Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 40 из 127

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

— НІЖ БУВ НА ВИПАДОК НЕПЕРЕДБАЧУВАНИХ ОБСТАВИН, — приголомшено сказав Кір.

Алізе відсахнулася, серце її шалено забилося.

Омід почав роздивлятися себе і з переляканим криком виявив на одязі плями крові аптекаря.

Хазан кивнув королю.

— Ця витівка з напоєм здалася мені дивною. Я спостерігав за цим з балкона, але побачив ніж занадто пізно. Я щодуху кинувся туди, але коли дістався, снода вже зник.

— Тож коли напій перехопили, вони змінили свої плани, — сказав Камран, набувши грізного вигляду. — І вони навмисно залишили ніж.

Хазан кивнув.

— Явне попередження.

— Маєш на увазі — для мене? — спитала Алізе, украй збентежена. Вона підійшла до Діна й сіла поруч із ним на дивані. — Але якщо вони хотіли вбити мене, навіщо було шкодити комусь іншому?

—Твої вороги щось замислили, — сказав Камран, дивлячись на неї зі співчуттям. — Здається, цілком очевидно, що вони хотіли тебе налякати.

—Діна отруїли, еге ж? — запитала Худа, приклавши руку до рота. — Це був отруєний ніж, еге ж?

Алізе подивилася на Кіра, щоб дізнатися його думку, але він, здавалося, заглибився у роздуми.

— І хто ж хотів її налякати? — поцікавився Омід. — Які вороги плетуть павутину змови?

— Обирай на свій смак, — відповів Камран.

— Що це має означати? — запитала Алізе.

Хазан кинув на неї втомлений погляд.

— Ваша Величносте, — сказав він, — існує стільки королівств, які б раділи вашій смерті, що майже неможливо з’ясувати, хто саме плете проти вас змову. Ми й досі не з’ясували, хто стоїть за останніми замахами на ваше життя. Провидці змогли лише сказати, що зачаровані мечі, які ледь не вбили вас минулого тижня, були викувані в манері, подібній до стародавньої зброї імперії Шеффат, і що їм, ймовірно, понад п’ять століть.

— Гаразд, — відказала вона, збираючись із думками. — Усі хочуть мене вбити. Але що ми можемо зробити для Діна? Чи не слід нам йому допомогти?

— Нам не вдасться йому допомогти, — сказав Хазан, — доки не дізнаємося, що саме з ним відбувається.

—Але... Як...

— Може, нам покликати Провидця? — запитав Омід з таким виглядом, ніби його вразило громом. — Або я можу попросити іншу аптекарку...

— Це буде зайвим, — сказав Хазан.

Без слів він передав кинджал Кіру, який зник разом з ним у коридорі. Алізе спостерігала за цією мовчазною розмовою з неабияким подивом, бо значення їхнього німого спілкування не пройшло повз її увагу, навіть у напруженій атмосфері того моменту.

Хазан

довіряв

Кіру.

— Куди він пішов? — запитав Камран. — Що він робить?

— Він пішов митися, — сухо відповів Хазан. — Перекусити. Попросити чаю. Трохи поспати.

Камран злісно зиркнув на нього.

— Звісно, що він пішов перевірити це, — відрізав Хазан, опускаючись на стілець. Він провів рукою по потилиці. Раптом джина здолала втома.

Худа нахмурилася.

— Але ж він не аптекар.

— Ти забуваєш, — сказала Алізе, яка обережно притискала хустку до рани Діна, що стікала кров’ю, — що Кір навчався на Провидця...

Дін захихотів.

—Лоскотно!

— ...що робить його на десять рівнів кращим за аптекаря.

— О, набагато більше, ніж на десять рівнів, — сердито втрутився Хазан, піднявши голову до стелі. — Я виявив, що ваш король є нестерпно скромним.

Алізе завмерла.

—Нестерпно скромним?

—Хтось помітив, що всі ті створіння розійшлися по домівках? — раптом запитав Хазан. Він приклав долоню до вуха, а потім указав угору, ніби на дах. — Ви це чуєте?

— Що чуємо? — запитав Омід.

—Нічого!

— запаморочено вигукнув Дін.

— Саме так, — підтвердив Хазан, сідаючи на своє місце. — Жодні птахи більше не трясуть крокви, жодна сарана більше не роїться за вікнами. Навіть дракони заспокоїлися...

— Ну, — сказала Худа, — це ж добре, еге ж?

Хазан стиснув губи.

—А хіба не дивно, що це сталося саме зараз?

— Що ти хочеш сказати? — обережно запитав Камран.

—Що ти хочеш сказати?

— передражнив його Дін глузливим тоном.

Алізе затулила йому рота долонею, відсунувши волосся з його обличчя.

Її серце почало битися швидше.

Вона зробила той самий висновок сьогодні вранці, коли в її кімнаті з’явилася сарана та, здавалося, вела з Кіром незрозумілу розмову.

Незабаром після цього рій зник.

Хазан зітхнув.

— Треба бути дурнем, щоб не помітити, що ця моторошна зграя з’явилася після його ізоляції, — пояснив він. — І зникла в той день, коли він знову постав перед людьми...

— Ти хочеш сказати, що ці істоти прийшли

за ним

? — з недовірою запитав Камран. — Ти вважаєш, що вони могли його шукати?

— Я вважаю, що це спостереження варте обговорення.

— Я теж так думаю, — сказала Алізе, червоніючи від сорому. Це було схоже на визнання божевілля.

Камран у розпачі розвів руками. Хазан кинув на неї швидкий погляд.

— Я обожнюю тебе, Хазане, і ти це знаєш, — промовила Худа. — Але це занадто смілива заява.

— Можливо, вони хвилювалися, що з ним щось сталося, — припустив Хазан. — Можливо, вони прибули до замку на його пошуки...

— Павуки? — здивувався Омід, хоча в його голосі не було і тіні глузування. — Змії?

— Та навіть сніжний барс? — Худа засміялася, хоча це був не зовсім щирий сміх. — Ти думаєш, сніжний барс хвилювався, що з ним щось сталося?

— Це було б неймовірно, — вражено сказав Омід.

— Абсолютна нісенітниця, — заперечив Камран. — Імовірніше, це було якесь дивне явище, яке вже минуло.

—А як же абрикоси? — запитала Худа. — Чому тварини продовжували приносити абрикоси? Я ніколи не чула про таке...

—Дідько, я не знаю, — знервовано відповів джин. Він потер скроні з таким виглядом, неначе життя викликало в нього постійний головний біль. — Я не можу пояснити ці кляті абрикоси.

—А я думаю, ти здурів, — сказав принц не без співчуття. — Коли ти востаннє спав цілу ніч?

Хазан у відповідь лише голосно розреготався.

Алізе спробувала зустрітися з Хазаном поглядом, щоб поставити німе питання, на яке він, здавалося, не хотів відповідати. Було схоже, що вони єдині на всій землі шукали сенс у таємницях південного короля, і Алізе була вдячна, що не залишилася наодинці зі своїми сумнівами. Тому їй здалося дивним, що джин уникав її погляду.

Вона допитає його пізніше.