Страница 80 из 127
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
— ЯК ДАВНО ТВОЯ МАТИ страждає на божевілля? — запитала Худа, яка ліпила сніжку, тримаючи її в долонях, укритих рукавичками. — Це нещодавнє явище? Чи вона завжди була такою?
—Моя мати не божевільна, — роздратовано відповів Камран.
Хазан, який сидів поруч із Алізе за сусіднім столом, підняв брову.
— І ти говориш це із серйозним виразом обличчя?
— Іди геть, — відказав йому Камран.
— Я не маю на увазі нічого поганого, — зазначила Худа, додаючи ще снігу до своєї кулі. — Іноді вона буває надзвичайно чарівною.
Виявилося, що Худу було призначено щовечора супроводжувати принцесу Фірузе, тож вона майже щодня переслідувала Камрана розповідями та питаннями про його матір.
Минуло п’ять днів.
П’ять днів з того часу, як Кір сказав Алізе, що кохає її. П’ять днів, як він спав, повністю одягнений, біля вхідних дверей. П’ять днів, як вона майже не бачила його та не розмовляла з ним. П’ять днів, як він став привидом, який відмовлявся навіть переслідувати її.
Алізе почувалася не дуже добре.
Зараз вона була закутана в розкішні шари вовни та хутра та якимось дивом не відчувала холоду, навіть сидячи біля підніжжя гори за замерзлим засніженим столом. Фізично їй було доволі тепло в ці дні, просто все інше в ній почало в’янути. Книга Ар’ї, як завжди, була з нею, та хоча вони з Хазаном щодня перечитували її, ніби вона могла дати нові відповіді, Алізе втомилася переглядати ті самі дві сторінки.
Перша була повторенням пророцтва:
РОЗТОПІТЬ ЛІД У СОЛІ,
ЗАПЛІТАЮЧИ ТРОНИ В МОРЕ.
В ЦЬОМУ ЗІТКАНОМУ КОРОЛІВСТВІ
ГЛИНА Й ВОГОНЬ НА ПРЕСТОЛІ
А друга була простим схематичним зображенням каскадів гір Ар’я, з єдиною позначкою X, що позначала вхід на кілька десятків метрів вище від підніжжя того, що, можливо, було центральною горою.
Більше нічого не вказувало на те, що може статися далі.
На третій день Кір оголосив, що нарешті можна безпечно розпочати розвідувальну місію в горах, але це виявилося складніше, ніж очікувалося, адже їм довелося підніматися в гори пішки. Це було небезпечно й виснажливо, а гірський масив був настільки великим, що пошуки здавалися безнадійними та безрезультатними.
Вони могли б переміщатися за допомогою магії, але Кір, який економив запаси кристалів, вважав, що нерозумно витрачати обмежені ресурси на нескінченні екскурсії всієї групи туди-сюди — принаймні доти, доки не буде більшої впевненості. Що стосується драконів, Хазан побоювався, що вони все ще були занадто помітними, та хотів зачекати деякий час, перш ніж здійснювати помітні польоти вгору та вниз по схилах — особливо після того, що сталося минулого разу, коли вони летіли на драконячих спинах.
— Що ти маєш на увазі під «після того, що сталося минулого разу»? — злякано перепитала Алізе. — А що сталося минулого разу?
Хазан здригнувся.
— Я наказую тобі відповідати, — вигукнула вона, втрачаючи терпіння. — Чому ти щось від мене приховуєш? Увесь цей час я думала, що ми перебуваємо у стані підвищеної тривоги через отруйний кинджал, який змусив нас передчасно покинути Тулан. Чи є ще щось, про що ти мені не розповідаєш?
Тільки тоді Хазан нарешті, через силу, даючи по одній виснажливій відповіді за раз, зізнався в усьому масштабі небезпеки, з якою вони зіткнулися під час подорожі до Ардунії. Тільки тоді Алізе дізналася, що загроза, з якою вони мали справу, не була умовною, і що їхня подорож до гір була сповнена реальної небезпеки. Що насправді Кір зламав собі спину, відбиваючи атаку ворожих вершників, і що він упорався із цим сам. А вона тим часом міцно спала.
Коли вона почула це, її охопила сліпа лють.
Алізе ніколи раніше не відчувала такого гніву, від якого, як їй здавалося, вона могла знепритомніти. Вона була здивована, що це почуття так довго її оминало, і що єдина людина, здатна викликати в ній таке несамовите полум’я, здавалася настільки байдужою до її реакції, що навіть не поглянула в її бік.
Звісно, вона намагалася поговорити про це з Кіром — боже, але ж вона намагалася поговорити з ним про безліч речей, — та він настільки заглибився у власноруч створену безодню, що став практично недосяжним.
Кір тепер дивився на неї так, ніби вона була погодою — темою, яка час від часу викликала інтерес і надихала на ввічливу недбалу розмову. Лише коли вона, погода, досягала рівня тайфуну, вона бачила, як у ньому спалахувала іскра.
Алізе останніми днями відчувала таку втому, яка ледве дозволяла їй зануритися в сон, тому вона майже й не спала. Куди подівся той розкішний стан сну, який вона так добре пізнала останнім часом? Як вона могла розслабитися, коли Кір сидів нерухомо, як надгробна плита, біля виходу з їхнього будиночку, мовчазний, як смерть у темряві ночі?
Вона не знала, чи він насправді спав; він завжди зникав ще до сходу сонця. Вона сумнівалася, що йому взагалі можна було відпочити в такому незручному положенні, і хоча вона шкодувала про втрату його комфорту набагато більше, ніж про втрату свого власного, він не хотів навіть слухати розумних аргументів. Він, здавалося, небезпечно віддалився від світу; вона більше не могла до нього достукатися. Алізе не знала, чи плакати за ним, чи кричати на нього — вона, можливо, струснула б його, якби вважала, що це щось змінить.
Та вона знала, що це не допоможе.
— А я тобі не розповідала, — запитала Худа, сміючись і змахуючи якийсь листочок зі своєї сніжки, — що після того, як твоя мати поворожила на моєму чайному листі, вона сказала, ніби земля пророкує, що я ніколи не помру?
Камран, який ретельно ліпив свою сніжку, кинув на неї іронічний погляд.
— Вона мені теж уже казала про це.
Тепер Алізе весь час думала про диявола.
Минув майже тиждень з того часу, як Ібліс відвідав її вдень весілля. Його загадки, хоч і зазвичай незрозумілі, завжди супроводжувалися лихом, і вона гадала, коли ж упаде наступна сокира. Останнім часом Кір зникав на довгі години, не повідомляючи про це. Через клятву на крові вона відчувала, як він пересувається, як віддаляється від неї, але він, здавалося, відходив так далеко, що іноді їй важко було зрозуміти, у якому напрямку.
Дивно, але здавалося, ніби він піднімався в небо.
Про тортури, яких він зазнавав під час її відсутності, він не згадував. Він з’являвся через кілька годин без жодних пояснень чи ознак того, що він зазнав болю. Алізе почала турбуватися, що Кіра регулярно викликає Ібліс, але не було жодної можливості переконатися в цьому.
У будь-якому разі він не говорив з нею про це.