Страница 17 из 127
— Ви маєте на увазі щось на зразок отрути?
— Що? Ні...
— Якийсь еліксир? — Вона нахмурилася й знизила голос. — Діне, ви ж знаєте, що біль від клятви на крові не можна вилікувати звичайними ліками...
— Що? — знову запитав він. — Ні, я знаю, що... Вона витягнула шию, щоб зазирнути в його папірець. — То що ж це?
— Це?
Він відхилився від неї, а потім подивився на аркуш, який тримав у руках.
— Це замовлення на нові мензурки, яке я забув відправити сьогодні вранці. — Він похитав головою та знову склав папірець. — Я причепив його до свого светра, але все одно забув відправити.
Алізе відкинулася на спинку крісла.
— О.
— Ні, — швидко промовив він. — Розв’язання вашої проблеми чітко вимальовується в моїй голові. Мені не потрібно його записувати.
— О.
Він обережно прикріпив складений пергамент на скріпку й сказав:
— Ви повинні піти до нього.
Алізе, яка з нетерпінням чекала на його слова, відчула, як її роздратування зникає.
Вона кинула втомлений погляд на друга.
— Я вже намагалася, — сказала дівчина, переводячи увагу на свої руки, які все ще тримали пелюстки. Потім, намагаючись говорити якомога тихіше, додала: — Я намагалася багато разів. Це не дало жодного результату. Він до болю чітко дав зрозуміти, що не хоче мене бачити.
— Моя люба, — сказав Дін, опустивши тонкі окуляри на ніс, щоб придивитися до неї. — Коли людина у вогні, ви не просите дозволу, щоб загасити його. Я думаю, ви знайдете спокій лише тоді, коли виламаєте його двері.