Сын ведьмака

— Ви маєте на увазі щось на зразок отрути?

— Що? Ні...

— Якийсь еліксир? — Вона нахмурилася й знизила голос. — Діне, ви ж знаєте, що біль від клятви на крові не можна вилікувати звичайними ліками...

— Що? — знову запитав він. — Ні, я знаю, що... Вона витягнула шию, щоб зазирнути в його папірець. — То що ж це?

— Це?

Він відхилився від неї, а потім подивився на аркуш, який тримав у руках.

— Це замовлення на нові мензурки, яке я забув відправити сьогодні вранці. — Він похитав головою та знову склав папірець. — Я причепив його до свого светра, але все одно забув відправити.

Алізе відкинулася на спинку крісла.

— О.

— Ні, — швидко промовив він. — Розв’язання вашої проблеми чітко вимальовується в моїй голові. Мені не потрібно його записувати.

— О.

Він обережно прикріпив складений пергамент на скріпку й сказав:

— Ви повинні піти до нього.

Алізе, яка з нетерпінням чекала на його слова, відчула, як її роздратування зникає.

Вона кинула втомлений погляд на друга.

— Я вже намагалася, — сказала дівчина, переводячи увагу на свої руки, які все ще тримали пелюстки. Потім, намагаючись говорити якомога тихіше, додала: — Я намагалася багато разів. Це не дало жодного результату. Він до болю чітко дав зрозуміти, що не хоче мене бачити.

— Моя люба, — сказав Дін, опустивши тонкі окуляри на ніс, щоб придивитися до неї. — Коли людина у вогні, ви не просите дозволу, щоб загасити його. Я думаю, ви знайдете спокій лише тоді, коли виламаєте його двері.