Страница 7 из 103
Розділ перший
— НІ! — ЗАКРИЧАВ КАМРАН. — ВОГОНЬ...
Слова застрягли у нього в горлі.
Він спостерігав, як Алізе кинулася назустріч полум’ю, що сягало їй стегон, з таким подивом, що аж опустився на підлогу, і холод кам’яної підлоги просочився крізь подертий шовк його штанів. Камран хоча б був вдягнений у важкі шари одежі та дорогоцінних прикрас; вогонь не зміг би поглинути його з такою швидкістю. Але Алізе — на ній майже не було одягу, легкою, мов шепіт, була тканина її вбрання.
Вогонь розтопить плоть з її кісток.
Він думав про це навіть тоді, коли вона з легкістю перетинала полум’я, її лавандова сукня миттєво розчинилася у вогняному кільці — огидному явищі, приведеному до життя чарами молодого туланського короля. Кір, сумнівний монарх, стояв просто навпроти Камрана, з мечем, все ще піднятим угору в очікуванні смертельного удару, і рука його зупинилася лише від погляду Алізе, що тепер прямувала до нього. Ніби очима іншої людини Камран дивився, як вона голими руками відігнала полум’я від своєї сукні, згасивши його, наче вогник від свічки. Він глянув униз, на рештки власного роздертого одягу, потім на кров, що капала з-поміж кісточок його пальців. Повільно він знов підняв погляд на Алізе, із свідомістю достатньо ясною, щоб зрозуміти, що вона вийшла з пекла неушкодженою, хоча сукня її й постраждала. Він не вірив власним очам; або йому це сниться, або тут криється обман. Щось в ній було незрозумілим.
Але він взагалі не міг зрозуміти нічого.
Алізе, поспішаючи, ледь не перечепилася через корону, яка впала з короля, на бігу жбурнула важку реліквію в бік Камрана. Тепер принц дивився на ту корону, дивився на неї, як раптом тремтіння охопило його, шок та холод злилися в одне, нагадуючи йому —
Його дід був мертвий.
Король Заал лежав горілиць перед усім світом, в калюжі крові, що витікла з його бездиханного тіла, створивши недосконалий овал, що нагадував рот, роздертий у крику. Його дід уклав угоду з дияволом, щоб подовжити своє життя — та врешті-решт Смерть поглинула короля, швидко і без гідності, і Заал зів’яв разом зі своїми гріхами. Мляві м’язи білих змій-близнюків, все ще прикутих до блідих плечей улюбленого короля, являли собою настільки гротескне видовище, що сколихнуло всередині Камрана несподіваний порив; він уперся тремтячими руками в крижану підлогу і з дедалі більшим жахом подумав, скільки ж безпритульних дітей було принесено в жертву зміям його діда.
Картина була занадто жахливою.
Розчарування було болісним аж до заперечення. Він намагався зберігати спокій, впорядкувати свої думки, але наче якась невідома агонія стискала його свідомість, а біль, здавалося, висотувався з його лівої руки. Якби було можливо раптом перетворитися на когось іншого! Якби було можливо повернути час! Але ж понад усе, без жодного перебільшення, він хотів, щоб Кірові дозволили його вбити.
Шепіт їхніх досі мовчазних глядачів почав неухильно наростати, наче настав антракт, і досягнув тепер тривожного крещендо, і шум цей нагадав Камранові про роки тренувань та спостережень. Його розум напружився, передчуваючи плітки, а усвідомлення обов’язку пробило туман скорботи та змінило його на гнів та зосередженість…
Раптовий брязкіт.
Камран підняв голову саме в той момент, щоб встигнути побачити, як Алізе кинула меч Кіра на підлогу, і юнак здригнувся, коли блискуча сталь вдарилася об мармур. Іноземний король витріщився на Алізе з таким подивом, що міг би зрівнятися з подивом Камрана, і страх застиг на його обличчі, як вона обернулася до нього.
— Як ти посмів? — вигукнула вона. — Гидкий недоумок. Нікчемна потвора. Як ти
міг
...
— Як... як ти... — Кір відступив на пів кроку. — Як ти пройшла крізь вогонь? Чому ти не... обгоріла ?
— Мерзенна, убога людино, — гнівно сказала вона. — Ти знаєш,
хто
я така, але не знаєш,
що
я таке?
— Ні.
Алізе заліпила Кірові такого ляпаса, неначе ломакою стусанула. Удар був настільки сильним, що молодий король похитнувся, та чутно було, як голова його вдарилася об колону, аж луна пішла.
Камран відчув, як його кістки здригнулися від шоку.
Він знав, що повинен радіти цій миті — знав, що повинен святкувати перемогу Алізе проти того розбещеного короля, — але розум його не міг розслабитися, бо сцена, що розгорнулася перед його очима, була поза межами його розуміння.
Кір здавався не на жарт знервованим.
Трепет в його очах, здивування при її наближенні, невірні кроки, його задкування наосліп, коли вона на нього насувалася, — все це було доволі безглуздо. Ще кілька хвилин тому Алізе запевняла Камрана, що не має жодного уявлення про південного короля; але Кір, який аж занадто довів свою безжалісність, тремтів, як у пропасниці, в її присутності. Якби вони були й справді незнайомі, чому б він відступав перед беззбройним наступом невідомої йому дівчини? Вона кинула його меч на підлогу, кілька разів вилаяла його і заліпила болісного ляпаса — а молодий король, який кілька хвилин тому встромив лезо в Заалове серце, навіть руки не підняв на свій захист. Він просто стояв і дивився на неї, майже
дозволяючи
їй себе бити.
Він ніби боявся її.
Камран затамував подих, бо в його голові майнула жахлива підозра, і ця думка сіпнулася в ньому спазмом настільки гострим, що, здавалося, груди його ось-ось розірве розпечений вулкан.
Із самого початку Камран був спантеличений дивовижним перетворенням Алізе на балу. За лічені години її рани дивним чином загоїлися, вона скинула типову сноду, що була її служницькою уніформою, а замість сірої робочої сукні з’явилися екстравагантні шати, які жодна служниця не могла б собі дозволити, — і все ж він заперечував правду, так відчайдушно він хотів виправдати її хитрість. Але нарешті він зрозумів.
Його обдурили
.
Його очі знов зупинилися на дідовому тілі.
Король Заал намагався застерегти його; він благав Камрана пересвідчитися, що Алізе була пов’язана з пророцтвом щодо його смерті — і лиш тепер, коли дід його був мертвий, Камран зрозумів всю глибину своєї нерозважливості. Кожне безрозсудне слово, яке він промовив на її захист, кожен дурний дитячий вчинок, який він здійснив, щоб захистити її...
Зненацька пролунав сміх Кіра.