Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 78 из 127

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

БІЛЬ МАЙЖЕ РОЗІРВАВ ЙОГО ГРУДИ.

— Невже я настільки не гідний твого милосердя? — вимовив він, провівши рукою по своїх очах, носі та роті. Кір благально підвів погляд до стелі. Йому ледве вдавалося стримати біль у голосі, який зривався від невіри. — Чому ти робиш це зі мною?

Вона вже майже вляглася в ліжко, одягнена в легку прозору нічну сорочку, яку тримали лише стрічки. Її груди були майже оголені перед його очима крізь прозорий шовк. Він відвернувся, перш ніж побачив більше, та вже бажав, щоб його очі осліпли, хоча б для того, щоб відчути полегшення.

—У мене немає іншої нічної білизни, — тихо сказала вона. — Це мої єдині нічні сорочки. Насправді, це найпристойніший варіант з тих, що я привезла із собою, і я навіть не сама їх вибирала — це твоя мати вибрала їх для мене...

—А в тебе немає халата?

— Я забула його спакувати.

—Ти забула його спакувати, — повторив він.

—А це покращило б ситуацію? — запитала вона, та в голосі її пролунала роздратованість. — Ти хочеш, щоб я спала в халаті? Або ти може хотів би, щоб я знову вдягла корсет? Щоб я знову затягнулася у шари тканини? Якщо ти так хочеш, я можу спати в сорочці, яка є повністю прозорою...

— Ні. — Він щільно заплющив очі та спробував дихати. — Звісно, ні. Вибач мені, але здається, мені треба піти.

— Кіре, ці речі ідеально підходять до весільного приданого, — сказала вона, та голос її звучав пригнічено. — Заради бога, ми ж одружені. Я не хотіла тебе засмучувати. Коли я пакувала речі, звідки я могла знати, що ми будемо жити в одній кімнаті... Насправді мені навіть на думку не спадало, що ми можемо жити разом...

— Ні, я знаю, — відказав він, простягаючи руку до дверей. — Ти ні в чому не винна. Вибач, я просто... Дозволь мені піти без суперечок. Благаю, не йди за мною...

Та щойно він повернув ручку, як вона вистрибнула з ліжка.

— Я не дам тобі такої обіцянки, — рішуче заперечила вона. — Ти не можеш піти...

— Я змушений.

— Я забороняю тобі, — вигукнула вона. — Солдати патрулюють цілодобово. Тебе побачать. Ти зганьбиш мене, залишивши мене тут саму. Це наша перша справжня ніч разом — наша офіційна весільна ніч, — і всі про це знають. Якщо ти підеш, вони подумають, що ти вважаєш мене огидною...

З приглушеним звуком він притулив голову до дверей, а потім легенько вдарив об них лобом.

— Чи справді все має бути саме так? — запитала вона, ледь стримуючи сльози. — Хіба ми не можемо вирішити це разом, у мирний спосіб? Ти ж мій чоловік...

— Я не твій чоловік, — гнівно відповів Кір, обернувшись, усупереч своїй волі, щоб подивитися на неї.

Вона стояла перед ним, наче витвір мистецтва, з рум’яними щоками та пишними локонами, що спадали їй на плечі. Він відчував квітковий аромат її мила для ванни, нотки парфумів у волоссі та в місцях, де пульсувала кров. Його фіктивна дружина була розлючена та прекрасна, її очі іскрилися, ніби кремінь, а груди випиналися з-під шовку, коли вона намагалася дихати. Чоловік не дозволив очам опуститися нижче, де він міг побачити ще більше її тіла, де прозора нічна сорочка спадала на підлогу, ніби павутиння.

Він хотів поглинути її.

— Я не твій чоловік, — повторив він, і голос його затремтів, коли він відвів погляд. — А ти не моя дружина.

— Ми обмінялися обітницями, — відрізала вона. — Тепер світ вважає тебе моїм чоловіком — я тепер вважаю тебе своїм чоловіком...

— Ти вважаєш мене тим, за кого вийшла заміж.

— Я саме це і сказала.

— Це не те саме.

—А чим це відрізняється?

Кір засміявся, але сміх вийшов похмурим і знудженим. Кров у його жилах несамовито кипіла. Він почувався так, ніби його спалюють зсередини. Якби тільки його серце могло переселитися в інше тіло, бо це тіло його безнадійно підводило. Воно не могло його стримувати.

— Якби ти справді була моєю дружиною, — суворо сказав він, — ти б розуміла різницю.

— Що це має означати?

— Припини, — сказав він. — Не треба, я не хочу про це говорити...

— Тоді давай знайдемо вихід, — відчайдушно сказала вона. — Кіре, я не забуваю про ті випробування, які на нас чекають. Насправді я майже ні про що інше не думаю. Але я не знаю, чи довго ми будемо жити разом як чоловік і дружина, і я хотіла б знайти хоч якийсь спосіб рухатися вперед, не почуваючись при цьому чужими людьми...

— Ні, — рішуче відказав він.

Коли вона знову заговорила, її голос здавався надламаним.

— Чому ні?

Тепер він відчував себе по-справжньому розгубленим.

— Чому ні?

— повторив він. — Алізе, хіба ти не бачиш, що я просто людина з плоті й крові? Що я суцільна слабкість, обплетена кістками? — Його голос підвищився. — Ти вважаєш мене чимось більшим? Ти думаєш, я можу витримати більше? Ти хочеш убити мене цими словами?

— Ні, — перелякано сказала вона, зробивши небезпечний крок уперед. — Я дуже турбуюся про тебе...

— Ти турбуєшся про мене? — перепитав він. — Якщо ти так турбуєшся про мене, то могла б позбавити мене цих мук...

Поки він говорив, вона наблизилася до нього, та Кір мимоволі підвів голову, а слова застрягли в його горлі, коли вона знову з’явилася в полі його зору.

Він нарешті втратив сили відвернути погляд.

Кір завмер перед нею, затамувавши подих від її вигляду. Він дивився на неї так, ніби більше ніколи не матиме такої змоги, закарбовуючи кожну деталь її образу в пам’яті. Її сяйво було приголомшливим, а її краса — незбагненною. Його погляд зупинився на тонких стрічках на її плечах, і він відчув такий сильний спазм у грудях, що його голова закрутилася. Між ними був такий незначний бар’єр. Стрічки на одязі. Та рештки сили волі.

— Будь ласка, — тихо сказала вона, — не відштовхуй мене.

Кір відчув, як останнє світло в ньому погасло.

— Якби ти справді була моєю дружиною, — промовив він, — тобі ніколи б не довелося цього казати.

— Кіре...

— Бо якби ти справді була моєю дружиною, на світі не було б сили, яка змогла б відірвати мене від тебе.

Вона відсахнулася, приголомшена.

Вони зазирнули одне одному в очі, застигши у пристрасному спокої. Її очі були широко розплющені, а щоки залиті рум’янцем.

— Що ж відриває тебе від мене зараз?

—Алізе,

— прошепотів він і заплющив очі.

— Я справді хочу знати...

— Припини.

— Кіре...

—Досить.

— Я лише намагаюся зрозуміти...

— Ти просиш мене зганьбити себе? — зневірено запитав він, розплющивши очі. — Ти хочеш, щоб я торкався тебе, коли твоє серце не належить мені? Коли у своїх думках ти вже потайки заручена з іншим?