Кожен виток долі

РОЗДІЛ П’ЯТДЕСЯТ ПЕРШИЙ

— Я давно хотів повернути тобі оце, — тремтливим голосом сказав Кір і, відсунувшись від неї, вклав їй у долоню добре знайому маленьку скляну кульку. — Зараз, як ніколи раніше, я боюся, що вона тобі знадобиться.

Алізе подивилася на свою руку, а потім на нього. Це була носта.

Друзі, побачивши предмету її долоні, зойкнули від несподіванки.

— Це носта? — запитав Камран з явним захопленням. — Я ніколи не бачив її в реальному житті.

— Так, — тихо відповів Хазан. — Це вона.

—А що таке носта? — запитав Омід.

Алізе зважила маленьку кульку в долоні, дивуючись подарунку.

Дівчина слухала, ніби здалеку, як Дін пояснював хлопцеві, що це рідкісна магічна річ, яка відрізняє правду від брехні. Вона вже була теплою і світилася червоним кольором у руці Алізе, підтверджуючи правдивість слів, що лунали навколо неї. Дівчина хотіла запитати Кіра, як він знайшов її загублену носту; вона хотіла запитати його, звідки він узагалі знав, що це належить їй; вона хотіла запитати...

— Чому? — запитала Алізу, дивлячись йому в очі. — Чому вона може знадобитися мені зараз більше, ніж будь-коли?

— Тому що, — тихо сказав Кір. — Я маю розповісти тобі одну історію.

І він відступив від неї на крок.

Його рука тремтіла, навіть попри те, що їхній дотик був таким коротким, і дівчина все ще відчувала тепло його долоні на своїй; її шкіру поколювало від цього невитраченого почуття, від дотику дедалі сильнішої магії.

Вона сховала носту в кишеню спідниці.

Усі дивилися на Кіра, застигши у жахливому очікуванні. Він опустив голову; вона не могла бачити його очей. Алізе відчула, як у ній зароджується величезний страх, і вона пильно спостерігала за ним з настороженим очікуванням.

Він тремтливо зітхнув.

— Сто років тому, — почав чоловік, — моє королівство було на межі занепаду. Ви, мабуть, уже знаєте, що Тулан — це надзвичайно багата земля, що рясніє природними ресурсами й переповнена магією.

Він зробив паузу.

— Та протягом тривалого періоду історії наша імперія була розорена ворожими народами — розірвана на шматки та пограбована, а її народ був поневолений і пригноблений. Вона була занадто маленькою країною, щоб захиститися від стількох загарбницьких сил. У відчаї перший король Наран — мій предок — уклав жахливу угоду з дияволом. — Кір підняв голову. — Та Ібліс пообіцяв йому врятувати імперію.

Носта в її кишені стала теплішою.

Алізе трималася спокійно, але відчуття страху всередині лише посилювалося.

Кір розповів їм про угоду, яку уклав стародавній ту-ланський король, про те, як Ібліс поклявся укріпити королівство своєю армією темних звірів і дрібних демонів, винищивши всіх ворогів і захистивши кордони...

І все це в обмін на одну єдину послугу, якої він не назвав.

Ця послуга могла бути затребувана в будь-який момент, пояснив Кір, і виконати її міг тільки спадкоємець туланського трону.

Алізе затамувала подих; а носта в її кишені почала розпалюватися.

Камран тихо запитав:

— Ти хочеш сказати, що ти... — Він завагався. — Що ти успадкував від своїх предків угоду з дияволом?

Тепер Кір тремтів так, що це було майже помітно ззовні.

— Так.

Носта знову стала гарячою.

—Ні,

— відчайдушно сказала Алізе.

Кір видав приглушений крик, ніби наляканий невидимою силою, що стискала його. Він подивився на свої ноги, які, здавалося, перетворювалися на камінь, приковуючи його до землі.

— У мене мало часу, — вичавив із себе він. — Це зізнання коштуватиме мені життя...

Алізе закричала.

Дін зблід. Омід відступив. Худа приголомшено прикрила рота рукою.

Хазан тим часом мало не зомлів від жаху.

—А ти мусиш зізнаватися? — запитав він. — Невже немає іншого вибору?

— Я мушу, — відповів Кір, із зусиллям вимовляючи слова. — Бо я мушу вас попередити. Ібліс вирішив стягнути цей борг минулого року. Спочатку він пішов до мого батька. Потім до мого старшого брата...

— І вони обоє мертві? — запитав Омід, охоплений панікою. — Диявол їх убив?

— Мій батько зробив помилку, інстинктивно відмовивши дияволу, — сказав Кір, зціпивши зуби, коли нова хвиля болю прокотилася по його щиколотках, змушуючи застигнути на місці. — Його майже одразу було відправлено до чистилища, де він і залишається досі, напівживий. Мій старший брат зрікся престолу, вважаючи, що зможе втекти від диявола, перебравшись до далекої імперії.

Він завагався, проковтнувши слину.

— Титул перейшов до мене.

—Боже милосердний,

— прошепотів Камран, важко дихаючи.

Кір стримав черговий крик, коли темна магія охопила його литки, змусивши коліна заціпеніти. Він ледь не втратив рівновагу. Чоловік перетворювався на справжню статую просто перед очима Алізе, і дівчині здалося, що її серце зараз зупиниться.

Вона хотіла підійти до нього, підбігти до нього, але він із зусиллям підніс руку.

— Будь ласка, — сказав він, намагаючись дихати. — Ці наслідки незворотні. Я вже вмираю. Нічого не можна зробити...

—Ні,

— зриваючись, крикнула вона. — Кіре... Будь ласка...

Та він тільки похитав головою.

Чоловік розповів їм про наслідки порушення договору. Він розповів їм про те, що стоїть на кону. Він розповів їм про помсту, яку Ібліс пообіцяв туланському народу, та про угоду, яку він уклав, про вигіднішу угоду, яку він намагався укласти, про багато дивних завдань, які йому було доручено виконати. З кожним зізнанням темна магія дедалі більше заволодівала ним, крок за кроком перетворюючи його на кам’яну статую, аж поки він не став напівпаралізованим, піднімаючи підборіддя все вище, щоб дихати, аби оживити свої легені.

— Тоді я тебе не знав, — суворо сказав Кір, відчайдушно дивлячись в очі Алізе. — Я не міг знати справжніх намірів диявола. Я був наївним, опікуваним другим сином. Мені залишалося лише кілька тижнів до того, щоб скласти обітниці в храмі та назавжди покинути дім. Я не міг знати, що час був підозрілим — я не міг знати, що десь, у іншій імперії, ти нарешті досягла повноліття...

Алізе притиснула руку до рота, стримуючи новий приплив сліз. Хазан видав лячний, моторошний звук. Камран був приголомшеним, роздивляючись усе довкола у безмежному жаху.

Усі здавалися охопленими тривожною лихоманкою.