Страница 88 из 127
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
НЕДАРЕМНО ГОРИ АР’Я вважалися легендарними.
Сніг падав навколо них, закручуючись заплутаними спіралями, а вітер був настільки сильним, що його пориви були подібні до розрядів електричного струму. Кожен такий порив відчувався як удар батогом.
Кір уже встиг помітити, як на його віях утворився іній, а видимість майже зникла, поки він просувався вперед, схиливши голову під натиском хуртовини. Усі вони були одягнені в щільні хутра й теплі шати, які захищали їх від крижаної температури, але Кір усе одно скреготів зубами від лютого холоду. Ніхто не міг вижити в жорстоких погодних умовах цих сумнозвісних гір — ніхто, крім стародавніх спільнот джинів, чиї душі були загартовані вогнем і які могли вижити, харчуючись лише самою водою. Але ж у їхнього народу й не було іншого вибору, окрім як шукати притулку в цьому непривітному кліматі.
Після занепаду диявола люди почали вважати, що мають право на повне володіння цією землею. Для них не мало жодного значення, що джини все ще жили на тій території, де глиняні істоти з’явилися лише нещодавно. У своїй зарозумілості люди вважали джинів лише нащадками Ібліса, відмовляючи цілій цивілізації у праві на існування в гонитві за всесвітньою колонізацією. Давнє прагнення глиняних королів і королев полягало в тому, щоб повністю знищити джинів. Обширні, проте жорстокі переслідування змусили їх тікати з усіх куточків світу, тож ті нечисленні джини, що залишилися в живих, були змушені знову й знову переховуватися, аж поки, нарешті, гори Ар’я не стали для них порятунком.
Тут холод був таким нестерпним, а мороз — таким нещадним, що глиняні правителі зрештою відмовилися від свого полювання.
Якби не захист гір Ар’я, джини, можливо, ніколи б і не вижили. Але тепер, коли на них насувалися снігові вітри, Кіру здавалося неймовірним, що його життя може бути повністю присвячене відновленню втраченого королівства королеви джинів.
Він доправив королеву та п’ятьох її друзів якомога ближче до входу, наскільки це дозволяла скеля. Усього їх було семеро, і це було забагато, щоб одночасно розміститися на крутому краю прірви, тож Кір повів їх коротким, але звивистим шляхом угору, по стрімкому схилу гори. Моторошне виття невпинного вітру було таким гучним, що вони майже не чули одне одного, і хоча туланський король зробив усе можливе, щоб підготувати групу до жорстокості зимової бурі, він не знав, як вони витримають її зараз. З великими труднощами він озирнувся через плече та крізь вихори густих білих сніжинок ледь розгледів, як Хазан намагається щось сказати, але уривки його слів розчиняються серед виючих поривів вітру.
Алізе, тим часом, виявилася справжнім дивом.
Вона йшла прямо за ним, дивлячись угору, щойно він озирався, та, здавалося, скільки б разів Кір не озирався, щоб перевірити, як вона, то щоразу дивувався. Дівчина була єдиною з них, хто міг тримати голову піднятою проти вітру. Шквальні пориви стихали до легкого бризу, щойно вони наближалися до неї; лють хуртовини пом’якшувалася до ледь помітного снігового пилу, щойно наближалася до її тіла, і це було неймовірно. Вона була майже сліпучою від яскравого світла, яке осявало ззаду, оздоблюючи її контури золотом, поки вона легко рухалася крізь бурю.
Ця жінка
сама
була магією.
Не було жодного іншого пояснення для того, як самі стихії ставали м’якшими лише для неї; як сніг розчищався перед її ногами; як велетенська гора ніби зітхала при її наближенні. У її жилах текло щось древнє й незмінне; і Кір, який присвятив усе своє життя вивченню магії, ніколи не бачив нічого подібного.
Він відвів від неї погляд, поправивши хутро навколо обличчя так, що воно майже повністю закрило йому очі. Кілька сантиметрів шкіри, які чоловік залишив відкритими на морозі, уже починало пекти й боліти, та Кір не міг не дивуватися, як вогонь і мороз, такі різні, здатні обпалювати людську плоть.
Залишалося небагато, принаймні до входу.
Із самого дня їхнього прибуття Кір щод ня віддавав усі свої сили пошукам цієї непомітної щілини в панцирі гори; та хоча він, можливо, і так доклав би цих зусиль заради Алізе, але зараз у нього просто не було іншого вибору. Кілька місяців тому Ібліс доручив Кіру виконати п’ять завдань:
1. Проголосити себе королем Тулану
2. Визначити місце стародавнього джерела магії в Ардунії
3. Вбити короля Заала Ардунійського
4. Вбити королівських-Провидців Ардунії
5. Одружитися з нареченою, обраною дияволом
Отримавши цей список вимог, Кір ледь не розсміявся з полегшенням, побачивши, наскільки простим був останній пункт. Звісно, він припустив, що домовлене одруження між королівськими особами буде найпростішим з усіх п’яти, але насправді воно виявилося найбільшою мукою.
Диявол, звісно, не тільки приховав, що його обраниця нічого не знала про цю домовленість і була категорично проти, але й не пояснив, що вона була пророкованою спасителькою, чия присутність у його житті призведе до масового переселення цілої спільноти, а також викличе жорстоку ворожнечу в усьому відомому світі.
Але ж рік тому Кір був страшенно наївним. Він був у відчаї.
Простодушний і недосвідчений.
Зараз він навіть не міг пригадати, ким був рік тому; його мрії були такими далекими, а його надії такими безтурботними. Навіть у найсміливіших мріях молодий чоловік не міг уявити собі таке життя — таку долю. Зараз він перетворився на непізнавану істоту, зазнав невимовних тортур і щодня чекав на мить, коли йому нарешті дозволять упасти на коліна перед своєю дружиною, щоб вона врешті-решт убила його.
Звісно, усе це було обдуманим підступом.
У рамках виконання завдання номер п’ять Ібліс включив список вимог, які Кір, будучи ще наївним, розцінив як прості та здійсненні: він мав піклуватися про безпеку своєї нареченої та організувати її таємний переїзд до Тулану, знайти стару книгу, заховану серед її речей, показати їй ардунійську магію, як тільки він її знайде.
Усе це, загалом, здавалося досить простим.
Кір був настільки зосереджений на розробці й реалізації плану, який дозволив би йому за одну ніч безкарно вбити кворум Провидців, а також короля найбільшої імперії на землі, що йому навіть на думку не спало потурбуватися про жінку, з якою він мав одружитися.
Але, чорт забирай, він мав би потурбуватися про неї.
Особливо сильний порив вітру ледь не зніс капелюха з його голови, та чоловік міцно вхопився за хутряну шапку, роблячи різкий поворот на стежці, за якою вже ви-днілося місце їхнього призначення.
Кір сповільнився та зупинився.