Страница 101 из 127
Він озирнувся на стіни, що змінювалися, та на слова, які по одному почали оживати.
— Це велика магія. Є певний стародавній вид магії, до якого вона має отримати доступ саме тут...
— І ми не маємо змоги дізнатися, що це за сила? — запитав Камран.
— Ні, — відповів Хазан. — Ніхто не знає...
— Готово! — раптом вигукнула Худа. — Вірш готовий!
Печера видала останній гуркіт, а потім зі стогоном затихла, видихнувши пил. У мовчазній узгодженості група розвернулася до кімнати, вдивляючись у неї, та на мить занурилася в тишу.
— Міс, — тихо попросив Омід, — а ви можете прочитати це вголос? Я не дуже добре читаю ардунійською.
— Звісно, — відповіла Худа. — Якщо королева не проти?
— Я тільки за, — сказала Алізе. — Читай.
З майстерністю оратора Худа почала свою драматичну декламацію.
— Розтопіть лід у солі, — проголосила вона. — Заплітаючи трони в морі. У цьому зітканому королівстві глина й вогонь...
—Але я вже знаю цю частину, — поскаржився Омід. Аристократка поглянула на нього, а потім продовжила:
— За порогом цієї печери нерозривні зв’язки лежать. І вся ця заплутана слава, у плетивах і вузлах. Безневинні королівства, що розірвані на шмаття, королівства, лихі й ненависні, що живуть життям без життя. Час настав заплести їх разом поволі, з кожною спіраллю долі.
Вона з пафосом дочитала вірш, і Омід зааплодував. Худа зробила невеликий уклін. Дін засміявся, а Камран нахмурився. Хазан і Кір стояли із серйозними обличчями. Алізе не могла стримати усмішки.
І тоді, немовби за помахом чарівної палички...
Печера навколо них зникла.