Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 60 из 127

— Я добровільно проміняла свої щити на це чутливе людське тіло, — вигукнула вона, притиснувши руку до грудей. — І через цю жертву моє серце щодня пронизує біль. Щодня мечі цього світу вражають мене, незахищену, й розривають на шматки. Я завжди дивуюся, як тіло може витримати таку жорстокість. Це не що інше, як диво, що ми є свідками безперервної люті й несправедливості та все ще знаходимо мужність усміхатися. Іноді я навіть не можу дихати від сили цієї болі, але я не молюся про те, щоб мій біль минув, бо ніколи не хочу стати байдужою до страждань свого народу.

Нарешті вони почали тупотіти ногами, і цей повільний гуркіт ніби пробуджував саму землю під ними.

— Якщо ви сьогодні присягнете мені на вірність, знайте: моє серце не належить мені. Мої руки не належать мені. Моє життя належить тим, хто живе на цій землі під тягарем тиранії. І я не зупинюся, поки не зроблю все, що в моїх силах, щоб звільнити нас від цього тягаря.

Солдати вибухнули безладними криками. їхні вигуки та овації переросли в оглушливий галас, який незабаром перетворилося на знайомий гімн:

За землю, що колись була нашою,

За мільйони вбитих,

За ріки, червоні від крові,

За століття болю,

За наших батьків у землі,

За труни, що ми змайстрували,

За маленькі ручки та тихі серця

Вбитих дітей.

Наша броня — це наша надія,

Наша зброя — це правда.

Ми щоночі спимо у своїх могилах.

Ми присягаємо вам у вірності.