в такому вигляді...

— Худо, будь ласка...

— Ти бачила стегна цього чоловіка? — сказала вона, показуючи на нього. — Цей рушник навряд чи здатен виконувати свою функцію — насправді, я б навіть сказала, що він може розірватися навпіл...

— Ви, здається, не вмієте бути делікатною, — перервав її Кір. — Тому я поставлю вам відверте запитання: чи ви, бува, не думаєте, що я глухий?

Обидві міс миттєво замовкли.

Кажучи ці слова, Кір схрестив руки на грудях, що тільки підкреслило реальну проблему: адже статуру він мав величну.

Власне кажучи, він викликав захоплення.

Його широка спина, мускулисті руки та плечі, рельєфні лінії торсу. Кожен сантиметр його тіла був відточеним до бездоганності.

Його блискуче, як золото, тіло здавалося створеним з єдиною метою — утримувати в собі потужну енергію. Навіть після всього, що він пережив, залишався привабливим, і його краса не пройшла повз увагу Алізе, яка хіба що краще за свою подругу вміла приховувати свої реакції.

У душі вона відчувала, що їй, мабуть, слід прилягти.

Алізе намагалася відвести від нього погляд, картаючи себе за те, що витріщається на нього, як безсоромна ідіотка, коли її погляд уловив миттєвий рух...

Яскраво-зелена сарана, яку вона бачила раніше, стрибнула йому на плече.

Кір здивовано сплеснув руками, а потім перевів погляд на комаху, ніби його торкнувся незнайомець.

Його очі трохи розширилися.

Ледь дихаючи вона дивилася, як Кір нахилив голову до своєї гості, а потім повільно, елегантно витягнув руку. Сарана миттєво стрибнула йому на долоню.

Худа ахнула вголос, а Алізе — у глибині душі.

Складалося враження, ніби комаха прилетіла з єдиною метою — відвідати Кіра, а Кір натомість не здавався занадто здивованим такою увагою з боку сарани.

Його очі примружилися від незрозумілих почуттів, коли він розглядав це створіння, а потім, настільки швидко, що вона ледь не пропустила це, на його губах з’явилася усмішка.

Ось і все.

Сарана карколомно зірвалася в повітря та полетіла геть, проскочивши повз мерехтливу сукню нареченої та вилетівши у відчинене вікно. За лічені секунди рій вдалині розсіявся, а його гудіння повністю зникло у білому шумі водоспадів.

Це не могло бути збігом.

Стривожена, Алізе перевела погляд з вікна на Кіра, а потім знов до вікна, але чоловік незворушно дивився назовні, на павуків, які вивільнялися зі своїх павутин і стрибали з виступу.

Щось щойно відбулося. Алізе була у цьому впевнена.

Насправді вона почувалася доволі дивно — майже схвильовано. Її голова почала наморочитися. Вона не могла пояснити, чому ця швидкоплинна сцена так її зворушила. У ній не було нічого особливого. Нещодавно дівчина теж пережила подібну зустріч із сараною, але все ж таки вона відчувала, що Кір пережив щось значно більше.

А ось Худа залишилася абсолютно байдужою.

— Ти вже закінчив? — різко запитала вона. — Стоїш там і шокуєш своїх глядачів у рушнику, який ледь на тобі тримається...

— Як я й казав, — перервав її Кір, опустивши очі додолу. На його обличчі знову з’явилася тривожна напруга. — Я не знав, що в нас тут гості. У мене немає халата. А мої старі речі забрали. Я тільки шукав щось, щоб одягнутися...

— У нас? — Худа широко розплющила очі. Вона все ще тримала в руках мокру серветку, якою витирала сукню, і тепер приголомшено піднесла її до рота. — У нас? Ніби ви разом приймаєте гостей? Ніби моя присутність — це єдине, що є недоречним? Ніби для тебе було б припустимо з’явитися перед королевою оголеним!

—Худо, — сказала Алізе. — Будь ласка...