Страница 52 из 127
Та не встиг Кір відповісти, як джин розлючено вигукнув:
—Де ти, чорт забирай, був? Твої дракони відмовляються рухатися, а я сиджу тут і вигадую всі можливі способи, якими б тобі в біса переламати шию...
—Нам потрібен новий маршрут польоту,
— тихо відповів Кір.
— Ти знаєш свої гори краще за мене. Дай мені нову точку прибуття до форпосту — десь, де ми зможемо приземлитися непоміченими. У нас є лише кілька хвилин, щоб зникнути, перш ніж нас виявлять.
Хазан відповів миттєво та без зайвих емоцій, лише з ледь помітним відтінком занепокоєння.
— Накажи своїм драконам заходити з південно-східного кута села Мешкі, що розташоване у провінції Гомол, але вони повинні бути обережними. Ви можете пройти тільки через вузький прохід між двома скелями; здалеку здається, що пройти через цей отвір неможливо, але це лише ілюзія. На іншому боці розташований великий горіховий гай...
Поки Хазан говорив, Кір установив зв’язок зі своїми драконами.
—Ви всі це чуєте?
— Так, сер,
— хором відповіли вони.
Звертаючись до Хазана, він наказав:
— Зачекай-но.
— Чому? Що ми...
Каве промчав по небу з приголомшливою швидкістю, а Кір борсався проти сильного вітру, щоб підвестися на коліна, а потім з криком звестися на ноги. Він стояв верхи на драконі, як візник на колісниці, його плащ тріпався на спині, а сам він відчайдушно тримався за віжки, поки істота із шаленою швидкістю мчала по небу.
Кір озирнувся через плече та, побачивши інших, отримав ляпаса від сильного пориву вітру. Він почув вітер навіть у голосі джина, коли той гукнув:
— Ми шикуємося слідом за тобою!
Команда драконів почала рухатися з неймовірною швидкістю, і Кір подумки подякував собі за те, що вжив стільки запобіжних заходів, щоб захистити інших за допомогою магії.
—Думаю, я хотів би з’їсти якогось велетенського птаха, коли ми прибудемо,
— задумливо сказав Ісса.
— А може, одного чи двох оленів. Або навіть зграю риб. Давно я не їв цілу зграю риб.
— Ти тільки й робиш, що говориш про їжу,
— дорікнула йому Захра.
—А я хотів би поспати,
— сказав Амір.
— Або з’їсти сотню левів.
— Ти не зможеш з’їсти сотню левів,
— заперечив Ісса.
— Тебе знудить.
— Так, спокійно всі,
— сказав Каве.
— Сер, здається, за нами стежать.
Кір застиг.
—Хазане,
— сказав він.
— Я мушу повернути назад. Дракони знають, куди летіти, та вони доправлять вас у безпечне місце, що б не трапилося далі...
— Зачекай, куди ти збираєшся?..
—Я повинен зупинити тих інших вершників. Вам потрібно тільки триматися разом.
— Кіре, ти ідіот, ти не зможеш самотужки зупинити зграю вершників. Ти загинеш...
—Мене не так легко вбити,
— відказав Кір.
— Це тільки вона так думає.
— Ти самовпевнений дурень, — гнівно вигукнув Хазан. — Ти справді вважаєш, що зараз час для мелодрам?
На ці слова Кір уже майже посміхнувся.
Він не звертав уваги на все інше, коли вони з Каве відстали, щоб зупинити нападників, пильно стежачи, як противники наближаються.
Кір знав, що коли всі інші будуть достатньо далеко, Каве прибере свою невидимість.
—Ми зустрінемося там,
— промовив він до Хазана. Звісно, що він сподівався відвернути увагу на себе.
Вони з Каве пришвидшили руху напрямку небезпеки. Подвійна сила вітру й клятви на крові завдавала Кірові дедалі сильніших крижаних ударів. Тоді він зрозумів, що бійці його помітили, бо почув їхні шалені крики та побачив спотворені від гніву обличчя. Він навіть міг розрізнити блиск стріл, натягнутих на луки.
Час майже сплив.
Кір зібрався із силами, коли Алізе було віднесено ще далі. Тепер вона справді була поза межами досяжності, бо жорстокість клятви на крові вразила його з приголомшливою силою, і він скрутився від болю, тримаючись лише завдяки величезному зусиллю волі. Туланський правитель палав гнівом і величчю, стоячи прямо на горбистій спині свого дракона, а безжальні пориви вітру шмагали його тіло. Його постать, що вирізнялася серед зірок, була настільки могутньою, що інші вершники заціпеніли, коли він з’явився в полі їхнього зору. Зброя заклякла в їхніх невпевнених руках, і вони розгублено дивилися один на одного.
Повільно, з болісним напруженням у кожному сантиметрі тіла, Кір розвернувся до своїх ворогів. З тремтливим подихом він відпустив віжки. Плащ відлетів від його тіла.
—Каве,
— сказав він.
— Ти готовий?
— Завжди готовий, сер.
Король підняв до неба тремтливі руки, і небо над ним розкололося гучним
тріском.